Рішення № 34274155, 07.10.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2013 року справа № 919/533/13

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна

компанія „Нафтогаз України"

(вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „СГС Плюс"

(пр. Перемоги, буд. 39, кв. 3, м. Севастополь, 99046)

про стягнення 478 744,39 грн,

за участю:

представника позивача - не з'явився;

представника відповідача - не з'явився;

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „СГС Плюс" (далі - відповідач) про стягнення 478 744,38 грн., у тому числі 204522,03 грн. пені, 7% штрафу у розмірі 211 715,02 грн., 11 629,16 грн. індексу інфляції та 3% річних у розмірі 50 878,18 грн.

Ухвалою суду від 15.05.2013 прийнято позовну заяву до розгляду і порушено провадження у справі № 919/533/13. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.05.2013.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 27.05.2013, надав суду клопотання від 27.05.2013, в якому у зв'язку з допущеною позивачем арифметичною помилкою у прохальній частині позовної заяви просив суд вважати вірною суму заборгованості, саме у розмірі 478 744,39 грн.

Суд задовольнив вищезазначене клопотання представника позивача та прийняв його до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату суду №253 від 22.07.2013 у зв'язку з перебуванням судді Альошиної С.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл справи №919/533/13, за результатами якого суддею для розгляду справи визначено Харченко І.А.

Ухвалою суду від 24.07.2013 справу прийнято до свого провадження суддею Харченком І.А., розгляд справи розпочато заново.

Ухвалою суду від 19.09.2013 строк розгляду справи продовжено до 09.10.2013.

Черговий розгляд справи у судовому засіданні призначено на 07.10.2013.

У судове засідання сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Зі змісту статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вбачається, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, а тому справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

На підставі викладеного суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутності представників сторін.

У попередніх судових засіданнях представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача у попередніх засіданнях позов визнав частково, та надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву (том 2, арк..с.1-7), відповідно до якого визнав, що за відповідачем існувала заборгованість за Договором, але вважає, що вини відповідача у цьому немає, тому просить зменшити суму штрафу до 1 грн та пені також до 1 грн, у позовних вимогах в частині стягнення інфляційного відшкодування просив відмовити, оскільки вважає, що позивачем безпідставно не взято до уваги місяці, коли відбувалася дефляція.

У судовому засіданні на підставі статті 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

23.01.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", правонаступником якої є Позивач (Продавець) та відповідачем (Покупець) укладено Договір № 0113/12-БО-40 на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір) (том 1, арк..с.9-13), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем, для виробництва теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що цей Договір діє в частині реалізації газу з 01.01.2012 по 31.12.2012 включно, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято у період з 01.10.2012 по 31.12.2012 природний газ обсягом 1966,79 грн на загальну суму 7760756,68 грн, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі (том 1, арк..с.19-22). Проте, в порушення умов Договору позивачем отриманий газ було оплачено несвоєчасно. Зазначені обставини відповідач визнає та не оспорює.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних, штрафу, пені та суми інфляційного відшкодування за період прострочення оплат відповідачем.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статті 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).

Статті 525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4.1 Договору встановлений строк виконання покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару (газу), згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Отже, остання поставка газу (за грудень 2012 року) мала бути оплачена відповідачем в строк до 14.01.2013.

Відповідачем не оспорюється факт того, що ним було порушено зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого газу.

Відповідно до положень статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу частини другої статті 20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 ГК України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 549 ЦК України неустойка (штраф, пеня) визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Також, відповідно до частини другої статті 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на те, що факт порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати за Договором є доведеним, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п.4.1. Договору покупець зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Представник відповідача у своєму відзиві просив зменшити розмір пені до 1,00 грн. та штрафу до 1,00 грн., посилаючись на те, що стягнення цих сум суттєво погіршить фінансове становище відповідача та буде мати негативні наслідки, а також на те, що відповідачем не була отримана з місцевого бюджету субвенція на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого опалення для додаткової можливості погашення заборгованості перед позивачем.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У частині 2 цієї статті зазначено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п. 3.17.4. постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 ГПК України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу суд вважає їх вірними, проте, виходячи з інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу та пені до 50 % від застосованих позивачем , тому за порушення виконання грошового зобов'язання суд стягує з ТОВ «СГС Плюс» штраф у розмірі 105857,51 грн та пеню у розмірі 102261,02 грн.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 50878,18 грн та інфляційних втрат в сумі 11629,16 грн, суд зазначає таке.

В силу вимог частини другої статті 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції здійснений позивачем, суд вважає його вірним щодо нарахування інфляційних витрат, нарахованих за зобов'язаннями за січень та лютий 2012 року. Щодо розрахунку за березень та квітень 2013 року, суд вважає їх невірним оскільки під час розрахунку позивачем не взято до уваги місяці, у яки відбувалася дефляція.

Поняття дефляції наведене в «Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін», затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 №519, та у «Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін», затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу (на відміну від інфляція - зростання).

При цьому, виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Правової позиції щодо необхідності вираховування індексу інфляції за кожний місяць періоду прострочення платежу, в тому числі і від'ємний (дефляцію) дотримується також Вищий господарський суд України у Постанові від 23.07.2012 по справі № 5020-1922/2011.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат не визнав, зазначив що у спірному періоді була дефляція та надав власний розрахунок штрафних санкцій, згідно якого сума інфляційних нарахувань має від'ємне значення (-17547,24 грн), тобто інфляційне відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача відсутнє (том 2, арк.с. 9).

Перевіривши розрахунок, наданий відповідачем суд також визнав його невірним, у зв'язку з чим судом було здійснено власний розрахунок індексу інфляції, що підлягає нарахуванню за зобов'язаннями, що виникли у березні та квітні 2013.

Сума інфляційного відшкодування у березні 2013 року має від'ємне значення та складає -23571,6 грн (2278331,1*1* 0,997* 0,997* 0,998* 0,997* 1,001*1* 0,999* 1,002 -2278331,1=-23571,6). При цьому період заборгованості склав з 15.04.2013 по 07.12.2012, тобто в розрахунку враховані індекси інфляції за квітень-листопад 2012 року.

Сума інфляційного відшкодування у квітні 2013 року також має від'ємне значення та складає -3066,63 грн (279902,42*0,997*0,998*0,997*1,001*1*0,999=-3066,63). При цьому період заборгованості склав з 15.05.2013 по 07.12.2012, тобто в розрахунку враховані індекси інфляції за травень-листопад 2012 року.

Таким чином загалом інфляційне відшкодування за Договором не має позитивного значення та складає -17440,44 грн.

Суд прийшов до висновку про те, що позивач не поніс втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у заявлений ним період, оскільки під час прострочення заборгованості частково мала місце дефляція, а тому позовні вимоги в частині стягнення 11629,16 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд визнав його вірним та дійшов висновку, що позовні в цій частині підлягають задоволенню, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 50878,18 грн.

За правилами статті 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а також при розподілі судових витрат, судом враховуються положення пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9342,31 грн ( (50878,18+204522,03+211715,02)/478744,39*9574,89=9342,31)

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 49, 82- 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СГС Плюс" (99046, Севастополь, просп. Перемоги, 39,кв.3, ЄДРПОУ 32294088; р/р 26006704112402 в АТ "Райффазен Банк Аваль", МФО 380805, або з інших рахунків) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ЄДРПОУ 20077720) заборгованість у розмірі 258996,71 грн, з яких: пеня - 102261,02грн., 7% штраф- 105857,51 грн., 3% річних - 50878,18 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 9342,31 грн

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 14.10.2013.

Суддя І.А. Харченко