Рішення № 34270934, 14.10.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "14" жовтня 2013 р. Справа № 906/1019/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Хмельницький" (м.Хмельницький)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (с.Садибне, Коростенський район, Житомирська область)

про стягнення 4984,98 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Хмельницький" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 4984,98грн., з яких 4559,98 грн. заборгованості за отриману продукцію (автозапчастини), а також 354,17грн. пені та 70,83 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 22.07.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/1019/13 та призначено її розгляд на 19.09.2013р.

02.08.2013р. на адресу Господарського суду Житомирської області повернулося поштове відправлення - ухвала про порушення провадження по справі, яке направлялося на адресу відповідача, з довідкою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання" (а.с.16-19).

При цьому, як було з'ясовано судом в судовому засіданні 19.09.2013р., згідно витягу з ЄДРПОУ, зареєстрованою адресою місця проживання підприємця ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1. Водночас, кореспонденція з ухвалами суду направлялась відповідачу за відомою з матеріалів справи іншою адресою: АДРЕСА_2.

За наведених обставин, представником позивача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи і продовження строку розгляду спору у відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, у зв'язку з необхідністю направлення копії позовної заяви відповідачу за адресою місця проживання, встановленою з витягу з ЄДРПОУ станом на 19.09.2013 р.

Враховуючи відсутність у суду доказів щодо належного повідомлення відповідача у справі про розгляд даної справи, запобігаючи порушенню прав учасника процесу та з метою дотримання загальних засад здійснення правосуддя, враховуючи також заявлене позивачем клопотання, ухвалою суду від 19.09.2013р. продовжено строк вирішення спору у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України та, із застосуванням відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відкладено розгляд справи на 14.10.2013р. Ухвалу суду надіслано відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за обома відомими суду адресами проживання.

Станом на 14.10.2013р. на адресу суду повернулась неврученою ухвала суду, надіслана відповідачу за адресою: АДРЕСА_2, з довідкою поштового відділення "За зазначеною адресою не проживає" (а.с.45-48).

Разом з тим, ухвала, надіслана судом за адресою місця проживання, встановленою з витягу з ЄДРПОУ, була вручена підприємцю ОСОБА_1 26.09.2013 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення - ухвали суду про призначення розгляду справи на 14.10.2013р.

Таким чином, про дату, час та місце слухання справи відповідач був належно та завчасно повідомлений, проте, своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався.

В засідання суду 14.10.2013 р. представники сторін не з'явились.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За таких обставин, враховуючи, що позивач та відповідач своїм правом прийняти участь в судовому засіданні не скористались, а їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою; запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

24.10.2012р. між сторонами у справі - ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" (постачальник) та підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір №1398 (а.с.9-10), за яким постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в рахунках і накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.

У відповідності до п.2.2. даного договору, постачання продукції здійснюється партіями, на кожну парітю продукції, що поставляється, постачальник (за своїм місцезнаходженням) надає покупцеві рахунок і накладну на продукцію, в яких вказуються найменування, асортимент, кількість і ціна продукції. Вся продукція, поставлена постачальником покупцеві в період дії цього договору, та/або сплачена покупцем в період дії цього договору, вважається продукцією, поставленою/оплаченою в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Сторони в цьому договорі погодили, що: представник покупця, на якого виписана довіреність на отримання цінностей, є уповноваженою особою покупця, який має право узгоджувати асортимент, кількість і ціну продукції, що поставляється; підпис представника покупця на накладній є узгодженням покупцем асортименту, кількості і ціни поставленої продукції; особа, що підписала накладну з боку постачальника, є особою, уповноваженою постачальником на узгодження асортименту, кількості і ціни продукції, що поставляється (п.2.3. договору).

Згідно п.2.4. договору, строк поставки продукції - не пізніше дня виписки товарної накладної постачальником. Датою поставки продукції є дата виписки постачальником товарної накладної. Накладна вважається специфікацією до цього договору.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що покупець здійснює оплату за кожну партію продукції протягом 14 днів з дати поставки цієї партії продукції.

Оплата проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (п.3.2. договору).

Відповідно до п.5.3. договору, за прострочення оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на дату нарахування пені, від простроченої суми, за кожен день прострочення. Пеня може бути нарахована постачальником за весь період прострочення оплати.

Згідно пункту 6.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 31.12.2013 р.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору від 24.10.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Хмельницький" поставило підприємцю ОСОБА_1 продукцію (автозапчастини) за накладною №03058/06 від 24.10.2012 р. (а.с.11) на загальну суму 4559,98 грн. (з ПДВ).

Проте, за поставлений товар відповідач не розрахувався.

Як вбачається з акту звірки розрахунків за період з 01.03.2013 р. по 31.03.2013 р. (а.с.12), сторонами встановлено суму існуючої заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.03.2013р. у розмірі 4559,98 грн.

Про сплату вказаної суми боргу позивач звертався до відповідача з претензію від 01.04.2013р. №19 (а.с.13), проте доказів виконання даної вимоги відповідачем матеріали справи не містять.

Згідно поданих до справи документів, вказана сума заборгованості не змінилась станом на день розгляду справи.

Суд зауважує, що акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Відповідно до чинного законодавства акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Однак, при цьому, суд враховує, що акт звірки розрахунків є письмовим доказом у цій справі, що підтверджує чи спростовує певні обставини, відповідно до його змісту та правової природи.

Судом також приймається до уваги, що зміст акту звірки розрахунків відповідає зібраним у справі доказам, а тому суд вважає, що для правильного вирішення спору акт звірки розрахунків є належним та допустимим доказом щодо тих обставин, на які покликається позивач.

Так, відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані можуть встановлюватись письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників та інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.

З огляду на викладене, та оскільки суду не надано доказів сплати відповідачем позивачу заборгованості в сумі 4559,98 грн., позов про стягнення вказаної суми боргу заявлений обгрунтовано, підтверджується відповідними доказами та грунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню господарським судом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних за період з 09.11.2012 р. по 14.05.2013 р. у розмірі 70,83 грн.

Проте, перевіривши розрахунок позивача (а.с.4) суд встановив, що позивач помилково виходив при розрахунку з кількості днів прострочення у спірному періоді 189, оскільки фактично кількість днів прострочення у визначений позивачем період з 09.11.2012 р. по 14.05.2013 р. становить 187. Відповідно, правомірно нарахованими є 3% річних у сумі 70,09 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача. В решті нарахованих до стягнення 3% річних (0,74 грн.) у позові слід відмовити.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як уже зазначалось, відповідно до п.5.3. договору сторони передбачили, що за прострочення оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на дату нарахування пені, від простроченої суми, за кожен день прострочення. Пеня може бути нарахована постачальником за весь період прострочення оплати.

Згідно розрахунку позивача (а.с.4), до стягнення з відповідача нараховано пеню за період прострочення з 09.11.2012р. по 14.05.2013р. у розмірі 354,17 грн., проте, враховуючи, допущену позивачем помилку у розрахунку щодо кількості днів у вказаному ним періоді нарахування, правомірним є нарахування та стягнення з відповідача пені у сумі 350,16 грн. В решті нарахованої до стягнення пені (4,01 грн.) у позові суд відмовляє.

Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів сплати заборгованості суду не надав. Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає задоволенню частково: з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 4559,98 грн. основного боргу, 70,09 грн. 3% річних та 350,16 грн. пені.

У відповідності до приписів ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Хмельницький" (29000, Хмельницька область, м.Хмельницький, вул.Чорновола,155/1, ідентифікаційний код 23838102):

- 4559,98 грн. основного боргу,

- 70,09 грн. 3% річних,

- 350,16 грн. пені,

- 1718,78 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (реком.)

3 - відповідачу (реком. за адресою АДРЕСА_1).