Постанова № 34265391, 14.10.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2013 року Справа № 813/2421/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.

представника позивача Яцишина О.В.

представника відповідача Задорожнього І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004122320, № 0004132320 від 04.12.2012 р., -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еней" (далі - ТОВ "Компанія "Еней") звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Личаківському районі м.Львова), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомленя-рішеня від 04 грудня 2012 року за №0004122320 та за № 0004132320 винесені на підставі Акту позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Компанія Еней» (ЄДРПОУ 23955204) з питань взаємовідносин з ТзОВ «Енглер» (ЄДРПОУ 33397207) за період 01 грудня 2011 року по 31 березня 2012 року за № 340/22-40/23955204.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної документальної перевірки позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків: ТзОВ "Енглер" за період грудень 2011 року - березень 2012 року, відповідач дійшов до необґрунтованих висновків про відсутність господарських операцій між вказаними вище контрагентам та про те, що господарські операції з вказаними контрагентами спрямовані лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та витрат пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, що вплинуло на розмір сплачених позивачем податків до бюджету.

Позивач, вважає, що усі операції ТОВ "Компанія "Еней" з контрагентами є реальними, товарними, що підтверджується відповідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочину та безтоварності операцій з контрагентами базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Ззначає, що суми, які були включені до складу податкового кредиту та витрат періоду підприємства підтверджені належним чином оформленими податковими накладними та товарно-транспортними накладними, що засвідчують факт, що правочини вчинено із спрямуванням на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо віднесення до складу витрат періоду та податкового кредиту сплачених сум контрагенту ТОВ "Компанія "Еней" - ТзОВ «Енглєр», ДПІ у Личаківському р-ні м.Львова ДПС не мали права проводити перевірку без первинних документів, а тим більше за їх відсутності робити висновки про нікчемність правочинів, а отже нарахування з податку на прибуток та з податку на додану вартість

Вказує на те, що реальність правовідносин між ТОВ "Компанія "Еней" та ТОВ "Енглер" підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також вказує, що в акті перевірки податковим органом не наведено будь-яких фактів щодо визнання первинних документів, поданих позивачем під час перевірки, недійсними.

Крім цього, щодо зазначених правочинів відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. У зв'язку з цим, висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам справи.

Також позивач зазначає, що ним було подано всі необхідні документи, що вимагались відповідачем, Однак, ДПІ у Личаківському р-ні м.Львова Львівської обл. ДПС помиляється про відсутність таких ТТН, оскільки такі виписувались та належним чином оформлялись, про що зазначалось як під час проведення перевірки, так і при поданні заперечень на акт перевірки від 09.11.2012 року за №340/22-40/23955204. Про наявність таких ТТН нами наголошувалось при поданні заперечень до акту позапланової виїзної перевірки та надавались їхні копії. З урахуванням викладеного вважає винесені податкові повідомлення-рішення незаконними, та такими, що порушують норми чинного податкового законодавства, а відтак, підлягають скасуванню.

В ході судового розгляду справи по суті, суд, на підставі ст. 55 КАС України, за клопотанням представника відповідача, допустив заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві. Просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав, викладених у письмових запереченнях, пояснення надав аналогічні до викладеного в таких запереченнях, додатково зазначив наступне. Операції щодо надання транспортних послуг та документи що їх підтверджують не містять достатньої доказовості, оскільки як вбачається з акту перевірки контрагентів в з питань дотримання вимог податкового законодавства - в них не надано підтверджуючих документів здійснення фінансово-господарської діяльності та формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, та контрагенти не знаходиться за місцезнаходженням. Зазначає, що в ході проведення перевірки ТОВ "Компанія "Еней" не встановлено факт отримання послуг відповідачем по перевезенню ТМЦ від ТОВ "Енглер", що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків та вважає, що господарські операції p ТОВ "Енглер", які відображені ТОВ "Компанія "Еней" в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту, тобто право на податкову вигоду, що вплинуло на розмір сплаченого ним податку до бюджету. З урахуванням викладеного, вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

ТзОВ "Компанія "Еней" зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 14.07.1997 року, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, номер запису в ЄДР про державну реєстрацію № 1 415 120 0000 019547.

ТзОВ «Компанія "Еней» взято на податковий облік в органах податкової служби з 24.07.1997 року за №4063, станом на 09.11.2012р.перебуває на обліку в ДПІ у Личаківському районі м.Львова. ТзОВ «Компанія "Еней» зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ № 18057948 від 02.09.1997 року, ІПН 239552013060.

Для здійснення господарської діяльності ТОВ "Компанія "Еней" орендує офісні та складські приміщення, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Ак.Сахарова, 42, свідченням чого є договори оренди, копії яких долучено до матеріалів справи.

В період часу з 29 жовтня по 02 листопада 2012 року ДПІ у Личаківському районі м.Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Компанія "Еней" з питань взаємовідносин з ТзОВ «Енглєр» ЄДРПОУ-33397207, за період 01.12.2011р. по 31.03.2012р. згідно наказу від 29.10.2012 року за №568 та направлень від 29.10.2012 року за №803; №804, виданих ДПІ у Личаківському р-ні м.Львова, на підставі п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПУ України,

За наслідками проведення перевірки складено Акт № 340/22-40/23955204 від 09.11.2012 року "Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Компанія "Еней" з питань взаємовідносин з ТОВ "Енглер" код ЄДРПОУ 33397207 за період з 01.12.2011р. по 31.03.2012р (далі - Акт перевірки).

Перевіркою ТзОВ «Компанія Еней» встановлено порушення:

- п.198.1., п.198.3., п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV ТзОВ «Компанія Еней» завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 36 751,04 грн., в т.ч. в грудні 2011р. - 14485,18 грн., в січні 2012 р. - 4950,01 грн., в лютому 2012р. - 11094,17 грн., в березні 2012р. - 6221,68 грн.

- п.138.1. ст.138 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV завищено витрати за IV квартал 2011р. та за I квартал 2012 р. на суму 183 754,96 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 40 038 грн.

На підставі Акта перевірки, ДПІ у Личаківському районі м. Львова винесено податкові повідомлення-рішення № 0004122320 та № 0004132320 від 04.12.2012 року, згідно з яким ТзОВ "Компанія "Еней" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 55127,00 рн., з яких 18376,00 грн. штрафна (фінансова) санкція та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток всього на 51728,00 грн., з яких 11690,00 грн. штрафна (фінансова) санкція

З огляду на наведені обставини, відповідачем вказано, що господарські операції із даними контрагентами є нікчемними в силу ч. 1, 2 ст.215, ч. 5 ст.203 Цивільного кодексу України, а тому в порядку ст.216 ЦК України, не тягнуть за собою жодних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю. Тому, позивач неправомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаних товарів (робіт, послуг) та віднесено вказані суми до витрат періоду при придбані товарів (робіт, послуг).

Позивач з прийнятими Відповідачем податковими повідомленнями рішеннями не погодився, оскаржив їх в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

У відповідності до статті 1 Закону України від 16.07.99 року N996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ч.1 та 2 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: -назву документа; - дату і місце складання; - назву підприємства від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані норми передбачені і у чинному на сьогодні Податковому кодексу України, зокрема, відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто, Законом чітко визначено, які обов'язкові реквізити та інформацію повинен містити первинний документ, для того щоб фіксувати факти здійснення господарських операцій та відображати в бухгалтерському обліку господарських операцій.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, №996-XIV (із змінами та доповненнями), бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належить до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно пп.14.1.179. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу- загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1. ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6. ст.198 зазначеного Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пункт 201.1. ст.201 ПК України встановлює, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну

У відповідності до пп. 201.6., 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по даті здійснення хоча б однієї із першій подій (перерахування коштів в оплату товарів або отримання податкової накладної).

Отже, визначальним фактором для віднесення витрат до складу витрат періоду та сум ПДВ до складу податкового кредиту, є зв'язок таких витрат та ПДВ із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені у відповідності до вимог чинного в Україні законодавства.

Як вбачається з вищесказаного, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що ТзОВ "Компанія "Еней" отримувало послуги по наданню транспортних послуг у ТзОВ "Енглер" в грудні 2011 року - березні 2012 року на підставі договору №02/03-Е з надання автотранспортних послуг від 01.03.2011року укладеного між ТзОВ «Компанія «Еней» та ТзОВ «Енглер».

В підтвердження обставин виконання вищенаведених господарських операції ТОВ "Компанія "Еней" надано суду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ККУ-200292, №ККУ-200270, №ККУ-200165, №ККУ-200188, №ККУ-200205, №ККУ-200239, №ККУ-200142, №ККУ-200127, №ККУ-200115, №ККУ-200078, №ККУ-200037, №ККУ-200002.

На підтвердження здійснення розрахунків між Позивачем та ТОВ "Енглер" Позивачем надано лист ПАТ "ОТП Банк" від 18.10.2012 року №600-01-10-2/09 з додатком про підтвердження платежів в АТ "ОТП Банк" за період з 01.12.2011 року по 31.03.2012 року з поточного рахунку ТзОВ "Компанія ЕНЕЙ" на користь ТзОВ "Енглер".

Також на підтвердження обставин виконання вищенаведених господарських операції ТОВ "Компанія "Еней" надано суду копії товарно-транспортних накладних за період з 01.12.2011р. по 31.03.2012р.

Крім цього, Позивачем надано суду шляхом долучення до матеріалів справи копії розхідних документів, які підтверджують, що ТзОВ «Компанія «Еней» здійснювала продаж товарно-матеріальних цінностей своїм контрагентам в інші міста України. З цією метою, а саме для перевезення товарно-матеріальних цінностей в інші міста України, і було укладено договір про надання транспортних послуг з ТзОВ «Енглер» та отримано від ТзОВ «Енглер» відповідні послуги.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем також надано суду довідку від 01.11.2012р. № 01/11 про перелік машин та водіїв, які перевозили товар за період з 01.12.2011р. по 31.03.2012р. згідно договору №02/03-Е з надання автотранспортних послуг від 01.03.2011року укладеного між ТзОВ «Компанія «Еней» та ТзОВ «Енглер» а також копію ліцензії на транспортні перевезення №562731, виданої ТзОВ «Енглер».

Згідно наданого суду копії договору про надання транспортних послуг, транспортні послуги надавались ТОВ "Енглер" шляхом надання транспортних засобів до місця завантаження, яке вказувались ТОВ "Компанія "Еней" у заявках в усній формі або за допомогою телефонного зв'язку.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Енглер", суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочину між Позивачем та ТОВ "Енглер", ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч.5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 09.11.2012 р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203,215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст.204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податковий кредит, податкові зобов'язання по ПДВ, витрати періоду та доходу з ПП позивача, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Податковим органом у даній справі не надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентів, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Під час проведеної перевірки встановлено, що ТзОВ «Компанія "Еней» придбало послуги у контрагентів та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги придбавався для використання в господарській діяльності товариства, а тому позивачем було правомірно включено до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві товарів, робіт (послуг), що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями.

Слід зазначити, що ТзОВ «Компанія "Еней» не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів щодо незалежної підприємницької діяльності, ведення бухгалтерського та податкового обліку, однак факт виконання даних двосторонніх зобов'язань (послуги, товари) відображені у бухгалтерському, податковому обліку двох юридичних осіб, задекларовані і сплачені відповідні податки до бюджету.

Отже, органами ДПС не представлено жодного процесуального документу який би свідчив, що зобов'язання які були виконані сторонами по укладених договорах між контрагентами та ТзОВ «Компанія "Еней» на продаж товарів та/чи отримання послуг є такими, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України, суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до переконання, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочини між позивачем та ТОВ "Енглер" не можуть вважатися нікчемними (недійсними) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на їх укладення та виконання обома сторонами.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентів, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочини, укладені позивачем не є нікчемними, тобто їх нікчемність законом не встановлена.

Судом встановлено, що ТзОВ «Компанія "Еней» придбало послугу у ТзОВ "Енглер" та сплатило ПДВ і понесло витрати, тобто послуга придбавалися для використання в господарській діяльності товариства, відповідно Позивачем правомірно було включено до складу податкового кредиту та збільшено витрати відповідного періоду.

Отже, суд встановив, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат періоду, витрати за придбані товари, роботи і послуги, та правомірно сформовано податковий кредит в період що перевірявся, тому у податкового органу відсутні правові підстави щодо висновку про порушенням позивачем вимог Податкового кодексу України щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставину підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій суду не надано.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Виходячи з приписів даної правової норми, навіть у випадку можливих порушень податкового чи іншого законодавства контрагентами Позивача - ТзОВ «Компанія "Еней» не повинно нести відповідальності за його господарську діяльність.

Чинне законодавство також не ставить у залежність право платника податків на формування податкового кредиту і витрат періоду від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податків до бюджету. Питання податкового кредиту та витрат періоду поширюється тільки на окремо взятого платника податку і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, з урахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 04 грудня 2012 року за №0004122320 на загальну суму 51728,00 грн., та за №0004132320, на загальну 55127,00 грн. підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог ПК України.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби № 0004122320, № 0004132320 від 04.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еней" сплачений судовий збір в розмірі 1 068 (одна тисяча шістдесят вісім) грн. 55 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 21 жовтня 2013 року.

Суддя Мричко Н.І.