Постанова № 34264706, 18.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2013 р. № 820/9252/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання - Демченко В.В.,

за участю:

представника позивача - Дородних С.В.,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Адванта" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Адванта", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення -рішення відповідача: від 15.04.2011 за № 0001522302, яким визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3427376,25 грн. та від 15.04.2011 року за № 0001532302, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2752318,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вказані податкові повідомлення-рішення податковим органом прийняті на підставі невірного застосування норм діючого законодавства, є незаконними та необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки фактичні обставини підтверджують реальне здійснення господарських операцій з купівлі-продажу металобрухту між ТОВ «Адванта» та ТОВ "Вторметіндастрі", ПП "Контур-Прим" та Харківської дирекцією залізничних перевезень СТГО "Південна залізниця".

Ухвалою суду від 18 жовтня 2013 року замінено юридичну особу відповідача по справі - Державну податкову інспекцію в Київському районі м. Харкова - його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи заявленого позову та зазначив, що податкове зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за результатами господарських відносин з ТОВ "Вторметіндастрі", ПП "Контур-Прим" та Харківської дирекцією залізничних перевезень СТГО "Південна залізниця" відповідачем визначені безпідставно та необґрунтовано, внаслідок чого зазначені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач, повідомлений належним чином про час, дату та місце судового розгляду у судове засідання свого представника не направив, про причини неявки, всупереч вимогам ч.2 ст.40 КАС України, суд не повідомив, заперечень проти позову не надсилав.

Згідно з ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковим в кожній адміністративній справі, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Суд, заслухавши представника позивача, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач, ТОВ "Адванта", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, (номер запису в ЄДРПОУ 1 480 102 0000 042248 від 13.10.2008 р.) включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 36035504, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) в ДПІ у Київському районі м. Харкова (правонаступником якої є ДПІ у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області). Основними видами діяльності підприємства позивача, згідно довідки з ЄДРПОУ є : оброблення металевих відходів та брухту; оптова торгівля чорними та кольоровими металами; оптова торгівля відходами та брухтом.

Господарську діяльність із заготівлі, переробки, металобрухту чорних металів позивач здійснює на підставі ліцензії Мінпромполітики (серія АВ№470792) від 09.06.2009 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення від 21.02.2011 року № 245, згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1,п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України фахівцями відповідача проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Адванта» (код ЄДРПОУ 36035504) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010р.

Результати перевірки оформлені актом від 04.04.2011 року №1185/23-506/36035504 (т. 1 а.с. 21-65).

З посиланням на даний акт перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова було прийняте: податкове повідомлення-рішення від 15.04.2013 року №0001522302, згідно до якого підприємству позивача збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 3427376,25 гривень, у тому числі: 2741901,00 гривень за основним платежем, 685475,25 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 15.04.2013 року №0001532302, згідно до якого підприємству позивача збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 2752318,75 гривень, у тому числі: 2201855,00 гривень за основним платежем, 550463,75 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с. 14, 17).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті від 04.04.2011 року №1185/23-506/36035504 судження суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ "Адванта" вимог п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого підприємством позивача занижено податок на прибуток на суму 2741901,00 грн., у тому числі: за І квартал 2010 року - в сумі 656577 грн., за ІІ квартал 2010 року в сумі 1606152 грн., за ІІІ квартал 2010 року в сумі 479172 грн. та п.п. 7.2.3, п.7.2., п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачу донараховано податок на додану вартість у розмірі 2201855 грн., у тому числі: за березень 2010 року у сумі 525262 грн., за квітень 2010 року у сумі 576279 грн., за травень 2010 року у сумі 708643 грн., за вересень 2010 р. у сумі 383338 грн., за листопад 2010 р. 8333 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення додаткових податкових зобов'язань був висновок податкового органу про порушення ТОВ «Адванта» податкового законодавства під час фінансово-господарських стосунків із контрагентами: Товариством з обмеженою відповідальністю «Вторметіндастрі» (код в ЄДРПОУ 34705355); Приватним підприємством «Контур-Прим» (код в ЄДРПОУ 35279701); Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (код в ЄДРПОУ 01073828).

Відповідачем зроблено висновок про завищення валових витрат по податку на прибуток у сумі 10967602,00 грн. за результатами фінансово-господарських операцій по угодам купівлі продажу брухту металу, укладеним з ТОВ «Вторметіндастрі» та ПП «Контур-Прим» на підставі того, що зазначені угоди фактично визнані податковим органом нікчемними, у зв'язку із тим, що не встановлено факту поставки товару та у зв'язку із відсутністю документів, що засвідчують транспортування товарів.

Судовим розглядом встановлено, що 01.03.2010 між позивачем та ТОВ «Вторметіндастрі» укладено договір №01/03 купівлі-родажу металобрухту (т.1 а.с. 243). За цим договором ТОВ «Вторметіндастрі» передало у власність ТОВ «Адванта» металобрухт на загальну суму 1810182,95 грн., а останнє оплатило їх вартість, що підтверджено відповідними документами: договором поставки товару, витратними накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями. Згідно умов вказаного договору поставки брухту (перехід права власності на товар) вважається дата підписання видаткової накладної. Згідно умов укладеного договору, транспортування металобрухту від ТОВ «Вторметіндастрі» на адресу ТОВ «Адванта» здійснювалося за рахунок постачальника (п.2.1.1 договору).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони правочину на момент здійснення цього правочину мали правовий статус платників ПДВ, рішення суду щодо визнання цього правочину недійсним відповідачем не було надано.

Таким чином, згаданий договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202, 204 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Вторметіндастрі» податкові накладні, видаткові накладні, а також надана копія реєстру виданих та отриманих податкових накладних (т.2 а.с. 1 -49). Крім того, факт оплати отриманого позивачем товару підтверджується наданими копіями банківських виписок та платіжних доручень (т. 2 а.с. 50-70).

Як з'ясовано під час судового розгляду, в подальшому цей металобрухт був реалізований позивачем на адресу своїх контрагентів.

Натомість, в акті перевірки фахівцями відповідача робиться висновок, що металобрухт на виконання договору №01/03 від 01.03.2010 р. фактично не поставлявся та відповідно відвантаження металобрухту не відбувалося.

Таких висновків відповідач приходить з огляду на те, що згідно аналізу податкової звітності, наданої до ДПІ у Київському районі м. Донецька, у ТОВ «Вторметіндастрі» не виявлено офісних та складських приміщень, транспортних засобів, основні засоби відсутні, чисельність працівників - 1. Тобто, у ТОВ «Вторметіндастрі» були відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької економічної діяльності (відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи та складські приміщення, а також транспортні засоби.

Відповідач у акті перевірки зазначає, що у ході проведення перевірки та на момент підписання акту перевірки позивачем не надані товарно-транспортні накладні та документи, що свідчать про здійснення вантажно-розвантажувальних робіт та транспортування брухту сталевого, отриманого від ТОВ «Вторметіндастрі». На думку відповідача, ТОВ «Адванта» неправомірно віднесено до валових витрат та податкового кредиту вартість товарів, які фактично не були поставлені і відповідно не призначалися для використання в господарській діяльності. При відсутності фактичних поставок продукції підприємство не мало права на формування валових витрат та податкового кредиту.

До висновку щодо неможливості встановити факт поставки товару відповідач приходить також за іншою угодою, стороною за якою є підприємство позивача та ПП «Контур-Прим». Так, згідно договору №09-01/09/10 від 01.09.2010 р. ТОВ «Адванта» придбало у ПП «Контур-Прим» металобрухт на загальну суму 2300026,01 грн., у т.ч. ПДВ 383337,68 грн. (т.1 а.с. 173-175). Зазначена операція відображена позивачем в декларації з податку на прибуток у складі валових витрат в сумі 1916688,30 грн. На підтвердження реальності здійснення укладеного договору між сторонами, позивачем по справі надані відповідні документи: договір поставки товару, витратні накладні, податкові накладні (т. 1 а.с. 189-205) та платіжні доручення.

Судом з'ясовано, що під час перевірки позивачем надавались податковому органу докази, що підтверджують факт виконання зобов'язань між ТОВ «Адванта» та його контрагентами: ТОВ «Вторметіндастрі» та ПП «Контур-Прим» за договорами купівлі-продажу металобрухту, а отже, фактичне реальне здійснення господарської операції у межах господарської діяльності зазначеного платника податку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 04.04.2011 року №1185/23-506/36035504, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, були унормовані Законом України «Про податок на додану вартість», згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України Законом України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. N334/94-ВР, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії, з врахуванням обмежень установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими обов'язковими документами, обов'язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд зазначає, що необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р., відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років несе (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на мотивах складених ДПІ у Київському районі міста Донецька за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача - ТОВ «Вторметіндастрі» - акту перевірки. Що ж стосується взаємовідносин підприємства позивача з ПП «Контур-Прим», відповідач в акті перевірки робить висновки щодо безпідставного віднесення до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 2193522 грн. за операціями придбання товарів від зазначеного контрагента лише на підставі відсутності в податкових деклараціях ПП «Контур-Прим» стосунків з ТОВ «Адванта» (т. 1 а.с. 54).

Між тим, під час розгляду справи з'ясовано, що розрахунки з продавцями ТМЦ: ТОВ «Вторметіндастрі» та ПП «Контур-Прим» здійснювались підприємством позивача у національній валюті, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок. Банківські виписки, які підтверджують оплату, згідно укладеного договору, наведені у поясненнях позивача та наданих копій банківських виписок, які містяться в матеріалах справи.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Банківські виписки засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що позивачем надані достатні докази стосовно отримання товару, а також докази оприбуткування та складського обліку придбаних товарів.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про невідповідність фактичним обставинам справи висновків податкового органу щодо не підтвердження можливості здійснення досліджуваних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва надання послуг; наявності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та інших обставин.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочинів, за якими платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, належать до виключної компетенції судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Оцінивши укладені правочини ТОВ «Адванта» з ТОВ «Вторметіндастрі» та ПП «Контур-Прим» за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечили закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони правочинів на момент його здійснення мали правовий статус платників ПДВ, рішення суду щодо визнання цих правочинів недійсними відповідачем надано не було.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку не оспорювалися, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання перелічених договорів недійсними на момент складання акту перевірки та на час розгляду справи не має.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №985, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735, суд приходить до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки від 04.04.2011 року №1185/23-506/36035504 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт та товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами, ТОВ «Вторметіндастрі» та ПП «Контур-Прим», взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, суд при розгляді справи, керуючись приписами ст. 8 КАС України, бере до уваги, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.2009р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ «Адванта». Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що придбаний у вищезазначених контрагентів позивача ТМЦ в подальшому реалізовувалися позивачем іншим підприємствам: ТОВ «Стальмаркет»; ПФК «Прометей» ; МК «Азовсталь», на підтвердження чого позивачем подані до суду квитанції про приймання вантажу, приймально-сдавальні акти, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 2 а.с. 50-201).

Щодо відображення у податковому кредиті податкової накладної Харківської дирекції залізничних перевезень СТГО «Південна залізниця» № 372/2-1 від 24.11.2010р. на суму 50000,00 грн.. в т.ч. ПДВ 20%-8333,33 грн., то зазначена податкова накладна була відображена у реєстрі податкових накладних та сформувала податковий кредит у грудні 2010 р. Підставою для нарахування податкових зобов'язань до сплати за звітний місяць по особистому рахунку платника податків є дані податкової декларації та фактична наявність податкової накладної, та підстави для її отримання. Тому помилка, що виникла при виборі контрагента при заповненні додатка 5 до декларації за грудень 2010 р. не зменшувала фактичного обсягу податкового кредиту, який підтверджений податковими накладними та не тягне за собою зменшення нарахування та перерахування податку до бюджету.

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, законодавець чітко визначав, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Таким чином, Законом України "Про податок на додану вартість" встановлював декілька необхідних умов, за наявності яких платник податку отримує право на віднесенні сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у складі ціни товарів, робіт, послуг, що придбаваються ним для використання у власній господарській діяльності, до складу податкового кредиту, а саме: наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; настання першої з подій, з якими Закон пов'язує право платника податку на податковий кредит.

Суд зазначає, що виписані ТОВ «Вторметіндастрі», ПП «Контур-Прим» та Харківської дирекцією залізничних перевезень СТГО «Південна залізниця» на адресу ТОВ «Адванта» податкові накладні повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару.

Приймаючи до уваги те, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій, сплата позивачем ПДВ в ціні товарів (послуг), а також те, що видані підприємству позивача податкові накладні належно оформлені продавцями цих товарів, суд вважає помилковими доводи податкового органу про не підтвердження позивачем права на податковий кредит. Припущення податкового органу про невиконання податкових зобов'язань контрагентами позивача не підтверджені належними документальними доказами, а отже, такі зроблені відповідачам висновки не позбавляють правового значення виданих цими контрагентами податкових накладних.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ "Адванта". Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи зустрічної звірки, в котрому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, котрі не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, які достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень від 15.04.2011 за № 0001522302, яким визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3427376,25 грн. та від 15.04.2011 року за № 0001532302, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2752318,75 грн. - є обґрунтованими, доведеними та такими, що підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Адванта" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.04.2011 №0001522302, яким визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3427376,25 грн. та від 15.04.2011 року за № 0001532302, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2752318,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адванта" (код 36035504; 61024, м. Харків, вул. Студентська, б. 20) витрати зі сплати судового збору в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 22 жовтня 2013 року.

Суддя Заічко О.В.