Постанова № 34259664, 03.09.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 р. Справа № 804/9638/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С.

при секретарі судового засідання Світка Н.В.

за участю сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - Гагарінський А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

У липні 2013 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, в якому просив: визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №000251172 від 28.05.2012, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 699906, 25 грн. з яких за основним платежем 559925 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 139981,25 грн., стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань не підтвердження господарських відносин і контрагентом ТОВ «Тесей-Н» по формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку а період з 01.02.2012 року по 31.03.2010 року. В акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про відсутність реального здійснення правочинів та не направлення таких правочинів на реальне настання правових наслідків, тобто нікчемності таких правочинів.Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки протиправними та безпідставними, такими, що зроблені з порушенням норм законодавства. За таких обставин позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час перевірки позивач не підтвердив реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Тесей-Н», а тому податковий кредит, який сформовано на підставі правочинів, укладених з цим контрагентом є безпідставним. За таких обставин, відповідач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесеним на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законами та Конституцією України, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви, дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення сторін, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська 16.05.2013 р. проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань не підтвердження господарських відносин і контрагентом ТОВ «Тесей-Н» по формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку а період з 01.02.2012 року по 31.03.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби складено акт № 1282/17-21/НОМЕР_1 від 16.05.2013 року та встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено у лютому 2012 року податок на додану вартість у сумі - 559925 грн., а також визначено, що правочини, укладені між ФОП ОСОБА_3 та контрагентом ТОВ «Тесей-Н» (код ЄДРПОУ 37069775) у лютому 2012 року відповідно до ст.. 203, ст.. 215 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх діяльністю.

На підставі акту перевірки № 1282/17-21/НОМЕР_1 від 16.05.2013 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби було винесено податкове повідомлення-рішення №0002511702 від 28.05.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 699906, 25 грн., з яких за основним платежем 559925 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 139981,25 грн.

Суд вважає таке податкове повідомлення-рішення відповідача необґрунтованим та протиправним з огляду на ступне.

За результатами перевірки формування податкового кредиту у акті встановлено, що ФОП ОСОБА_3 до Декларації по ПДВ у додаток 5 включено суму податку на додану вартість по постачальнику ТОВ «Тесей-Н» за лютий 2012 року у розмірі 3299991,00 грн. та березень 2012 року у розмірі 229934, 00 грн.

Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжності між сумами ПДВ задекларованими ФОП ОСОБА_3 у лютому 2012 року та березні 2012 року і контрагентом - постачальником ТОВ «Тесей-Н», а саме: постачальник - сума ПДВ 0грн., платник - сума ПДВ 559925 грн., тобто відхилення складають 559925 грн.

Також зазначено, що згідно акту, складеного Лівобережною МДПІ: „Інформація щодо використання ТОВ «Тесей-Н» у своїй діяльності офісних, складських, виробничих приміщень відсутня. Згідно бази даних АІС Податки, в декларації з податку на прибуток підприємства, яка надавалась ТОВ «Тесей-Н» до Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська у підприємства відсутні достатні основні засоби". Згідно Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) кількісний склад працівників складає 1 особа. Тобто на підприємстві відсутня достатня кількість найманих працівників. Також ФОП ОСОБА_3 до перевірки не надано первинні документи (товаро-транспортні накладні, аліничні накладні, тощо) які б свідчили про транспортування товару, тобто підтверджували фактичне здійснення господарських операцій.

Наведені обставини свідчать, що за період січень-березень 2012 року господарської діяльність ТОВ «Тесей-Н» (код ЄДРПОУ 37069775) має наступні ознаки нереальності здійснення:

- відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме:

- відсутній кваліфікований персонал

- незначний штат працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т. ч. за спеціальною освітою:

- наявність в штаті тільки керівних посад;

- відсутні основні фонди (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій), у тому числі:

- транспортні засоби,

- приміщення для зберігання товарів.

Таким чином відповідач приходить до висновку про відсутність у ТОВ «Тесей-Н» необхідних умов для досягненні результатів відповідної господарської діяльності, економічної доцільності, в тому числі відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, транспортних засобів, підтверджує відсутність здійснення господарської діяльності у відповідності до ст.3 Господарського Кодексу України.

Суд не може погодитись з таким твердженням відповідача у зв'язку з наступним.

05.01.2012 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Тесей - Н» було укладено договір поставки №050112 (далі по тексту Договір №050112), у відповідності до якого ТОВ «Тесей - Н» зобов'язується здійснити постачання олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку (пункт 1.1 Договору №050112).

У відповідності до п.2.1 Договору №050112 передбачено, що ціна Товару та кількість зазначається в накладних на Товар, які є невід'ємною частиною Договору. В вартість Товару включена вартість навантажувальних робіт.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору №050112 ТОВ «Тесей - Н» здійснило постачання олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку на загальну суму 3359550,01 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 559925,00 грн..

Зазначене підтверджується видатковими накладними наявними у матеріалах справи. Також, поставка товару підтверджується податковими накладними та його перевезення на умовах договору № 050112 здійснювалось у відповідності до товаро -транспортних накладних, які було надано позивачем у судовому засіданні.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Правомірність задекларованих показників податкової звітності, реальність настання правових наслідків та наявності господарської мети по договору поставки №050112, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Тесей - Н» підтверджені такими первинними документами як: видатковими накладними наявними у матеріалах справи, податковими накладними та товаро - транспортними накладними.

Під час проведення перевірки позивачем не було надано зазначених первинних документів, а також не було використано право надати їх у запереченнях до акту перевірки, оскільки одразу звернувся до суду, а тому суд приймає зазначені докази надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій, як належні докази.

Зі змісту досліджених вище документів, вбачається, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств, тобто складені відповідно до вимог закону.

Отже, саме перелічені вище первинні бухгалтерські документи свідчать про реальність здійснення господарських операцій по договору поставки №050112, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Тесей - Н», а також про правомірність нарахування податкового кредиту.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено наявність реальних правових наслідків та господарської мети по правочинам укладеним з ТОВ «Тесей - Н» та як наслідок доведено фактичне здійснення господарських операцій по цим правочинам, а тому висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд вважає, що при розгляді даної справи господарська мета повинна бути встановлена відносно самого позивача, тобто його добросовісне виконання умов договорів з його контрагентами, оскільки Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Разом з тим суд зазначає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори підряду, субпідряду не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки № № 1282/17-21/НОМЕР_1 від 16.05.2013 року не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки № 1282/17-21/НОМЕР_1 від 16.05.2013 року про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності (фіктивності) укладеного договору, така позиція не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання правочинів недійсними або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження податкового органу передбачені ст. 20 Податкового кодексу України, з аналізу приписів якої вбачається, що відповідачу не надано право під час проведення перевірки встановлювати нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки № 1282/17-21/НОМЕР_1 від 16.05.2013 року зроблено висновок про те, що укладені правочини між позивачем та ТОВ «Тесей - Н» не направлені на настання реальних правових наслідків та є нікчемними.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїй постанові №К/9991/50772/12 від 14.11.2012.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковим органом не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0002511702 від 28.05.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 699906, 25 грн., з яких за основним платежем 559925 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 139981,25 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2294 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 2294 грн.

Керуючись ст.ст.158-163, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби №0002511702 від 28.05.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 699906, 25 грн., з яких за основним платежем 559925 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 139981,25 грн..

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір у сумі 2294 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст виготовлено 06.09.2013 року.

Суддя О.С. Луніна