Рішення № 34252113, 17.10.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий в I інстанції: Олещенко Л.Б.

Суддя доповідач: Тимченко О.О.

Категорія 34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Осипчук О.В.,

суддів: Принцевської В.П., Тимченко О.О.,

при секретарі Бакунець Я.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ - АВТО» на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 25 червня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого послався на те, що 02 вересня 2010 року приблизно о 06 годині 10 хвилин він керував автомобілем «ГАЗ СПГ-3110», державний номер НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі «Запоріжжя-Донецьк» у напрямку з м. Мар'їнка у м. Донецьк побачив автомобіль «ІЖ-412», державний номер НОМЕР_2 з причепом ГБК 8160, державний НОМЕР_3, який рухався попереду нього в одному з ним напрямку. Здійснюючи обгін зазначеного транспортного засобу, він відчув удар у праву бокову частину свого автомобіля, після чого одразу обидва автомобілі перевернулися і він отримав тілесні ушкодження. 11 вересня 2010 року за даним фактом було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, яка 14 липня 2011 року була закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України, за відсутністю складу злочину як в його діях так і в діях водія ОСОБА_2 За висновками авто товарознавчої експертизи матеріальна шкода на ремонт автомобіля «ГАЗ СПГ-3110» складає 54 627 грн. 88 коп. Вважає, що вказана матеріальна шкода спричинена внаслідок дій саме ОСОБА_2, який керував автомобілем «ІЖ-412», у зв'язку з чим, просить стягнути з останнього на його користь матеріальну шкоду у розмірі 54 627 грн. 88 коп.

У вересні 2012 року до суду з зустрічним позовом звернувся відповідач ОСОБА_2 в обґрунтування якого зазначив, що він є власником автомобіля «ІЖ-412», державний номер НОМЕР_2. 02 вересня 2010 року о 06 годині 10 хвилин керуючи зазначеним автомобілем та рухаючись по автодорозі «Донецьк-Запоріжжя» у напрямку м. Донецька, біля кілометрового знаку «213» відбулося зіткнення з автомобілем «ГАЗ СПГ-3110», державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1, який рухався позаду нього у попутному напрямку та здійснюючи обгін його автомобіля здійснив зіткнення. В наслідок чого його автомобілю були заподіяні механічні ушкодження. Просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь матеріальну шкоду у розмірі 5 495 грн. 08 коп., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., судовий збір у розмірі 188 грн. 20 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 25 червня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 5 495 грн. 08 коп., судові витрати у розмірі 188 грн. 20 коп., а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 1000 грн. та у відшкодування витрат на правову допомогу 800 грн. Стягнуто на користь держави судовий збір з ОСОБА_1 у розмірі 214 грн. 60 коп. та з ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» 26 грн. 40 коп. В решті зустрічних вимог ОСОБА_2 відмовлено

З зазначеним рішенням не погодився позивач ОСОБА_4 приніс апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції належним чином не дослідив надані ним докази, а саме - пояснення свідків та експерта. Необґрунтованим та необ'єктивним є висновок суду першої інстанції щодо наявності доказів, які підтверджують його вину у дорожньо-транспортній пригоді, оскільки суд безпідставно не прийняв до уваги висновки транспортно-трасологічної експертизи. Також суд не вірно провів розподіл судових витрат.

Також з зазначеним рішення не погодився відповідач ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», приніс апеляційну скаргу , в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволені вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водія ОСОБА_1 та відповідно винним у завданні водію ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки варіантам дорожньо-транспортної пригоди викладених водіями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з яких вбачається що обидва водія мали технічну можливість передбачити та уникнути зіткнення тому в діях обох водіїв вбачаються порушення Правил дорожнього руху України.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити та заперечував проти доводів апеляційної скарги ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», просив її відхилити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 та ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» та просив їх відхилити.

Представник відповідача ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився? про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать телефонограма №3/863 (а.с. 230).

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів апеляційного суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» підлягають частковому задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 02 вересня 2010 року о 06 годині 10 хвилин сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «ГАЗ СПГ-3110», державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та «ІЖ-412», державний номер НОМЕР_2 з причепом ГБК 8160, державний НОМЕР_3 під керування ОСОБА_2 на автодорозі «Запоріжжя - Донецьк» у районі кілометрового знаку «213» у Ленінському районі м. Донецька. Автомобіль «ГАЗ СПГ-3110», державний номер НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с. 15), на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 керував зазначеним автомобілем на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 15 квітня 2010 року наданої власником ОСОБА_3 (а.с. 122), а автомобіль «ІЖ-412», державний номер НОМЕР_2 з причепом ГБК 8160, державний НОМЕР_3 належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 47). За даним фактом 11 вересня 2011 року слідчим відділом ДТП СУ ГУМВС України у Донецькій області порушено кримінальну справу, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. 14 липня 2011 року постановою старшого слідчого СВ ДТП СУ ГУМВС України у Донецькій області кримінальна справі була закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України, за відсутністю складу злочину (а.с. 5-9). 15 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Українська страхова компанія «Дженаралі Гарант» (правонаступником якого є ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО») укладено договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого до 14 квітня 2011 року включно, забезпечений транспортний засіб «ГАЗ СПГ-3110», державний номер НОМЕР_1 (а.с. 109). 15 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ЗАТ Страхова компанія «ВУСО» укладено договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого до 15 березня 2011 року включно, забезпечений транспортний засіб «ІЖ-412», державний номер НОМЕР_2 (а.с. 226), а 14 квітня 2010 року між ОСОБА_2, та ЗАТ Страхова компанія «ВУСО» укладено такий же договір, строком до 14 квітня 2011 року включно, забезпечений транспортний засіб ГБК 8160 причіп (а.с.225). Відповідно до висновків судової автотоварознавчої експертизи № 149 від 12 березня 2011 року (а.с. 52), вартість матеріальної шкоди (з технічної точки зору), завданого власнику автомобіля «ІЖ-412», державний номер НОМЕР_2, на час проведення дослідження складає 5 495 грн. 08 коп. Висновками судової автотоварознавчої експертизи № 142 від 21 лютого 2011 року (а.с. 10-13) встановлено, що вартість матеріальної шкоди (з технічної точки зору), завданого власнику автомобіля «ГАЗ СПГ-3110», державний номер НОМЕР_1 на час проведення дослідження складає 33 669 грн. 12 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що існують об'єктивно наявні докази, якими повністю підтверджується вина ОСОБА_1 у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди, а тому шкода завдана такими його діями підлягаю відшкодуванню на користь ОСОБА_2 на підставі ч.1 ст.1166 та ч.2 ст.1187 ЦК України та положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована, відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а встановлений розмір відшкодування завданої ним матеріальної шкоди не перевищує встановлений ліміт відповідальності страховика, то суми такої шкоди підлягають стягненню саме з ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», з чого в свою чергу і виходив суд першої інстанції при задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

Суд першої інстанції вірно встановив, що правовідносини, які виникли між учасниками дорожньо-транспортної пригоди регулюються Главою 82 ЦК України «Відшкодування шкоди» та положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистими немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За положеннями ст.1187 ЦК України вина особи, володільця засобу підвищеної небезпеки, презюмується. Якщо ДТП сталось в результаті взаємодії двох джерел небезпеки, такі правовідносини мають регулюватись відповідно до ст.1188 ЦК України.

Відповідно до ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємної кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст. 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст.38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Кримінальна справа порушена за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України закрита за відсутністю складу злочину, відносно жодного із водіїв даної дорожньо-транспортної пригоди не складався протокол про адміністративне правопорушення та до адміністративної відповідальності не притягувалися.

За таких, обставин суд першої інстанції при встановлені фактичних обставин справи повинен був оцінити дії кожного з водіїв з точки зору дотримання Правил дорожнього руху та відповідно до встановленого зробити висновки щодо ступеня вини дії кожного з водіїв у спричиненій шкоди. А вина може бути підтверджена чи спростована іншими належними і допустимими доказами, передбаченими ст.57 ЦПК України, зокрема висновками авто технічної експертизи, письмовими доказами тощо.

Проте, судом першої інстанції у порушення ст.212 ЦПК України не дав належної оцінки висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 2603-2625 складеної 23 червня 2011 року експертом-автотехніком Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз та не врахував такі висновки.

Відповідно до якого за показами (варіантом) водія ОСОБА_1 в момент виникнення небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний виявити, повинен був вжити заходи до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, дії водія регламентувались вимогами п.12.3. Правил дорожнього руху, тобто дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам зазначеного пункту Правил. В свою чергу водій ОСОБА_2 повинен був керувати транспортним засобом з такою швидкістю та застосовувати такі засоби керування, щоб у будь-який час, впливати на органи керування, постійно контролювати рух у межах полоси руху, тобто водій мав технічну можливість уникнути пригоди при виконанні з його боку вимог п.12.1. Правил дорожнього руху. За показами (варіантом) водія ОСОБА_2 в умовах такого варіанту водію ОСОБА_1 перед початком зміни напрямку руху повинен переконатися, що це буде безпечним та не створить небезпеки для інших учасників дорожнього руху, а також дотримуватися безпечного інтервалу при обгоні автомобіля «ІЖ-412» з причепом ГБК 8160, тобто за таких обставин водій ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1., 13.3. Правил дорожнього руху , не дотримання яких знаходиться у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою. Водій ОСОБА_2 у даній дорожній обстановці у час виникнення небезпеки для руху повинен був вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, тобто діяти у відповідності до вимог п.12.3. Правил дорожнього руху. В умовах зазначеного варіанту водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості запобігти даній дорожньо-транспортній пригоді та у його діях ознак невідповідності до вимог Правил дорожнього руху, які б знаходилися би у причинному зв'язку з пригодою не вбачається (а.с.231-243).

При визначенні наявності та ступеня вини кожного з водіїв суд першої інстанції не врахував, що кожен з них допустив певні порушення та не дотримався правил Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 та маючи реальну можливість вжити заходів щодо уникнення дорожньо-транспортної пригоди, не скористався нею, отже дії водія ОСОБА_1 не відповідають вимогам п.п. 10.1, 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху, а водієм ОСОБА_2 не були в повній мірі виконані приписи п.12.1 Правил дорожнього руху та у певному співвідношенні перебували у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що свідчить про те, що висновок суду першої інстанції про наявність доказів, які повністю підтверджують вину тільки водія ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є помилковим.

Відповідно до п.10.1. Правил дорожнього руху, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Згідно до п.12.1. Правил дорожнього руху, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Пунктом 12.3. Правил дорожнього руху, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

Під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху (13.3. Правил дорожнього руху).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про ступень вини кожного із водії даної дорожньо-транспортної пригоди у наступному співвідношенні: ОСОБА_1 - 70 %, ОСОБА_2 - 30 %, а тому кожний із учасників даної дорожньо-транспортної пригоди має право вимагати відшкодування шкоди, завданої його майну, що узгоджується з роз'ясненнями які містяться у п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, де зазначено, що суд повинен врахувати, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1. Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб). При розгляді таких спорів суд має вирішити питання про залучення до участі у справі власника майна як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача у порядку, передбаченому статтями 35, 36 ЦПК, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обв'язки щодо однієї зі сторін.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 54 327 грн. 88 коп. та відмовляючи у їх задоволенні суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у скоєні даної дорожньо-транспортної пригоди є доведеною у зв'язку з чим саме він є винною особою, а протилежні посилання про наявність вини ОСОБА_2 є безпідставними.

Такий висновок суду першої інстанції не є безспірним, зроблений на підставі неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та без врахування роз'яснень викладених у п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», де зазначено, що відповідно до ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Вимогами ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст.10 ЦПК суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, установлених цим кодексом.

Суд першої інстанції, роз'яснював ОСОБА_1 його права як позивача у справі передбачені ст.ст.27, 31 ЦПК України, тобто право на звернення до суду з клопотанням у порядку ст.33 ЦПК України також було роз'яснено, що вбачається з журналу судового засідання від 28 вересня 2012 року (а.с. 57-59), в якому було роз'яснено права сторін у справі та вчинено відповідну процесуальну дію, але ОСОБА_1 так і не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ЗАТ Страхова компанія «ВУСО», а суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень, не має права залучити таку особу до участі у справі на стадії апеляційного розгляду, навіть зі згоди осіб, які беруть участь у справі. Це пов'язано з дією засадничих принципів цивільного процесу (диспозитивність, змагальність тощо). Крім того, апеляційний суд не повинен повністю підміняти собою суд першої інстанції, оскільки він не є судом першої інстанції, а незалученні особи були б позбавлені повноцінного суду першої інстанції з його правами та обов'язками, процедурою розгляду справи в суді першої інстанції та можливістю апеляційного оскарження ухваленого судового рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідним відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 54 327 грн. 88 коп., оскільки непред'явлення таких вимог до страховика за наявності та те законних підстав є підставою для відмови у задоволенні пред'явлених позовних вимог до завдавала шкоди у відповідному розмірі.

Доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» про безпідставність та недоведеність вини водія ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді є необґрунтованими та спростовуються дослідженими матеріалами справи, з яких наявна та встановлена судом апеляційної інстанції певна ступень вини у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1

На підтвердження розміру шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля, ОСОБА_2 надано висновок експерта судової автотоварознавчої експертизи № 149 від 12 березня 2011 року, вартість матеріальної шкоди (з технічної точки зору), завданого власнику автомобіля «ІЖ-412», державний номер НОМЕР_2, на час проведення дослідження складає 5 495 грн. 08 коп.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказів, які б спростовували повністю або частково розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 та ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надали.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що внаслідок пошкодження автомобіля ОСОБА_2, йому заподіяна матеріальна шкода у розмірі 5 495 грн. 08 коп.

Однак, покладаючи обов'язок по відшкодуванню матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди лише та повністю на відповідача ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», суд першої інстанції не в повній мірі вірно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст.6 цього Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, необхідною умовою, виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортним засобом, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталося за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором).

Згідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до ст.12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС /1276681 від 15 квітня 2010 року, яким була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 (а.с. 109), франшиза складається 510 грн., а тому страхове відшкодування у зв'язку з пошкодження транспортного засобу ОСОБА_2, яке підлягає стягненню з ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» повинно бути зменшено на суму франшизи (510 грн.) та ступень вини самого ОСОБА_2 (1 495 грн. 52 коп.), а тому складає 3 489 грн. 56 коп. (5 495,08 - 510 - 1 495,52), що не перевищує ліміт відповідальності страховика, який складає 25 500 грн., але ці обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» в частині зменшення суми яка підлягає відшкодуванню на суму франшизи є слушними та апеляційна скарга підлягає задоволенню в цій частині.

Не відшкодованою ОСОБА_2 страховою компанією залишається матеріальна шкоду у розмірі франшизи в сумі 510 грн., яка на підставі ст.1194 ЦК України підлягає стягненню на його користь з ОСОБА_1

Відповідно до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)ю

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з конкретних обставин справи, характеру завданих моральних страждань у зв'язку з пошкодженням майна (автомобіля), тобто порушенням його права власності, тобто положень ст.ст.23,1167 ЦК України.

Такий висновок суду є вірним, оскільки звертаючись до суду з позовними вимогами про солідарне стягнення з відповідачів моральної шкоди ОСОБА_2 посилався на те, що моральна шкода йому заподіяна внаслідок пошкодження транспортного засобу, володільцем якого він є та зі зміною звичайного ритму життя.

Відповідно до ст.22.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 ч.2 ст.23 ЦК України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог ст.23 ЦК України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 ч.2 ст.23 ЦК України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Відшкодування моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодження її майна, передбачено п.3 ч.2 ст.23 ЦК України, тобто така шкода відповідно до ст.22.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодовується особою, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Оскільки ступень вини ОСОБА_1 є більшою та доведеною, як і пошкодження майна, що перебуває у володінні ОСОБА_2, а тому наявні законні підстави для відшкодування моральної шкоди саме винною особою , а не страховиком.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи грошову компенсацію на відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер, глибину та обсяг душевних страждань позивача, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках ОСОБА_2, небажання ОСОБА_1 в добровільному порядку відшкодувати завдану шкоду, загальний розмір завданої майнової шкоди, та виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, оцінив моральні страждання позивача у розмірі 1000 грн.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходив до висновку що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутності підстав для стягнення з нього моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки спростовуються відповідними доказами.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу, задовольняючи їх частково та стягуючи з ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що в цю суму враховано час витрачений на представлення інтересів у кримінальній справі а також, недоведеністю належними доказами об'єму наданої правової допомоги та розрахунку її вартості по цивільній справі.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, щодо стягнення витрат на правову допомогу тільки з відповідача ОСОБА_1 та з її розміром, з наступних підстав.

На підставі ч.5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язанні з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витратна правову допомогу встановляється законом.

Згідно із ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно із ч.1 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За частиною 3 цієї статті до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати на правову допомогу.

Склад та розмір витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі.

Правовідносини між адвокатом або фахівцем у галузі права та клієнтом визначаються цивільно-правовою угодою. Права та обов'язки адвоката визначені Законом України «Про адвокатуру», Правилами адвокатської етики, тощо.

Відповідно до ч.1 ст.56 ЦПК України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Відповідно до Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2411 від 29 грудня 2006 року ОСОБА_5 має право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 50).

17 липня 2012 року між адвокатом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений Договір - доручення ( а.с.52). Згідно з квитанції до прибуткового касового ордеру ОСОБА_2 було сплачено адвокату 4000 гривень (а.с.49).

Згідно із ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно даних журналів судового засідання та протоколів судового засідання адвокат ОСОБА_5 приймав участь у судових засіданнях, які відбулись 28.09.2012 року, 20.11.2012 року, 11.02.2013 року, 04.03.2013 року, 28.03.2013 року, 25.04.2013 року, 25.06.2013 року (а.с. 57-59, 72, 91-94, 104, 110-111, 124-125, 154-157).

Згідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» місячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 липня 2012 року по 30 вересня 2012 року складає 1 102 грн., а з 01 жовтня 2012 року по 30 листопада 2012 року - 1 118 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», місячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2013 року по 30 листопада 2013 року складає 1 147 грн.

Із журналу судового засідання від 28.09.2012 року вбачається, що судове засідання почалося о 10 год. 52 хв., закінчилось о 12 год. 02 хв., тривалість склала 71 хв., витрати на правову допомогу становитимуть: 1102 грн. * 40% / 60 * 71 = 521,14 грн.

Із протоколу судового засідання від 20.11.2012 року вбачається, що судове засідання почалося о 09 год. 30 хв., закінчилось о 09 год. 35 хв., тривалість склала 5 хв., витрати на правову допомогу становитимуть: 1118 грн. * 40% / 60 * 5 = 37,25 грн.

Із журналу судового засідання від 11.02.2013 року вбачається, що судове засідання почалося о 10 год. 14 хв., закінчилось о 11 год. 41 хв., тривалість склала 87 хв., витрати на правову допомогу становитимуть: 1147 грн. * 40% / 60 * 87 = 664,68 грн.

Із протоколу судового засідання від 04.03.2013 року вбачається, що судове засідання почалося о 10 год. 30 хв., закінчилось о 10 год. 35 хв., тривалість склала 5 хв., витрати на правову допомогу становитимуть: 1147 грн. * 40% / 60 * 5 = 38,20 грн.

Із журналу судового засідання від 28.03.2013 року вбачається, що судове засідання почалося о 11 год. 01 хв., закінчилось о 11 год. 12 хв., тривалість склала 11 хв., витрати на правову допомогу становитимуть: 1147 грн. * 40% / 60 * 11 = 84,04 грн.

Із журналу судового засідання від 25.04.2013 року вбачається, що судове засідання почалося о 13 год. 37 хв., закінчилось о 14 год. 12 хв., тривалість склала 35 хв., витрати на правову допомогу становитимуть: 1147 грн. * 40% / 60 * 35 = 267,40 грн.

Із журналу судового засідання від 25.06.2013 року вбачається, що судове засідання почалося о 10 год. 59 хв., закінчилось о 13 год. 05 хв., тривалість склала 126 хв., витрати на правову допомогу становитимуть: 1147 грн. * 40% / 60 * 126 = 962,64 грн.

Всього стягненню підлягають витрати на оплату правової допомоги у сумі 2 575, 35 грн. (521,14 + 37,25+ 664,68 + 38,20 + 84,04 + 267,40 + 962,64), в іншій частині витрат на правову допомогу слід відмовити, оскільки вона не підтверджена відповідними доказами (актом виконаних робіт з зазначенням їх виду, витраченого часу та вартості), з наданої ОСОБА_2 квитанції цих даних не вбачається.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» витрат на правову допомогу підлягають стягненню з кожного із відповідачів на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а тому з ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 772 грн. 60 коп., а з ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» - 1802 грн. 75 коп.

Крім того, судом першої інстанції при розподілі судових витрат у вигляді судового збору між сторонами понесеного ними та документально підтвердженого були допущені також порушення норм процесуального права та не звернуто уваги на положення Закону України «Про судовий збір».

Частиною 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року, визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.1, 2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року, за подання до суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менш 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, а з позовної заяви немайнового характеру - 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року, за подання позовної заяви, що має одночасно майновий та немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно ст.13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 листопада 2011 року № 4282-VI, установлено на 2012 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні.

При зверненні до суду першої інстанції з зустрічним позовом ОСОБА_2 було сплачено судовий збір 188 грн. 20 коп. (а.с.45), що є меншим належної до сплати ставки судового збору за вимоги майнового та немайнового характеру відповідно до положень Закону України «Про судовий збір».

Виходячи з розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_2 та документально підтверджених судових витрат, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 131 грн. 74 коп., крім того підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 18 грн. 48 коп. з ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» та з ОСОБА_1 у розмірі 21 грн. 46 коп.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність у нього пільг щодо сплати судового збору у зв'язку зі статусом учасника бойових дій за своїм змістом є помилковими, оскільки відповідно до переліку осіб, що звільненні від сплати судового збору та зазначені у ст.5 Закону України «Про судовий збір», учасники бойових дій не відносяться, а тому законні підстави для компенсації зазначених судових витрат за рахунок держави відсутні.

Згідно ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної шкоди та часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», про відшкодування матеріальної шкоди, а також в частині розподілу судових витрат між сторонами, підлягає скасуванню з ухваленням нового.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 25 червня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», про відшкодування матеріальної шкоди, розподілу судових витрат між сторонами скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 54 627 гривень 99 копійок відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (ЄДРПОУ 16467237) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою 3 489 (три тисячі чотириста вісімсот дев'ять) гривень 56 копійок., на відшкодування судового збору 131 (сто тридцять одну) гривню 74 копійки та витрат на правову допомогу 1 802 (одну тисяча вісімсот дві) гривні 75 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою 510 (п'ятсот десять) гривень, на відшкодування витрат на правову допомогу 772 (сімсот сімдесят дві) гривні 60 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (ЄДРПОУ 16467237) на користь держави судовий збір у розмірі 18 (вісімнадцять) гривень 48 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави судовий збір у розмірі 21 (двадцять одна) гривня 46 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: