Рішення № 34252089, 16.10.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц-/790/6131/13 Головуючий: 1 інстанції -

Справа: № 2024/7029/12 Лазарєв А.В.

Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Тичкової О.Ю.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі енергетичні технології» на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року по справі за позовом Харківської міської ради Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі енергетичні технології», ОСОБА_2, треті особи: Харківська обласна рада, Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство «Держпром» про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, повернення нерухомого майна власнику, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року Харківська міська рада Харківської області звернулася до суду з позовом, в подальшому уточненим, у якому вказувала на те, що за підсумками конкурсу з продажу групи інвентарних об'єктів, що перебували на балансі Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства «Держпром» по АДРЕСА_1, згідно протоколу № 4 про визнання переможця конкурсу, затвердженого головою Харківської обласної ради 06.10.2008 року, Харківська обласна рада на підставі Договору купівлі-продажу інвентарних об'єктів № 30-К від 23.01.2009 року передала у власність ТОВ «Високі енергетичні технології» інвентарні об'єкти згідно з переліком, зазначеним у Додатку до цього Договору, який є його невід'ємною частиною, в тому числі: нежитлові будівлі: літ. «А-1» площею 131,1 кв.м., літ. «Б-1» площею 133,3 кв.м., літ. «В-1» площею 242,5 кв.м., літ. «Г-1» площею 159,1 кв.м., літ. «Д-1» площею 92,7 кв.м., літ. «Е-1» площею 137,9 кв.м., літ. «Ж-1» площею 494,8 кв.м., літ. «З-1-2» площею 613,9 кв.м., літ. «И-1» площею 6,7 кв.м., літ. «К-1» площею 531,4 кв.м., літ. «Л-1» площею 15,3 кв.м., літ. «Н-1» площею 60,0 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1.

Згідно пункту 5.4.5 зазначеного Договору купівлі-продажу покупець протягом одного року від переходу до нього права власності на придбане нерухоме майно повинен був вжити заходів щодо оформлення (переоформлення) земельної ділянки загальною площею 2 618,7 кв.м., на якій розташовані придбані ним об'єкти нерухомості, відповідно до вимог діючого законодавства.

Проте, відповідач - ТОВ «Високі енергетичні технології» своїх зобов'язань щодо належного оформлення вказаної земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність чи постійне користування - оформлення відповідного договору оренди землі не виконав, а навпаки 22 червня 2011 року уклав договори купівлі-продажу з фізичною особою - відповідачем по справі ОСОБА_2, за якими відчужив останньому нежитлову будівлю літ. «Б-1», загальна площа якої складає 133,3 кв.м., що позбавило Харківську міську раду можливості отримувати орендну плату за користування відповідачами земельною ділянкою, на якій розташована зазначена будівля, та поповнення кошторису міського бюджету.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що укладені між відповідачами договори купівлі-продажу нерухомого майна не містять суттєвої умови, а саме: кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить до покупця в зв'язку з набуттям права власності на об'єкти нерухомості, що на ній знаходяться, Харківська міська рада просила суд на підставі ст.ст. 15, 377, 638, 657 ЦК України, ст. 120 ЗК України:

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, що складається з 1\2 частини нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, від 22 червня 2011 року, укладений між відповідачами ТОВ «Високі енергетичні технології» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за реєстраційним № 1297;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, що складається з 1\2 частини нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, від 22 червня 2011 року, укладений між відповідачами ТОВ «Високі енергетичні технології» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за реєстраційним № 1307;

- повернути у власність ТОВ «Високі енергетичні технології» частину нежитлового приміщення, що складається з 1\2 частини нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, переданого за договором купівлі-продажу від 22 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого у реєстрі за реєстраційним № 1297;

- повернути у власність ТОВ «Високі енергетичні технології» частину нежитлового приміщення, що складається з 1\2 частини нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, переданого за договором купівлі-продажу від 22 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого у реєстрі за реєстраційним № 1307;

- зобов'язати ТОВ «Високі енергетичні технології» вчинити у відповідності до ст.ст. 116, 123, 124, 126 ЗК України та рішення Харківської міської ради від 28.09.2011 року № 437\11 «Про затвердження Порядку оформлення договорів оренди землі у м. Харкові» дії щодо оформлення права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у термін не пізніше шести місяців з дня набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні представник позивача - Харківської міської ради Харківської області підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, посилаючись в обґрунтування цих вимог на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники третіх осіб: Харківської обласної ради та Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства «Держпром» підтримали заявлені позивачем вимоги, вказуючи на те, що відповідачем - ТОВ «Високі енергетичні технології» не виконані умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_1, від 23.01.2009 року № 30-К щодо належного оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташоване це нерухоме майно, в зв'язку з чим податок на землю продовжує сплачувати попередній землекористувач ОКВЕП «Держпром». При цьому спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна не містять кадастрових номерів та розмірів земельної ділянки, на якій воно розташоване, що унеможливлює визначитися з її розміром та розміром орендної плати, яку повинен сплачувати набувач нерухомості ОСОБА_2

Представник відповідача - ТОВ «Високі енергетичні технології» проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність.

При цьому він вказував на те, що вся сума грошових коштів за придбане нерухоме майно за договором купівлі-продажу № 30-К від 23.01.2009 року була повністю сплачена відповідачем - ТОВ «Високі енергетичні технології» Харківській обласній раді 20.03.2009 року, але в результаті неналежного виконання продавцем своїх договірних зобов'язань щодо передачі покупцю по акту придбаних об'єктів нерухомого майна протягом трьох днів після їх оплати, тобто прострочення кредитора, прийом-передача цього майна покупцеві фактично відбулася лише 06 липня 2010 року після звернення ТОВ «Високі енергетичні технології» з відповідним позовом до господарського суду, внаслідок чого відповідач на протязі тривалого часу взагалі був позбавлений можливості вирішувати будь-які питання щодо оформлення своїх прав як на придбане ним майно - нежитлові будівлі, так і на земельну ділянку, на якій вони знаходяться, а з відчуженням частини цих, належних йому будівель відповідачу ОСОБА_2 за спірними договорами купівлі-продажу в межах передбаченого умовами договору купівлі-продажу № 30-К від 23.01.2009 року річного строку для належного оформлення прав на земельну ділянку, всі зобов'язання по оформленню прав на земельну ділянку, на якій розташоване відчужене нерухоме майно, перейшли до покупця ОСОБА_2 - набувача зазначеного майна.

Крім того, представник відповідача - ТОВ «Високі енергетичні технології» вказував і на те, що правомірність та законність відчуження належних йому на підставі договору купівлі-продажу № 30-К від 23.01.2009 року об'єктів нерухомого майна, розташованих по АДРЕСА_1, в тому числі й дійсність договорів купівлі-продажу частин нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., укладених з покупцем ОСОБА_2 22 червня 2011 року, вже неодноразово були предметом судового розгляду судів цивільної та господарської юрисдикції різних інстанцій, згідно з висновками яких відсутність у договорах купівлі-продажу кадастрових номерів земельних ділянок, на яких розташовані відчужені об'єкти нерухомості, не є наслідком для їх недійсності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року позовні вимоги Харківської міської ради Харківської області задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсними договори купівлі-продажу частин нежитлового приміщення нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, укладені 22 червня 2011 року між відповідачами ТОВ «Високі енергетичні технології» та ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за реєстраційним №№ 1297, 1307.

Повернуто у власність ТОВ «Високі енергетичні технології» частини нежитлового приміщення нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, передані за договорами купівлі-продажу від 22 червня 2011 року, посвідченими приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, та зареєстрованими в реєстрі за реєстраційними № 1297, 1307.

Зобов'язано відповідача - ТОВ «Високі енергетичні технології» вчинити у відповідності до ст.ст. 116, 123, 124, 126 ЗК України та рішення Харківської міської ради від 28.09.2011 року № 437\11 «Про затвердження Порядку оформлення договорів оренди землі у м. Харкові» дії щодо оформлення права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у термін не пізніше шести місяців з дня набрання рішенням законної сили.

При цьому судом першої інстанції вирішено й питання судових витрат по справі, стягнуто з відповідачів: ТОВ «Високі енергетичні технології» та ОСОБА_2, з кожного окремо, на користь позивача по 53,65 грн. судового збору, сплаченого останнім при зверненні до суду.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, відповідач - ТОВ «Високі енергетичні технології» в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем - Харківською міською радою Харківської області, за їх безпідставністю.

В обгрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи заявлені позивачем - Харківською міською радою Харківської області вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що укладені 22 червня 2011 року між відповідачами по справі ТОВ «Високі енергетичні технології» та ОСОБА_2 нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу частин нежитлового приміщення нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, не містять істотних умов, передбачених ч. 2 ст. 377 ЦК України, ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України, а саме, кадастрового номеру та розміру земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, що є підставою для визнання цих договорів недійсними з відповідними наслідками.

Однак, із такими висновками районного суду судова колегія погодитися не може, оскільки ці висновки не ґрунтуються на законі.

Згідно ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування судом цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, зазначена норма цивільного законодавства визначає як об'єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Відповідно до вказаної правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

За приписами ст. 316, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно ч. 1 ст. 41 Конституції України, ст. 317 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, якою може бути будь-яке рухоме та нерухоме майно, за винятком окремих видів майна, визначених законом.

На зміст права власності не впливають місце проживання та місцезнаходження майна.

Таким чином, право власника об'єкту нерухомості не може бути залежним від правомочності суб'єкта права користуватися, володіти і розпоряджатися земельною ділянкою, на якій розташований цей об'єкт нерухомості.

Згідно ст. 79 Земельного кодексу України, ст. 373 ЦК України земельна ділянка є окремим об'єктом власності, при чому суб'єкти права власності на земельні ділянки також наділені суб'єктивним правом володіти, користуватися та розпоряджатися цим об'єктом нерухомості.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вимоги до окремих видів договорів купівлі-продажу визначені законодавцем у ст. 657 ЦК України.

Відповідно до коментованої правової норми договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 2 ст. 377 ЦК України, ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України, дійсно передбачено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить до особи у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що на ній розташовані, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти.

Однак, при цьому законодавець не ставить питання дійсності правочинів щодо відчуження нерухомого майна в залежність від наявності в них умов про розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташоване це нерухоме майно, позаяк відсутність у договорі, який передбачає набуття права власності на нерухоме майно, зазначених умов, може мати проблеми лише для набувача нерухомого майна, який в подальшому буде вимушений самостійно здійснювати необхідні дії щодо формування земельної ділянки та оформлення права на неї у встановленому законодавством порядку, у т.ч. шляхом підписання відповідного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію).

Нормами діючого законодавства України також не передбачено й будь-яких прямих заборон щодо розпорядження власником належним йому нерухомим майном, а тим паче його часткою, без відведення у власність чи користування земельної ділянки, на якій воно розміщено.

Крім того, зазначені вище норми цивільного та земельного законодавства, щодо наявності в договорі про відчуження нерухомого майна розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, на якій воно розміщено, як істотної умови такого договору, стосуються виключно договорів, які передбачають набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, як об'єкт нерухомості в цілому, зв'язку з чим правила, передбачені 2 ст. 377 ЦК України, ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України, безпосередньо не розповсюджуються на випадки, коли об'єктом відчуження є лише частина такого нерухомого майна, тим більше не виділена в натурі, крім випадків переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання.

Як встановлено по справі, предметом цивільно-правового спору, що виник між сторонами, є договори купівлі-продажу належного ТОВ «Високі енергетичні технології» нерухомого майна, а саме: частин нежитлового приміщення нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1.

Зазначені правочини від 22 червня 2011 року укладені між контрагентами: продавцем ТОВ «Високі енергетичні технології» та покупцем фізичною особою ОСОБА_2 в письмовій формі, посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровані в реєстрі нотаріальних дій за реєстраційними №№ 1297, 1307 та в Державному реєстрі правочинів за №№ 4506360 та 4506852, відповідно, тобто вчинені сторонами у відповідності до вимог Цивільного кодексу України та приписів чинного на той час законодавства і реально виконані (т. 1 а.с. 11, 12, 13, 14, 15).

Більш того, як вбачається з указаних спірних договорів, та про що зазначалося вище, предметом купівлі-продажу за кожним із них були, саме частки нерухомого майна (не виділені в натурі 1\2 частини нежитлового приміщення нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 133,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1), що належало продавцю - ТОВ «Високі енергетичні технології» на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу групи інвентарних об'єктів від 23.01.2009 року № 30-К, укладеного між ним та територіальною громадою сіл, селищ та міст Харківської області в особі Харківської обласної ради.

При цьому матеріали цивільної справи не містять належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ст. 203 ЦК України, для визнання зазначених договорів купівлі-продажу частин нерухомого майна недійсними, тим паче за позовом особи, яка не є стороною цих угод, в зв'язку з чим суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, безпідставно задовольнив заявлені Харківською міською радою Харківської області позовні вимоги, помилково пославшись в обґрунтування свого рішення, у тому числі й на приписи ст. 377 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України, які в даному випадку, з огляду на викладене, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Крім того, задовольняючи заявлені Харківською міською радою Харківської області вимоги, суд першої інстанції не врахував і того, що позивачем обраний не правильний спосіб захисту його охоронюваних законом інтересів, позаяк невиконання відповідачем - ТОВ «Високі енергетичні технології» своїх договірних зобов'язань за Договором купівлі-продажу групи інвентарних об'єктів від 23.01.2009 року № 30-К щодо належного оформлення (переоформлення) права користування земельною ділянкою, на якій розташовані придбані ним об'єкти нерухомості, є підставою для розірвання цього договору, а не для визнання недійсними наступних, спірних договорів купівлі-продажу, за якими відповідач відчужив частину належного йому нерухомого майна (нежитлову будівлю) іншій особі, а крім того, позивач, як власник земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, не позбавлений можливості захистити свої права шляхом звернення до суду з відповідними позовами до відповідача ТОВ «Високі енергетичні технології» про відшкодування збитків, заподіяних йому останнім неправомірним використанням земельної ділянки без оформлення необхідних правовстановлюючих документів, з визначенням їх розміру на підставі «Порядку визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю», затвердженого Рішенням 34 сесії Харківської міської ради Харківської області 5 скликання від 24.06.2009 року № 130/09, а також до відповідача ОСОБА_2, який внаслідок окремого укладення спірних договорів купівлі-продажу набув право власності на весь об'єкт нерухомості в цілому, а відтак згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України й право користування земельною ділянкою на якій він розташований, про примусове стягнення з цього землекористувача несплаченої орендної плати за землю.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, а також те, що суд першої інстанції, вирішуючи виниклий між сторонами цивільно-правовий спір, належним чином не визначився із суттю спірних правовідносин та їх правовою природою, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року, ухвалене по справі, не може бути визнане законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем - Харківською міською радою Харківської області вимог, за їх недоведеністю та безпідставністю.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 11, 15, 203, 204, 215, 216, 316, 317, 319, 377, 657 ЦК України, ст.ст. 120, 156 ЗК України, ст. ст. 1, 3, 4, 10, 11, 61, 303, 304, 307, 309, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі енергетичні технології» - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року - скасувати.

У задоволенні позову Харківської міської ради Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі енергетичні технології», ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, повернення нерухомого майна власнику та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: