Ухвала суду № 34249517, 02.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2013 р.Справа № 1570/6664/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Федусик А. Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Лопушанській В.В.,

за участю представника позивача - Шер Ю.О. та представника відповідача Московчука О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Грегорі Арбер"» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів Одеської області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

02.11.2012 року ТОВ «Торговий дім "Грегорі Арбер"» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС (правонаступник - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів Одеської області), в якому просило визнати протиправним та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 року - №0001552201 і №0001542201 та від 08.10.2012 року - №0000039172 і №0000040172.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що вказані рішення податкового органу є протиправними, оскільки вони не ґрунтується на нормах діючого законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року адміністративний позов ТОВ «Торговий дім "Грегорі Арбер"» - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС: від 04.10.2012 року №0001552201, яким ТОВ «Торговий дім «Грегорі Арбер» нараховано суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 3237771,50 грн., в тому числі за основним платежем 2590217 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 647 554,50 грн.; від 03.10.2012 року №0000039172, яким ТОВ «Торговий дім «Грегорі Арбер» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у розмірі 8 253,95 грн., в тому числі за основним платежем 6603,16 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1650,79 грн.; від 08.10.2012 року №0000040172, яким ТОВ «Торговий дім «Грегорі Арбер» нараховано суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата, в розмірі 1531 грн., в тому числі за основним платежем 0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1531 грн.; від 04.10.2012 року №0001542201 в частині збільшення ТОВ «Торговий дім «Грегорі Арбер» суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 8995 грн., в тому числі за основним платежем 7196 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1799 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС 30.01.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.12.2012 року та винести нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволені адміністративного позову в повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача Московчук О.В. підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача Шер Ю.О. в судовому засіданні апеляційного суду просила залишити апеляційну скаргу без задоволення та, в свою чергу, заявила клопотання про закриття провадження у даній справі в зв'язку із ліквідацією ТОВ «Торговий дім "Грегорі Арбер"».

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заяви про закриття провадження у справі, а також перевіривши судове рішення щодо правильності застосування судом 1-ї інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а провадження у справі підлягає закриттю, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Торговий дім "Грегорі Арбер"» зареєстроване 26.07.2002 року Ленінською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради та перебуває на обліку в ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС як платник податків.

В період з 23.07.2012 року по 03.09.2012 року співробітниками ДПІ у Суворовському районі м.Одеси була проведена виїзна планова перевірка товариства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року.

За результатами вказаної перевірки податковими інспекторами було складено акт №2195/22-1/32093824 від 10.09.2012 року, в якому зазначено про порушення позивачем, окрім іншого, вимог п.п.191.1.1 п.191.1 ст.191, п.192.3 ст.192, п.189.1 ст.189, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що, на думку перевіряючих, призвело до заниження суми ПДВ за серпень та вересень 2011 року на загальну суму 2590217 грн.; вимог п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 1-й квартал 2012 року на 14462 грн.; вимог п.176.2 «б» ст.176 ПК України та п.3.3 наказу ДПА України №1020 від 24.12.2010 року «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку та порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку», п.п.168.1.1, п.п.168.1.4 п.168.1 ст.168 ПКУ, що призвело до неутримання та несплати до бюджету податку з фізичних осіб у сумі 6603,16 грн.

Перевіряючими такі висновки були обґрунтовані тим, що позивачем у 1-му кварталі 2012 року не була включена до складу валового доходу безнадійна заборгованість в загальній сумі 68868 грн. по правовідносинам з ТОВ «За Лина» та ТОВ «Ланатекс», які ліквідовані, що призвело до заниження валового доходу на вказану суму та відповідно до заниження податку на прибуток на суму 14462 грн.; у перевіряємому періоді ТОВ здійснило списання вартості товарів на невиробничі потреби філій м. Донецька та м. Києва, внаслідок чого були занижені податкові зобов'язання по ПДВ за березень 2012 року на 2515131 грн.; позивачем у серпні 2011 року не було здійснено коригування (зменшення) податкового кредиту на 75086,38 грн. у зв'язку з поверненням раніше отриманого від ТОВ «Шико» товару; у перевіряємому періоді ТОВ здійснювало на користь фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виплати за оренду приміщень, проте як податковий агент не утримало та не перерахувало до бюджету податок з цих доходів вказаних осіб в сумі 5100 грн.; 29.11.2011 року ТОВ придбало авіабілети на рейс «Одеса-Стамбул» на загальну суму 8265 грн., що є додатковими благами для працівника ТОВ ОСОБА_5, з якого не було утримано та не перераховано до бюджету податок від суми такого доходу за рахунок платника податку в сумі 1503,16 грн.

На підставі зазначеного вище акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 року №0001552201, яким ТОВ було збільшене грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 3237771,50 грн. (в тому числі 2590217 грн. за основним платежем, та 647554,50 грн. за штрафними санкціями); від 08.10.2012 року №0000039172, яким ТОВ було збільшене грошове зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у сумі 8253,95 грн. (в тому числі 6603,16 грн. за основним платежем та 1650,79 грн. за штрафними санкціями); від 08.10.2012 року №0000040172, яким ТОВ було збільшене грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата у сумі 1531 грн. (в тому числі 1531 грн. за штрафними санкціями); від 04.10.2012 року №0001542201, яким ТОВ було збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 18077,50 грн. (в тому числі 14462 грн. за основним платежем та 3615,50 грн. за штрафними санкціями).

Не погодившись з вказаними вище діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до окружного суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є частково протиправними, передчасними та такими, що прийняті без врахування усіх обставин, що мають значення для прийнятті такого рішення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ж зі ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, слід зазначити, що спірні правовідносини з 01.04.2011 року регулюються відповідними розділами діючого на момент перевірки Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Відповідно до приписів п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, обгрунтовуючи донарахування підприємству позивача зобов'язання з податку на прибуток в сумі 18077,50 грн. (в тому числі 14462 грн. - за основним платежем та 3615,50 грн. - за штрафними санкціями), ДПІ посилалася на те, що ТОВ «За Лина»та ТОВ «Ланатекс», по правовідносинам з якими у товариства позивача рахувалася кредиторська заборгованість в сумі 34600,76 грн. та 34267,80 грн. відповідно, є ліквідованими, і тому вказана заборгованість є «безнадійною» та повинна бути включена до валового доходу підприємства у 1-му кварталі 2012 року.

Разом з тим, відповідно до положень п.п.14.1.11. «в» ст.14 ПК України, «безнадійна заборгованість» - це заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

У відповідності до вимог п.135.5.4. ст.135 ПК України, «інші доходи» включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Так, з матеріалів справи судовою колегією встановлено, що ТОВ «Ланатекс» було визнано банкрутом рішенням господарського суду Сумської області від 05.07.2012 року, тобто, саме з цього часу вказана заборгованість, відповідно до зазначених вище норм ПК України, може вважатися «безнадійною».

Отже, з урахуванням зазначеного, цей висновок податкового органу про обов'язок позивача включити заборгованість товариства перед вказаним контрагентом до складу свого валового доходу у 1-му кварталі 2012 року (тобто до прийняття господарським судом рішення про визнання банкрутом ТОВ «Ланатекс»), судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає необґрунтованим, а тому, відповідно, і спірне рішення ДПІ №0001542201 від 04.10.2012 року не може вважатися правомірним в частині донарахування підприємству позивача податкових зобов'язань на цю заборгованість.

Також, судами обох інстанцій встановлено, що одним з основних видів діяльності «Торговий дім "Грегорі Арбер"» є виготовлення та реалізація (т.б. роздрібна та оптова торгівля) одягу.

Як вбачається з матеріалів справи, саме з метою здійснення вказаної вище господарської діяльності, позивачем створені, окрім інших, філії товариства у м.Донецьку та м.Києві, які в свою чергу, мають мережу фірмових магазинів роздрібної торгівлі.

Відповідно до «Положення про вказані філії», вони ведуть самостійно бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а до їх функцій відноситься, крім іншого, роздрібна та оптова торгівля одягом, відкриття фірмових магазинів і відокремлених секцій у магазинах.

Як встановлено по справі, у лютому-березні 2012 року, з метою здійснення статутної діяльності, товариство позивача передало своїм власним філіям у м.Донецьку та м.Києві товар (одяг) для його реалізації через торгову мережу цих філій, на загальну суму 12575656,90 грн. (в тому числі ПДВ 2515131,38 грн.), що беззаперечно підтверджується належним чином оформленими накладними на внутрішнє переміщення товару та наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними на його перевезення (т.1 а.с.54-81).

Відповідно до приписів п.п.14.1.36. ст.14 ПК України, «господарська діяльність» - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Так, обгрунтовуючи необхідність збільшення податкових зобов'язань та донарахування товариству позивача ПДВ на суму 2515131,38 грн., податковий орган посилався на положення п.189.1 ст.189 ПК України, відповідно до якого, у разі постачання товарів/послуг у межах балансу платника податку для невиробничого використання, постачання товарів/послуг та виробничих основних засобів відповідно до п.198.5 ст.198 цього Кодексу, використання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг не у господарській діяльності, переведення виробничих основних засобів до складу невиробничих основних засобів, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент переведення (постачання), а для товарів/послуг - не нижче цін придбання.

Разом з тим, в ході розгляду справи судами обох інстанцій, представниками відповідача не було надано суду належного обґрунтування вказаних висновків ДПІ, викладених в акті спірної перевірки, а також не зазначено відповідно до якої саме норми закону, передання юридичною особою власним філіям, які створені з метою розширення господарської діяльності цієї юридичної особи та отримання прибутку, товарів на реалізацію, що є одним з основних видів господарської діяльності юридичної особи (і реалізація яких філіями підтверджується внутрішніми звітами (т.6 а.с.51-51)), є постачанням товарів для невиробничого використання або використанням цих товарів не у господарській діяльності.

Також, при цьому, ще слід зазначити та прийняти до уваги те, що податковим органом, в даному випадку, в порушення приписів діючого на момент спірної перевірки Наказу ДПА України №213 від 14.04.2011р., не було організовано аналогічні (в т.ч. зустрічні) перевірки вказаних філій позивача та не ініційовано проведення інвентаризації товару на складах і в магазинах філій.

Отже, за таких обставин, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає безпідставними висновки ДПІ щодо заниження товариством позивача у перевіряємому періоді податкових зобов'язань по ПДВ на суму 2515131,38 грн. у зв'язку з передачею товарів на реалізацію своїм філіям у м.Донецьку та м.Києві.

Далі, обгрунтовуючи висновки щодо нездійснення позивачем коригування (зменшення) податкового кредиту з ПДВ у серпні 2011 року на суму 75 086,38 грн., ДПІ посилалося на те, що у вказаному місяці товариство позивача здійснило повернення контрагенту - ТОВ «Шико» раніше отриманого товару на загальну суму 450 518,27 грн. (тому числі ПДВ в сумі 75086,38 грн.), і тому, відповідно до п.п.192.1.1 п.192.1 ст.192 ПК України, товариство повинно було зменшити свій податковий кредит на вказану суму.

Відповідно до вимог п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно ж п.198.2. цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як слідує із п.п.192.1.1. ст.192 ПКУ, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм податкового законодавства вбачається, що віднесення платником податку ПДВ до свого податкового кредиту у зв'язку з отриманням товарів є його правом (а не обов'язком), а обов'язок коригування податкового кредиту у бік зменшення у зв'язку повернення цим платником раніше отриманих товарів виникає лише у тому випадку, якщо цей платник скористався вказаним правом та відніс ПДВ при отриманні такого товару до свого податкового кредиту.

Зі спірного акту перевірки видно, що перевіряючими фактично взагалі не встановлювався факт використання товариством позивача права на віднесення ПДВ до свого податкового кредиту при отриманні від ТОВ «Шико» товару, який в подальшому, т.б. у серпні 2011р. було повернуто ТОВ «Шико», яке, в свою чергу, до цього часу (в т.ч. і на момент перевірки) не повернуло позивачу 2-й примірник видаткової накладної від 10.08.2011р. на повернутий товар та не надало «Розрахунку коригування кількісних і вартісних показників за договорами №100 і №103», у зв'язку з чим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає необґрунтованим і цей висновок ДПІ про невиконання позивачем вимог щодо коригування (зменшення) свого податкового кредиту на суму 75 086,38 грн.

Окрім того, з акту перевірки вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ здійснювало виплати на користь фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за оренду приміщень, проте, як податковий агент, не утримало та не перерахувало до бюджету податок з цих доходів вказаних осіб.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що вказані висновки податкового органу теж повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме, наданими позивачем банківськими виписками (платіжними дорученнями), з яких вбачається, що позивачем були перераховані на р/рахунки вищевказаних осіб усі необхідні кошти за оренду приміщень, а також, як податковим агентом, до управління казначейства у м.Одесі - податок з вказаних доходів фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який одразу ж був перерахований до бюджету, у зв'язку з чим, ці висновки ДПІ є безпідставними та нічим непідтвердженими.

Також, необхідно вказати, що в ході судового розгляду справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій, відповідачем не було надано жодного належного доказу того, що придбані ТОВ авіа-білети на рейс «Одеса-Стамбул» на загальну суму 8265 грн. були придбані саме для відрядження працівника товариства - ОСОБА_5 та використані саме ним, що є для нього, в розумінні ПКУ, додатковим благом, з якого не утримано та не перераховано до бюджету податок від суми такого доходу за рахунок платника податку в сумі 1503,16 грн.

Не містить таких доказів і спірний акт перевірки.

До того ж, вказані висновки податкового органу, в свою чергу, повністю спростовуються матеріалами справи, а саме - наказом про надання відпустки ОСОБА_5, копією його закордонного паспорту, з якого вбачається, що останній в той період до Стамбулу взагалі не літав, листом ТОВ «Марінер Тревел України» від 11.12.2012р., а також поясненнями представника позивача, з яких вбачається, що авіа-білети до Стамбулу були придбані не для працівників товариства, а для їх подальшої реалізації 3-м особам і, відповідно, жоден працівник товариства (в т.ч. і ОСОБА_5.) по цим авіа-білетам до Стамбулу не літав і останні, в подальшому, в зв'язку із незнайденням покупця, взагалі були ліквідовані.

Таким чином, і вказаний висновок ДПІ про надання працівнику ТОВ ОСОБА_5 додаткового блага у розмірі вартості вказаних авіа-білетів та неутримання податку з такого доходу за рахунок вказаної особи, судова колегія вважає необґрунтованим.

Отже, з урахуванням зазначеного та оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, судова колегія приходить до аналогічного, що і окружний суд, висновку про те, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 року №0001552201, від 08.10.2012 року №0000039172 і №0000040172, від 04.10.2012 року №0001542201, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим, позовні вимоги про визнання протиправним і скасування цих спірних рішень №0001552201, №0000039172 і №0000040172 дійсно підлягають задоволенню в повному обсязі, а рішення №0001542201 - в частині нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 8995 грн.

Інших, заслуговуючих на увагу суду доказів правомірності прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень в частині, в якій вони скасовуються судом, в ході розгляду справи відповідачем надано не було.

Також, судова колегія зазначає, що вважає правильним і висновок суду 1-ї інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001542201 в частині збільшення товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 9082,50 грн. (в тому числі 7266 грн. за основним платежем та 1816,50 грн. за штрафними санкціями), нарахованих по правовідносинам між ТОВ «Торговий Дім «Грегорі Арбер» та ТОВ «ЗА-ЛИНА», оскільки в судами обох інстанцій було безперечно встановлено, що станом на 25.01.2012 року вказане підприємство є ліквідованим, у зв'язку з чим кредиторська заборгованість позивача перед цим підприємством в сумі 34600,76 грн., як безнадійна, відповідно до п.п.135.5.4 ст.135 ПКУ, повинна була бути включена до валового доходу позивача у 1-му кварталі 2012 року.

До того ж, судова колегія звертає увагу ще й на те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, в порушення цих вимог КАС України, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою правову позицію суду 1-ї та 2-ї інстанції не довів та належним чином її не обґрунтував, в зв'язку із чим, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що спірні податкові-повідомлення рішення є частково необґрунтованими та не в повному обсязі відповідають діючому законодавству, а також були ухвалені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, як зазначалося вище, 11.09.2013 року до Одеського апеляційного адміністративного суду через канцелярію надійшла заява (клопотання) представника ТОВ «Торговий Дім «Грегорі Арбер» про закриття провадження у справі з підстав, передбачених п.5 ч.1 ст.157 КАС України, тобто у зв'язку з тим, що 23.07.2013р. до Єдиного державного реєстру внесено запис про проведення державної реєстрації припинення ТОВ «ТД «Грегорі Арбер».

Дане клопотання представник позивача підтримала і в судовому засіданні.

На підтвердження даного факту припинення цієї юридичної особи (т.б. позивача) представник ТОВ «ТД «Грегорі Арбер» надав копію ухвали Господарського суду Одеської області по справі №916/1132/13 від 16.07.2013р., якою було припинено юридичну особу - ТОВ «Торговий Дім «Грегорі Арбер», копію постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19.08.2013р., якою ухвалу суду першої інстанції - залишено без змін, а також витяг з Єдиного державного реєстру про проведення 23.07.2013р. державної реєстрації припинення ТОВ «Торговий Дім «Грегорі Арбер».

Відповідно до змісту п.5 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі - у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Згідно з приписами ч.2 ст.203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Таким чином, з врахуванням вищезазначеного, судова колегія, відповідно до ст.203 КАС України, вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду 1-ї інстанції - визнати нечинною та, відповідно, закрити провадження у даній справі на підставі п.5 ч.1 ст. 157 КАС України.

Керуючись ст.ст.157,195,197,198,203,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 р. - визнати нечинною.

Провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Грегорі Арбер» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.10.2012 року №0001552201 та №0001542201, від 08.10.2012 року №0000039172 та №0000040172 - закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко