Ухвала суду № 34249493, 01.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 р. Справа № 158516/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Обрізка І. М., Попка Я. С.

з участю секретаря судового засідання Драбчук М. С.

представника особи, яка подала

апеляційну скаргу (відповідача) Книгиницької М. В.

представника позивача Струса А. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано - Франківську на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року у справі №2а - 2356/12/0970 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудкомінвест» до Державної податкової інспекції у м. Івано - Франківську про скасування податкового повідомлення - рішення, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рембудкомінвест» звернулось до Івано - Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано - Франківську і просило скасувати податкові повідомлення - рішення №0000252204 та №0000262204 від 27 липня 2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за проведеною державною податковою інспекцією у м. Івано - Франківську перевіркою встановлено завищення позивачем суми податку на прибуток та заниження сум податку на додану вартість. У зв'язку з цим відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення та донараховано податку на додану вартість в сумі 513 731 гривню 25 коп. та податку на прибуток підприємств в сумі 642 166 гривень 25 коп.. Проте, висновки перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, не заслуговують на увагу, оскільки податковим органом без достатніх підстав було зазначено про порушення по взаєморозрахунках із ДП «Квінта - Транс», ТОВ «Квінта - Груп», підприємцем ОСОБА_4, ПП «Франко - Буд - Інвест» і про нікчемність укладених із вказаними контрагентами правочинів без мети реальне настання правових наслідків обумовлених договорами. Крім цього, як зазначає позивач, в ході перевірки, проведеної відповідачем із 29 червня по 12 липня 2011 року жодних порушень виявлено не було, про що зазначено в акті перевірки від 26 липня 2011 року.

Постановою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудкомінвест» до Державної податкової інспекції у м. Івано - Франківську про скасування податкових повідомлень - рішень задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Івано - Франківську за №0000252204 та №0000262204 від 27 липня 2012 року.

Відповідач не погодився із таким судовим рішенням суду першої інстанції і подав на вищевказану постанову до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, у якій з посиланням на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на ті обставини, що в ході здійснення заходів по проведенню перевірок контрагентів позивача було складено акт про неможливість проведення перевірки підприємця ОСОБА_4. Також, в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від підприємця ОСОБА_4 до ПП «Франко - Буд - Інвест».

Крім цього, відповідно до баз даних Державної податкової служби, звітності та інших джерел інформації, встановлено укладання договорів та проведення безтоварних операцій спрямованих на надання податкової вигоди третім особам та штучного формування податкового кредиту.

В судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу, підтримала викладені відповідачем доводи і вважає, що наведені в апеляційній скарзі обставини дають підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції.

Представник позивача не погодився із апеляційною скаргою відповідача і вважає, що постанова суду першої інстанції є обґрунтованою і законною, а тому не підлягає скасуванню.

Вислухавши в судовому засіданні доповідь судді - доповідача, доводи представників сторін, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не представлено доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача. Оплата товару здійснювалася шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками з особового рахунку.

Також, згідно представлених Актів ревізій використання бюджетних коштів, виділених на ліквідацію наслідків стихійного лиха порушень з боку позивача не встановлено. Як зазначає суд першої інстанції, і позивач, і його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а позивач не несе відповідальності за можливу недостовірність інформації про контрагентів, і, зокрема, щодо наявності чи відсутності основних фондів і виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з урахуванням такого.

Як була встановлено судом та підтверджено матеріалами справи відповідачем із 03 по 07 липня 2012 року проведено позапланову невиїзну перевірку правильності визначення податкового кредиту та сплати податку на додану вартість, формування витрат та податку на прибуток позивачем за період 01 липня 2010 року по 31 березня 2011 року по взаємовідносинах із ДП «Квінта - Транс», ТОВ «Квінта - Груп», підприємцем ОСОБА_4, ПП «Франко - Буд - Інвест»

За результати перевірки 13 липня 2012 року складено Акт перевірки за №5413/22 - 4/33426468, у якому викладено виявлені в ході перевірки порушення, а саме: п. 5.1, п. 5.3 пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Такий висновок ґрунтується на тому, що господарські операції позивача із вищевказаними контрагентами не можуть відображатись у податковій звітності, так як реально не відбулись, а їх зміст відображено лише в первинних документах.

На підставі висновків перевірки 27 липня 2012 року відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: №0000252204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 642 166 гривень 25 коп., з яких 513 733 гривні - за основним платежем і 128 433 гривні 25 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №0000262204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 513 731 гривню 25 коп., з яких 410 985 гривень - за основним платежем та 102 746 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом також встановлено, у період часу, який було охоплено перевіркою, позивач здійснював господарські операції із ДП «Квінта - Транс», ТОВ «Квінта - Груп», підприємцем ОСОБА_4, ПП «Франко - Буд - Інвест».

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджено представленими позивачем документами, зокрема: укладеними договорами та додатками до договорів; видатковими та податковими накладними; довідками про вартість виконаних робіт; актами приймання виконаних будівельних робіт; виписками з особового рахунку про оплату про оплату товару.

Крім цього, згідно актів ревізій використання бюджетних коштів, виділених на ліквідацію наслідків стихійного лиха, що сталося 23 - 27 липня 2008 року та травні - липні 2010 року в управлінні житлово - комунального господарства Івано - Франківської обласної державної адміністрації за період із 01 липня 2008 року по 01 червня 2011 року від 05 серпня 2011 року за №06 - 21/09 та № 06 - 21/10 порушень щодо позивача не встановлено.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та пп. 7.2.3 п. 7. 2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочинів укладених правочинів та їх правових наслідків.

Згідно із п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат відносяться суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. п. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. п. 7.2.6 цього Закону)

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що право на віднесення певних сум до податкового кредиту надається особам, які зареєстровані як платники податку та за умови реальності господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) і наявності у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту.

Крім цього, відповідно до пункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було встановлено судами, реальність господарських операції підтверджується наявними документами, які в свою чергу підтверджують правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість.

Даючи оцінку доводам податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем з контрагентом правочинів, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному. Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказана стаття встановлює презумпцію правомірності правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені Параграфом 2 Глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказана стаття поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (такий правочин може бути визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Податковим органом не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсними вчинених правочинів щодо купівлі-продажу товарів, робіт (послуг), а також інших доказів, що свідчили б про наявність законних підстав для визнання таких правочинів недійсними.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та доказів, представлених сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до законних і обгрунтованих висновків щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів обставин, на які він посилається як на обґрунтування своїх заперечень, і відповідно до довів правомірності прийнятого ним рішення.

Доводи апеляційної скарги відповідача не заслуговують на увагу, оскільки наведеній в апеляційній скарзі обставини, були досліджені судом, і вони жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Колегія суддів апеляційного суду з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог.

Обставини, викладені відповідачем на обґрунтування доводів апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду вважає такими, що не заслуговують на увагу і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 159, 195, 196, 198, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано - Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року у справі №2а - 2356/12/0970 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудкомінвест» до Державної податкової інспекції у м. Івано - Франківську про скасування податкового повідомлення - рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення ухвали суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: І. М. Обрізко

Я. С. Попко

Ухвалу в повному обсязі складено 07 жовтня 2013 року.