Рішення № 34245334, 14.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 р.Справа № 922/3651/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково- виробничої фірми "Сінтал, Д" м. Харків про стягнення 5530,49 грн. за участю представників сторін:

позивача - Василенко Г.В. дов. №2390/1 від 02.08.2013 року;

відповідача - Колосова А.В., довіреність б/н від 05.09.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "Харківгаз", м. Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ НВФ "Сінтал, Д" м. Харків пені у розмірі 4042,46грн., інфляційних витрат у розмірі 270,48 грн, 3% річних у розмірі 1217,15 грн., з відшкодуванням судового збору у розмірі 1720,50 грн. за невиконання умов мирової угоди від 29.03.2012 року, затвердженої ухвалою господарського суду від 02.04.2012 року у справі №5023/261/12.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 вересня 2013 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 16 вересня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 вересня 2013 року було відкладено розгляд справи на 14 жовтня 2013 року.

14 жовтня 2013 року представник позивача надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що за своєю правовою природою мирова угода у відповідності з нормами ЦК України, є правочином, що згідно ст. 629 цього Кодексу, підлягає обов"язковому виконанню, та позивачем було правомірно заявлено вимогу про стягнення пені, з огляду на те, що відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штраф, пеня) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов"язання в разі прострочення.

14 жовтня 2013 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що твердження позивача стосовно того, що мирова угода, яка була укладена сторонами в процесі розгляду справи № 5023/261/12, є правочином необґрунтовано, оскільки укладення такої угоди та наслідки її укладання регулюються виключно ГПК України, зокрема ст. 22, 78, 80 ГПК України. Відповідач зазначив, що в порушення ст. 33 ГПК України, позивачем не доведено обставини правомірності заявлених позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 14.10.2013 р. підтримував позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір на розподіл природного газу № 03Т-139ГК від 14 листопада 2011 року, згідно до якого позивач, відповідно до наявного в матеріалах справи акту надання послуг з розподілу природного газу від 30.11.2011 року, виконав роботу по розподілу природного газу.

Проте, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та не оплатив отриманий природний газ, що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Вищезазначені обставини були підставою для звернення ПАТ "Харківгаз" до господарського суду Харківської області щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 03Т-139 ГК від 14.11.2011 р. на постачання природного газу.

В ході розгляду вищезазначеної справи між сторонами була укладена мирова угода від 29.03.2012 р., відповідно до умов якої відповідач визнав заборгованість в сумі 116796,02 грн., в тому числі судовий збір в сумі 2418,89 грн. та зобов"язався перерахувати на поточний рахунок позивача заборгованість наступним чином:

у строк з 10.09.2012 р. до 15.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 2418,89 грн., ПДВ не передбачено;

у строк з 17.09.2012 р. до 22.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;

у строк з 24.09.2012 р. до 29.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;

у строк з 15.10.2012 р. до 20.10.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;

у строк з 29.10.2012 р. до 01.11.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29316,02 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4886,00 грн.

Ухвалою господарського суду харківської області від 02.04.2012 р. по справі № 5023/261/12 була затверджена мирова угода та провадження по справі припинено.

Позивач вказує на те, що відповідач частково виконав умови мирової угоди, сплатив судовий збір в розмірі 2418,89 грн. та 62699,71 грн. заборгованості, та не сплатив заборгованість в сумі 54096,29 грн.

Внаслідок невиконання відповідачем умов мирової угоди, позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій по несплаченій заборгованості.

Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами ЦК України, є правочином, що згідно ст. 629 цього Кодексу, підлягає обов"язковому виконанню (цієї позиції підтримується Вищий господарський суд України в постанові від 09.03.2010 р. по справі № 10/122-09-2965). Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлена права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання мирової угоди, оскільки згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторони є примусове виконання обов"язку в натурі.

Таким чином, пред'явлений товариством позов відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, згідно якої одним із способів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписом ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов"язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідно до листа ВСУ від 03.04.1997 р. № 62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", при застосуванні індексу інфляції слід мати неувазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс дефляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Судом встановлено, що позивач при розрахунку інфляційних витрат здійснив помилки, оскільки не врахував періоди, в яких була дефляція.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов"язання підлягають задоволенню у сумі 107,97 грн. інфляційних витрат та 1217,55 грн. 3% річних.

В решті позовної вимоги про стягнення з відповідача 162,51 грн. інфляційних витрат слід відмовити, як зайво нарахованих.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 4042,46 грн. з посиланням на загальну норму ЦК України, суд зазначає наступне.

З дати набрання чинності ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватись за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону).

Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1, 2 Закону, пеня стягненню не підлягає.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку між сторонами була укладена мирова угода, відповідно до якої позивач відмовився від стягненні пені в сумі 893,49 грн. та було припинено провадження у справі, та мирова угода, на підставі якої позивач просить стягнути з відповідача пеню, взагалі не може встановлювати штрафні санкції за її невиконання, оскільки мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 4042,46 грн. пені.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 526, ч.1 ст.530, 610, 611, ч. 2 ст. 625 , ст. 629 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково- виробничої фірми "Сінтал, Д" (61070, м. Харків, вул. Чкалова, 7, р/р № 26000961052947 в ХФ ПАТ ПУМБ м. Харкова, МФО 350385, код ЄДРПОУ 14073681) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, р/р № 26005124944001 в ПАТ "КБ"Надра" м. Києва, МФО 380764, код 03359500) 107,97 грн. інфляційних витрат, 1217,15 грн. 3% річних та 412,23 грн. судового збору.

В стягненні 4042,46 грн. пені та 162,51 грн. інфляційних витрат відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.10.2013 р.

Суддя Смірнова О.В.