Постанова № 34245024, 15.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Справа № 904/1008/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М.розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 рокуу справі№904/1008/13-г Господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп" доПриватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" простягнення 118 946,02 грн.за участю представників сторін :

позивача : Грищук Т.О. ,

відповідача : не з'явився ,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МД Груп" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" про стягнення за договором №МД-КЗГО/284 від 26.12.2011р. заборгованості у розмірі 100 435, 61 грн., 15 419, 33 грн. пені, 3 091, 08 грн. 3% річних та 2 378, 92 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 100435,61 грн. основного боргу, 15419,33 грн. пені, 3091,08 грн. річних , а також 2 378,92 грн. судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2013 року скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1570,30 грн. пені та 31,40 грн. судового збору. Прийнято в цій частині нове рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року та рішення господарського Дніпропетровської області від 01.04.2013 року скасувати в частині стягнення на користь позивача пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.12.2011р. між ТОВ "МД Груп" (продавець) та ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" (покупець) укладений договір №МД-КЗГО/284, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця вогнетривку продукцію, а покупець - прийняти та оплатити цю продукцію. Асортимент, кількість, ціна продукції вказані в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, які є його невід'ємною частиною (п. 1.1. договору).

За п. 2.1., п. 2.2. договору, кількість продукції вказана в специфікаціях до договору; кількість кожної партії продукції вказано в рахунку (рахунок-фактура) та ж/д накладній (товарно-транспортній накладній).

В п. 3.1. договору визначено, що ціни на продукцію встановлюються в гривнях без врахування ПДВ і вказані в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору. Нарахування ПДВ здійснюється у відповідності до Податкового кодексу України.

Загальна вартість договору прирівнюється сумі всіх специфікацій до цього договору (п. 3.4. договору). Продавець зобов'язується поставити покупцю продукцію на умовах "Франко-перевізник"-(FCA)-станція грузовідправника в редакції ІНКОТЕРМС-2000р., або автотранспортом покупця, на умовах "Франко-завод"-(ЕХW)-склад виробника в редакції ІНКОТЕРМС-2000р (п. 5.1. договору).

Відповідно п. 5.3. договору, датою поставки вважається дата (штемпель) на товарно-транспортній накладній (ж/д накладній) складу (станції) продавця (грузовідправника).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що покупець зобов'язується оплатити поставлену продукцію шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня її поставки, відповідно до п. 5.3 договору.

Договір набуває чинності з 01.01.2012р. і діє до 31.12.2012р., а в частині невиконаних зобов'язань - до повного виконання (п. 11.1 договору).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, на підставі видаткових накладних, які знаходяться в матеріалах справи, позивач передав, а відповідач отримав товар, обумовлені договором, загальною вартістю 1 648 216,96 грн.

В свою чергу відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався частково, тому в нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 100 435,61 грн., що і стало підставою звернення позивача до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач в порушення умов договору №МД-КЗГО/284 від 26.12.2011р. у визначені строки оплату за поставлений товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. Оскільки судом було встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, місцевий господарський суд задовольнив вимогу позивача про стягнення на його користь пені у сумі 15 419,33грн. та річних у розмірі 3091,08 грн. за розрахунком позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені у розмірі 1 570,30 грн. та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд зазначив про те, що позивач вийшов за межі шестимісячного строку, передбаченого ч.6 ст.232 ЦК України для нарахування штрафних санкцій (пені). В іншій частині рішення суду першої інстанцій залишив без змін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося вище, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 648 216,96 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться в матеріалах даної справи.

Відповідач в свою чергу розрахувався з позивачем за поставлений товар частково у розмірі 1 547 781, 35 грн., що підтверджується банківськими виписками.

На час звернення позивача до суду заборгованість відповідача складала 100 435, 61 грн., що не заперечувалося самим відповідачем.

Доказів оплати ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" вказаної заборгованості суду не надано, в матеріалах справи вони також відсутні, тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 100 435, 61 грн. боргу за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.

Крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути на його користь 3% річних у розмірі 3 091,08 грн. нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок річних, суди попередніх судових інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про його правомірність, стягнувши на користь позивача суму річних, яка складає 3 091,08 грн.

Що стосується решти позовних вимог, а саме розміру пені у сумі 15 419,33 грн., нарахованої позивачем на підставі п. 8.3 договору за період з 11.06.2012р. по 21.01.2013р., колегія суддів вважає вказати наступне.

У відповідності до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається зі змісту п. 8.3. договору, покупець при порушенні строків оплати, сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування.

В п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний суд зазначив про те, що за розрахунком позивача пеня по видатковій накладній №200863 від 29.05.2012р. на суму 102 955, 61 грн. нарахована за період з 12.06.2012р. по 21.01.2013р. (223 дні), що суперечить положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно частково скасував в цій частині рішення місцевого господарського суду стягнувши на користь позивача пеню у розмірі 13 849,03 грн.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про повернення відповідачу надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2013р., ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року у справі №904/1008/13-г без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова