Ухвала суду № 34243772, 16.10.2013, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

16 жовтня 2013 року

Справа № 203/6809/13-ц

2/0203/2253/2013

УХВАЛА

16 жовтня 2013 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Маймур Ф.Ф., ознайомившись із матеріалами заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири, -

ВСТАНОВИВ:

14 жовтня 2013 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, разом з яким подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження на ? частину квартири, право власності на частку якої є предметом спору, а також шляхом заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири. В обґрунтування своєї заяви позивач послалась на досить високу ймовірність факту відчуження відповідачем спірного нерухомого майна на користь іншої особи до ухвалення судом рішення, що може утруднити чи зробити неможливим виконання останнього у разі ухвалення його на користь позивача.

Ознайомившись із заявою про забезпечення позову та матеріалами позовної заяви, приходжу до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, відповідно до ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, при цьому в заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Та ж норма цивільно-процесуального законодавства встановлює, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а отже встановлює обов'язок для особи, яка звертається до суду із заявою про забезпечення позову, довести необхідність вчинення судом таких процесуальних дій.

Однак, зазначені вимоги процесуального закону не були виконані належним чином позивачем при поданні відповідної заяви, а викладені в цій заяві підстави є неналежно обґрунтованими, не підтверджені жодними доказами, відтак носять лише характер припущень, які не можуть бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

До того ж, за змістом ст.152 ЦПК України арешт, як вид забезпечення позову, наслідком якого є заборона відчуження арештованого майна, застосовується саме до належного відповідачу майна. В той же час, ані до матеріалів позовної заяви, ані до матеріалів заяви про забезпечення позову позивачем не долучено будь-яких доказів, які б дозволяли встановити особу, за якою зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, заборонити відчуження якого просить позивач.

Крім того, позивачем взагалі не мотивовано у своїй заяві необхідність та підстави застосування другого із вказаних нею видів забезпечення позову - заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо всього спірного нерухомого майна. При цьому, такий вид забезпечення позову в порушення вимог ст.152 ч.3 ЦПК України є явно не співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки позивач в позовній заяві просить суд визнати за нею право власності на ? частки спірної квартири і при цьому вважає за необхідне застосування забезпечення позову у вигляді заборони необмеженому колу осіб вчиняти будь-які дії щодо всього спірного майна. Застосування такого виду забезпечення позову за вказаних обставин фактично може призвести до необґрунтованого порушення прав тих осіб, які, наприклад, на законних підставах здійснюють користування тією часткою спірної квартири, яка не є предметом спору між сторонами.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не обґрунтовано необхідність та види забезпечення позову, їх співмірність із заявленими позовними вимогами, не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку винесення його на користь позивача, не доказано, що відповідач буде ухилятись від виконання такого рішення суду, а також не подано доказів, які б дозволяли встановити титульного власника спірного нерухомого майна, приходжу до висновку, що заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.151-153, 208, 210 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення її позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська до Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом 5 днів з дня отримання копії оскаржуваної ухвали.

Суддя Ф.Ф. Маймур