Ухвала суду № 34241728, 10.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/30472/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М. О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Оріон" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл-Оріон" (далі - ТОВ "Ойл-Оріон") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі - ДПІ у Подільському районі м. Києва) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року позов ТОВ "Ойл-Оріон" задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у Подільському районі м. Києва подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Ойл-Оріон" у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Лавіконт-М» за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року. За результатами перевірки складено акт від 31.08.2011 року № 314/23-205/35961207.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем п. 1.32. ст.1, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, пп.11.2.1. п.11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 372375,00 грн.; п.198.2., п.198.3, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за березень 2011 року на загальну суму 297900,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 19.09.2011 року №0000842320 та №0000852320, якими позивачу донараховані податкові зобов'язання: з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 372376,00 грн. (372375,00 основний платіж, 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції); з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 297901,00 грн. (297900,00 грн. основний платіж, 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

У підпункті 5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем під час перевірки, були надані відповідачу первинні документи (видаткові накладні, акт здачі-прийняття робіт та надання послуг, банківські виписки) включення витрат на придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Лавіконт-М».

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

У п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, при оплаті продукції та послуг щодо виконання робіт, передбачених договором поставки від 01.02.2011 року №20/12/2010 та договором про виконання робіт від 03.03.2011 року №0303, в загальну суму їх вартості було включено податок на додану вартість, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, виданими ТОВ «Лавіконт-М». Тобто, позивач має право на включення до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість в розмірі 297900,00 грн.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Судоми попередніх інстанцій зазначено, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків, але відповідачем не надано доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Лавіконт-М», не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2011 року №0000842320 та №0000852320.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "Ойл-Оріон".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров