Ухвала суду № 34241545, 15.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/49679/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р.

у справі № 2а-2466/11/1370

за позовом Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Колективне виробниче підприємство «Енергомонтаж» (далі - позивач, КВП «Енергомонтаж») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі - відповідач, ДПІ у Личаківському районі м. Львова) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р. постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0000932320/0/10971/10/23-2 від 17.05.2010 р.

У касаційній скарзі ДПІ у Личаківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р. скасувати, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 р. залишити в силі.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу КВП «Енергомонтаж», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» з питань правомірності відображення в податковій декларації з ПДВ за лютий 2010 року залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за результатами якої складено акт № 219/23-2/01018671 від 30.04.2010 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 1.7., п. 1.8., п. п. 7.2.3., п. п. 7.2.4. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, становить 108 367,00 грн.

Також в акті перевірки зазначено, що господарські операції між КВП «Енергомонтаж» та ТОВ «Леорд Плюс-К» не відбулись, а тому позивачем безпідставно завищено податковий кредит, що призвело до зниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

На підставі акта перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення № 0000932320/0/10971/10/23-2 від 17.05.2010 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 148 271,90 грн., у тому числі основний платіж - 108 367,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 39904,90 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Леорд Плюс-К» підтверджена належно складеними: договором поставки № 13-08/09 від 13.08.2009 року з додатковими договорами та специфікаціями; видатковими накладними за грудень 2009 р.; податковими накладними за грудень 2009 р.; заявками до договору поставки № 13-08/09 від 13.08.2009 р.; накладними на внутрішнє переміщення за грудень 2009 року; банківськими виписками та платіжними дорученнями про оплату товару згідно договору поставки № 13-08/09 від 13.08.2009 р.; подорожніми листами вантажного автомобіля без опису вантажу.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що з наказу №1 -к від 17.09.2008 р. вбачається, що директором ТОВ «Леорд Плюс-К» з правом першого підпису документів та представництва інтересів без доручення є Горюнов С.В.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, оспорюваний правочин був схвалений позивачем, підтвердженням цього є: передача матеріальних цінностей, підписання актів звіряння розрахунків, прийняття оплати.

При цьому слід зазначити, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету. Покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що позивачем правомірно здійснено формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби відхилити.

2.Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов