Ухвала суду № 34238465, 03.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3685/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС - Піскуна Ігоря Олександровича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-лізінгове підприємство «Украгропостач» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-лізінгове підприємство «Украгропостач» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування рішення. Свої вимоги обгрунтовує тим, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято безпідставно, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 21 листопада 2012 року № 0012772206, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-лізінгове підприємство "Украгропостач" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 157857,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС - Піскун Ігор Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволення даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем у період із 23 жовтня по 05 листопада 2012 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного та податкового законодавства України при розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами від 26 січня 2012 року № 17-12/т/п із РУП "Бобруйский завод тракторных деталей и агрегатов" (Республіка Білорусь) згідно з листом ПАТ "Промінвестбанк" від 03 вересня 2012 року № 20-9/216; договорами міжнародного лізингу, укладеними із відкритим акціонерним товариством "Промагролизинг" (також далі - ВАТ "Промагролизинг") (Республіка Білорусь), а саме: від 27 квітня 2010 року № UA-003/10, від 16 вересня 2010 року № UA-008/10, від 18 жовтня 2010 року № UA-009/10, від 08 листопада 2010 року № UA-010/10, від 17 листопада 2010 року № UA-011/10, від 09 грудня 2010 року № UA-012/10, від 18 березня 2011 року № UA-001/11, № UA-002/11, від 30 червня 2011 року № UA-004/11, від 30 січня 2012 року № UA-001/12, № 002/12, від 17 квітня 2012 року № UA-003/12.

За результатами даної переврки 09 листопада 2012 року складено акт № 985/22-6/25407333, відповідно до висновків якого було встановлено, що позивачем, зокрема, занижено суму податку з доходу нерезидента у загальному розмірі 143910,00 грн., у тому числі за: ІІ квартал 2010 року - 71,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 10986,00 грн., IV квартал 2010 року - 13339,00 грн., І квартал 2011 року - 16377,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 27133,00 грн., ІІІ квартал 2011 року - 24710,00 грн., IV квартал 2011 року - 19907,00 грн., І квартал 2012 року - 14110,00 грн., ІІ квартал 2012 року - 17277,00 грн., чим порушено п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України

На підставі висновків акту перевірки 21 листопада 2012 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 143910,00 грн. за основним платежем та у розмірі 13947,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду заперечень та скарг в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки та оскаржуване рішення залишено без змін.

Вважаючи зазначене вище рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обгрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Судом першої інстанції зі змісту акту перевірки та на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що між позивачем та ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) укладено ряд договорів міжнародного лізингу, а саме: від 27 квітня 2010 року № UA-003/10, від 16 вересня 2010 року № UA-008/10, від 18 жовтня 2010 року № UA-009/10, від 08 листопада 2010 року № UA-010/10, від 17 листопада 2010 року № UA-011/10, від 09 грудня 2010 року № UA-012/10, від 18 березня 2011 року № UA-001/11 та № UA-002/11, від 30 червня 2011 року № UA-004/11, від 30 січня 2012 року № UA-001/12 та № UA-002/12, від 17 квітня 2012 року № UA-003/12 (також далі - договори лізингу), за умовами яких ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) зобов'язалось на підставі заявок позивача придбати у власність у продавця, якого обрав позивач, обумовлене позивачем майно (також далі - об'єкт лізингу), та передати його позивачу, а позивач - прийняти об'єкт лізингу у володіння та користування на строк лізингу.

Відповідно до п. 5.2 розділу 5 договорів лізингу, лізингові платежі складаються із сум, що повністю відшкодовують інвестиційні витрати та винагороди (доходи) ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь).

У ході проведення перевірки відповідачем виявлено, що за договорами лізингу позивачем отримано від ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) об'єкт лізингу - товар (сільськогосподарські машини та обладнання) у лізинг у розмірі 2309572,73 доларів США. За отриманий товар позивач сплатив валютні кошти у розмірі 1168391,00 доларів США. Станом на 30 червня 2012 року кредиторська заборгованість позивача за договорами лізингу складала 1141181,73 доларів США.

Згідно з умовами договорів лізингу, позивачем на користь ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) викладено дохід у вигляді процентів за користування майном у розмірі 180653,75 доларів США, з якого не сплачувався податок з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Факт несплати вказаного податку представники позивача у ході судового розгляд справи не заперечували. При цьому, стверджували, що позивач, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно, яка для України набрала чинності 30 січня 1995 року, не повинен сплачувати податок з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України за ставкою 10 %.

Згідно зі ст.ст. 1, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з підпунктами 14.1.97, 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК України, лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Лізингові операції поділяються, зокрема, на: фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Згідно з п. 1.16 ст. 1, абзацом 1 п. 13.1, п. 13.2 ст. 13 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нерезиденти - юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у п.п. 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Аналогічне положення міститься у ст. 160 ПК України.

Зокрема, відповідно до п. 160.2 ст. 160 ПК України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у п. 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Крім того, згідно з п.п. 103.2, 103.4, 103.10 ст. 103 ПК України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених п.п. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Тобто, як чітко вбачається з викладених положень, у разі, якщо нерезидент надав резиденту, який виплачує доходи, довідку або її нотаріально засвідчену копію, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, резидент звільняється від доходів з джерелом їх походження з України.

Згідно з п.п.1-6 ст. 11 Угоди, відсотки, що виникають в одній Договірній Державі та виплачуються резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

Однак, такі відсотки можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави; але якщо одержувач фактично має право на відсотки, податок, що справляється, не повинен перевищувати 10 відсотків від валової суми відсотків. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.

Термін "відсотки" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і, зокрема, доход від урядових цінних паперів та доход від облігацій або боргових зобов'язань, включаючи премії і винагороди, що виплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань. Штрафи за несвоєчасні виплати не розглядаються як відсотки в рамках цієї статті.

Положення п.п. 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, яка фактично має право на відсотки, виступаючи резидентом однієї Договірної Держави, провадить комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникає доход від відсотків, через розміщене в ній постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні індивідуальні послуги з розміщеної там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої виплачуються відсотки, дійсно стосується такого постійного представництва або постійної бази. В такому разі застосовуються положення ст. 7 або 14, залежно від обставин.

Вважається, що відсотки виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама ця Договірна Держава, її політико-адміністративний підрозділ, місцеві органи влади або резидент цієї Договірної Держави. Якщо, проте, особа, що виплачує відсотки, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, щодо якої виплачуються відсотки, і витрати, пов'язані з виплатою цих відсотків несе це постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі відсотки виникають у тій Договірній Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база.

Якщо внаслідок особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на відсотки, або між ними обома і третьою особою сума відсотків, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона виплачується, перевищує суму, котра була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на ці відсотки, за відсутності таких відносин, то положення цієї статті застосовуються тільки до останньої згаданої суми. В такому разі надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави, з урахуванням інших положень цієї Угоди.

З викладених положень вбачається, що податок на дохід нерезидента повинен утримуватись та сплачуватись нерезидентом, так як він має правові підстави на отримання процентів у зв'язку з укладеними ним договорами.

Крім того, як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2012 року № К-3546/08, резидент має право не утримувати податок з доходів нерезидента у вигляді процентів, як це передбачено п. 13.2 ст. 13 Закону.

До того ж, у матеріалах справи наявні довідки Інспекції Міністерства по податкам та зборам Республіки Білорусь по Мінському району Мінської області, якими підтверджується, що ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) дійсно у 2010-2012 роках був платником (юридичною особою) з постійним місцезнаходженням у Республіці Білорусь у розумінні ст. 4 Угоди.

З аналізу викладених положень та обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що діючи згідно з положеннями Угоди, позивач не порушив положення податкового законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС - Піскуна Ігоря Олександровича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.