Ухвала суду № 34237498, 03.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2013 р. справа № 804/4030/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року у справі № 804/4030/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «СОЮЗ» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «СОЮЗ» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.11.2012 року № 0000362202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 139051,00 грн., з них: основний платіж - 139050,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину з ТОВ «Метмаш-КРБ» та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки ДПІ нікчемності укладеної позивачем угоди носять характер припущень та жодними доказами не підтверджуються. Встановлені обставини справи свідчать про реальність господарських взаємовідносин з ТОВ «МЕТМАШ-КРБ».

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та яким, на думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області 22.10.2012 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ВКФ «СОЮЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинам за лютий 2011 рік при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «МЕТМАШ-КРБ», за результатами якої складено акт №3039/22-1/24223928 від 22.10.2012р.

В акті перевірки зроблено висновок про порушення підприємством вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 139050 грн.

Такі висновки ДПІ, з огляду на акт перевірки, зроблено з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено взаємовідносини ТОВ «ВКФ «СОЮЗ» та ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» з приводу виконання договору поставки від 01.02.2011р. №1-МК. Вказаний правочин, на думку податкової служби, є нікчемним, укладений без мети настання правових наслідків, у зв'язку з чим включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» у розмірі 139050,00 грн., є порушенням пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Висновки про нікчемність укладеного договору, ДПІ зроблено з огляду на наступне. Свідоцтво платника ПДВ ТОВ«МЕТМАШ-КРБ» №100327072, яке видане 11.03.2011р. анульоване 27.12.2011 р. Кількість працюючих на ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» становить 7 осіб, які, враховуючи реальні можливості фізично не могли здійснювати обсяг роботи відображений підприємством в податковій звітності. У ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» відсутні власні вантажні транспортні засоби, тобто товариством на має можливості здійснювати транспортування придбаного або реалізованого товару власними силами, .

Отже, на підставі вищенаведеного, ДПІ зроблено висновок, що у ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщенні засоби у необхідній кількості, що свідчить про те, що укладені підприємством угоди є фіктивними та не носять реальний характер.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216, 228 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку про те, що угоду укладено без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що вказані угода є нікчемною, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000362202 від 06.11.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 139051,00 грн., з них: основний платіж - 139050,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком яких є поставка товарів (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновків про заниження податкових зобов'язань з ПДВ ДПІ зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка на думку ДПІ свідчить про нікчемність укладеного правочину.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину. Відсутність у постачальника позивача рухового та нерухомого майна, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «МЕТМАШ-КРБ», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» укладено договір поставки. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладено у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсним, відповідачем суду не надано.

Таким чином, акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

В той же час, встановлені обставини справи, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про наступне.

01.02.2011р. між позивачем та ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» (постачальник) укладено договір поставки №1-МК, предметом якого є поставка поліетилену (а.с.43-45). З огляду на те, що основним видом діяльності позивача є виробництво інших виробів з пластмас (стор.2 Акту перевірки), можливо стверджувати про те, що придбаний товар стосується господарської діяльності позивача.

Виконання сторонами умов договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами рахунком-фактурою, видатковими накладними, податковими накладними, які надавались позивачем до перевірки та відображені в Акті перевірки.

Крім цього, в акті перевірки відображено, що розрахунку між сторонами здійснено в безготівковій формі та наведено перелік платіжних доручень, які надано позивачем до перевірки (стор.5 Акту перевірки). Товар отриманий від ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» використаний позивачем у власній господарській діяльності (стор.6 Акту перевірки).

Таким чином, встановлені обставини справи, а також обставини, які викладено в акті перевірки, свідчать як про фактичну поставку товару так і про використання товару позивачем у власній господарській діяльності.

Тобто, під час розгляду справи встановлено обставини, які з огляду на приписи вищенаведених норм Податкового кодексу України, є підставою для віднесення сплачених сум ПДВ у вартості поставлених товарів до складу податкового кредиту.

Крім цього, з огляду на доводи ДПІ, суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «МЕТМАШ-КРБ» було зареєстрованим платником ПДВ, а відтак мало право виписувати податкові накладні, на підставі яких позивач, у свою чергу, мав право відображати суми ПДВ у складі податкового кредиту.

Отже, з огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «МЕТМАШ-КРБ».

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі відповідач фактично посилається на ті обставини, які було встановлено перевіркою позивача, натомість вказаним обставинам, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існую.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року у справі № 804/4030/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 04.10.2013р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк