Постанова № 34233979, 17.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2013 р. Справа№ 910/8681/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

за участю представників сторін:

від позивача: Андреєва В.В. - представник;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ"

на рішення Господарського суду м.Києва

від 13.08.2013р.

у справі № 910/8681/13 (суддя О.В. Котков)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМС ГОЛД"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМС ГОЛД" грошових коштів в розмірі 13 000,00 грн. (тринадцять тисяч гривень), як безпідставно отриманих відповідачем коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перерахував відповідачу за товар грошові кошти в розмірі 13 000,00 грн., однак, за переконанням позивача, перераховані відповідачу кошти в розмірі 13 000,00 грн. є такими, які останній безпідставно отримав та утримує їх як помилково перераховані кошти.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 13.08.2013 року у справі № 910/8681/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач звертає увагу суду на те, що не має жодних правовідносин з відповідачем, не укладав жодних правочинів з відповідачем та не отримував від відповідача рахунків на оплату.

Апелянт зазначає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність доказів отримання відповідачем вимоги № 1041 від 09.10.2012р. про повернення коштів та на відсутність відправлення вимоги на адресу відповідача, оскільки в матеріалах справи наявні як сама вимога так і фіскальний чек № 0400 від 12.10.2012 про відправку її на адресу відповідача. Крім того, позивач 16.08.2013р. повторно направив на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів листом № 297 з описом вкладення та повідомленням про отримання.

Крім того, апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що місцевий суд посилаючись в оскаржуваному рішенні на п.6 Указу Президента України від 16.03.95р. № 227 та на встановлений ним п'ятиденний строк повернення помилково зарахованих коштів, дійшов до висновку, про ненастання строку виконання зобов'язань відповідачем.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, на адресу суду повернулась поштова кореспонденція, надіслана Товариству з обмеженою відповідальністю "ДМС ГОЛД" з позначкою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Ухвала суду надсилались за адресою, яка зазначена в апеляційній скарзі та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, а саме: 04119, м.Київ, вул. Білоруська, 30, кв.28.

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18 місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за доказами, наявними у справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія встановила наступне.

02 жовтня 2012 року позивач платіжним дорученням № 216 від 02.10.2012р. перерахував на користь відповідача грошові кошти в сумі 13 000,00 грн. з призначенням платежу «попередня оплата за круг сталевий легований Ст5 ХНМ ф.180 мм зг рахунку № 2050 від 02.10.2012р. по дог. ЗСПМД-000262 від 02.10.2012 р Сума 10 833, 33 грн. ПДВ 2 166, 67грн.»

12.10.2012р. позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу № 1041 від 09.10.2012р. про повернення коштів в розмірі 13 000,00 грн., факт відправлення якої підтверджується фіскальним чеком № 0400 від 12.10.2012р. Однак відповідач залишив вимогу без відповіді, безпідставно отримані та помилково перераховані кошти не повернув.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом м. Києва ухвалами від 30.04.2012 року та 23.07.2013 року було зобов'язано позивача надати належним чином засвідчену копію рахунку № 2050 від 02.10.2012р. та договору ЗСПМД - 000262 від 02.10 2012р.

На виконання ухвали місцевого суду від 30.04.2013р. позивач надав довідку № 201 від 17.05.2013 про неможливість надати копії рахунку № 2050 від 02.10.2012 та договору ЗСПМД - 000262 від 02.10.2012р. у зв»язку з їх відсутністю на підприємстві. Також ТОВ «МД ІСТЕЙТ» повідомило суд про те, що взагалі не укладало вказаний договір з ТОВ «ДМС Голд» та не отримувало вказаного рахунку про оплату.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22, неналежним отримувачем визнається особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Крім того, п. 2.35. вищезазначеної Інструкції передбачено, що кошти, які помилково враховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Пунктом 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» № 227 від 16.03.95р. встановлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

16.08.2013р. позивачем на адресу відповідача було повторно направлено листом № 297 вимогу про повернення коштів в розмірі 13 000,00 грн., факт відправлення якої підтверджується фіскальним чеком № 1155 від 16.08.2013р. Однак відповідач залишив вимогу без відповіді, безпідставно отримані та помилково перераховані кошти не повернув.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що відсутність в матеріалах справи витребуваного судом рахунку № 2050 від 02.10.2012р. та договору ЗСПМД-000262 від 02.20.2012р. є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки зазначені документи взагалі не існують, що підтверджується поясненнями позивача та відсутності будь-яких пояснень зі сторони відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що відповідач є неналежним отримувачем грошових коштів та зобов"язаний повернути їх позивачеві, а тому позовні вимоги про стягнення 13 000, 00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведеного, колегія приходить до висновку, що місцевим судом не було повністю досліджено матеріали справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Оцінюючи вищевикладені обставини колегія приходить до висновку, що рішення місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню у зв'язку з чим на підставі ст.49 ГПК України слід здійснити перерозподіл судових витрат між сторонами, а саме відшкодувати за рахунок відповідача витрати позивача по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ" на рішення Господарського суду м.Києва від 13.08.2013р. у справі № 910/8681/13 задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2013 р. у справі № 910/8681/13 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМС ГОЛД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ІСТЕЙТ" грошових коштів в розмірі 13 000,00 грн. як безпідставно отриманих коштів, 1720, 50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 860, 25 грн. витрта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Матеріали справи № 910/8681/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Тищенко А.І.

Судді Михальська Ю.Б.

Отрюх Б.В.