Постанова № 34233977, 17.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2013 р. Справа№ 911/2711/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

За участю представників:

від прокуратури: представник не з'явився,

від позивача: Рудник Ю.М. - представник за довіреністю,

від відповідача: Горбач О.В. - представник за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптуккрпром-ВР»

на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2013р.

у справі №911/2711/13 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України, в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптукрпром-ВР»

про стягнення 156 009,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2013 року Київська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України, в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі-позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптукрпром-ВР» (далі-відповідач) 154 167,42 грн. заборгованості за договором №61-2012501 про відшкодування вартості послуг з гарячої води (КЕКВ 1161), спожитої в процесі надання послуг з харчування від 01.03.2012р., 1 305,55 грн. пені та 536,52 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.08.2013р. у справі №911/2711/13 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптукрпром-ВР» на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України 154 167,42 грн. боргу, 1 305,55 грн. пені та 536,52 грн. 3% річних.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптукрпром-ВР» в доход Державного бюджету України 1 720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 13.08.2013р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2012 року між Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптукрпром-ВР» (відповідач) був укладений Договір про відшкодування вартості послуг з гарячої води, спожитої в процесі надання послуг з харчування № 61-2012501 (далі-Договір), відповідно до умов якого позивач забезпечує відповідача гарячою водою, отриманою від ПАТ "Київенерго" для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України, а відповідач, в свою чергу, відшкодовує позивачу вартість гарячої води, спожитої в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі Договору про закупівлю послуг харчування № 286/2/12/2 від 02.02.2012 року для кожної військової частини.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору прийшла до висновку, що останній за своєю правовою природою є змішаним, з елементами договору постачання, купівлі-продажу та надання послуг, проте, даний факт ніяким чином не впливає на обов'язок сторін належним чином виконувати договірні зобов'язання.

Додатком до Договору передбачений перелік об'єктів, на які здійснюється постачання гарячої води, зокрема, постачання гарячої води здійснюється по наступним військовим об'єктам: в/ч А3521, А0297, КВЛ, А0222 (а.с.13 т.1).

Додатковою угодою від 20.03.2013 року до Договору сторони погодили пункт 1.2 розділу І останнього викласти в наступній редакції: "Відповідач відшкодовує позивачу вартість гарячої води, спожитої в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі Договору про закупівлю послуг щодо забезпечення харчуванням за контрактом від 20.03.2013 року № 286/2/13/5".

Пунктом 2.3.2 Договору передбачено обов'язок відповідача здійснювати відшкодовування витрат на оплату спожитої гарячої води відповідно до показників встановлених засобів обліку, або до складеної та затвердженої позивачем калькуляції.

Відповідно до п.6.1 Договору облік гарячої води, спожитої відповідачем, здійснюється згідно засобів обліку. У разі відсутності засобів обліку, обсяги спожитого та наданих послуг з водовідведення визначаються позивачем шляхом розрахунку.

Згідно із п.6.6 Договору щомісячно, в термін до 10 числа місяця, який слідує за звітним, позивач надає відповідачу рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, які є підставою для проведення оплати по Договору.

Київське квартирно-експлуатаційне управління свої зобов'язання за Договором виконало у повному обсязі. Відомостей про те, що відповідачем подавалися зауваження, заперечення, претензії щодо якості послуг надання гарячої води або щодо їх вартості відсутні.

Відповідно до п.2.3.3 Договору після отримання від позивача рахунку-фактури, акта виконаних робіт, протягом 10 банківських днів, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за спожиту гарячу воду на реєстраційні або спеціальні рахунки позивача.

Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав та не відшкодував позивачу вартість гарячої води, спожитої в процесі надання послуг з харчування особового складу військових частин, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість в сумі 154 167,42 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунком за період з 01.03.2012- 01.06.2013р. (копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.62 т.1). Зазначений акт підписаний з боку відповідача без зауважень та заперечень щодо повноти, якості та своєчасності виконання умов Договору.

Листами № 303/25-929 від 14.03.2013 року, № 303/25-1970 від 21.05.2013 року позивачем було направлено відповідачу відповідні рахунки на оплату та акти надання послуг за спожиту гарячу воду. Вказані листи з додатками були отримані відповідачем, про що свідчать підпис уповноваженої особи відповідача з вказівкою дати отримання. Акти надання послуг підписані обома сторонами Договору.

З метою досудового врегулювання спору листами № 303/25-419 від 04.02.2013 року та № 303/25-1994 від 22.05.2013 року позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про сплату заборгованості за спожиту гарячу воду.

Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав та не відшкодував позивачу вартість за спожиту гарячу воду, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість в сумі 154 167,42 грн.

Згідно із ч.7 ст. 180 Господарського кодексу України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 32-34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 154 167,42 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок (а.с.28 т.1), з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто 3% річних в розмірі 536,52 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У зв'язку з наявністю вказаної простроченої заборгованості, позивачем згідно п. 4.2.1 Договору за порушення термінів відшкодування вартості спожитої гарячої води нараховано пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, що в сумі складає 1 305,55 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи приписи вказаних правових норм та умови Договору, перевіривши розрахунок (а.с.27 т.1), судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача 1 305,55 грн. пені.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптукрпром-ВР» на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2013р. у справі №911/2711/13 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2013 року у справі №911/2711/13 залишити без змін.

3.Матеріали справи №911/2711/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя Авдеєв П.В.

Судді Куксов В.В.

Яковлєв М.Л.