Ухвала суду № 34225945, 21.10.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4205/13 21.10.2013 21.10.2013 21.10.2013

Провадження №22-ц/784/3356/13

Провадження № 22ц/784/3356/13 Головуючий у 1-ї інстанції Павлова Ж.П.

Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

21 жовтня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Ямкової О.О.,

при секретарі: Орельській Н.М.,

за участю: головного державного виконавця - Куліченка Д.О.,

стягувача - ОСОБА_2

представника боржника - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївської області

(далі - ВПВР УДВС ГУЮ)

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2013 року

за його поданням

про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, -

В С Т А Н О В И Л А:

11 вересня 2013 року головний державний виконавець ВПВР УДВС ГУЮ Куліченко Д.О. звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_5 на виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2013 року про стягнення з Державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» на користь ОСОБА_2 25123,00 грн. середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, виконання якого включено до зведеного виконавчого провадження на користь фізичних, юридичних осіб та держави.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2013 року у задоволенні подання відмовлено.

В апеляційній скарзі головний державний виконавець ВПВР УДВС ГУЮ просить скасувати ухвалу суду і постановити нову, якою подання державного виконавця задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2013 року за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва позов ОСОБА_2 задоволено і на його користь з Державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» стягнуто 25 123 грн. 38 коп. середньої заробітної плати. Постановою старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 4 червня 2013 року відкрито виконавче провадження про стягнення коштів на користь ОСОБА_2, яке в-подальшому передано до зведеного виконавчого провадження, в якому об'єднані в одне провадження декілька інших виконавчих проваджень відповідно до постанови від 9 квітня 2009 року. На виконання зведеного виконавчого провадження 17 серпня 2012 року і 16 травня 2013 року головним державним виконавцем було здійснено арешт коштів боржника (а.с.66-77), 17 січня і 19 січня 2012 року описано та арештовано транспортний засіб «Мерседес Бенс Віто» д/н НОМЕР_1, 20 одиниць бронетанкової техніки, 15 одиниць аварійно транспортних машин, здавальний цех №4 та нежитловий об'єкт, що знаходяться на території боржника (а.с.103-105).

Між тим, незважаючи на здійснення арешту майна державного підприємства, головний державний виконавець додатково звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника підприємства - божника ОСОБА_5, призначеного на посаду наказом ДП «Укроборонапром» з 12 лютого 2013 року.

Так, здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері врегульовано Законом України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Вказаний Закон передбачає можливість тимчасового обмеження громадян у праві виїзду за кордон. Згідно з п. 2 ст. 6 цього Закону підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон є наявність невиконаних зобов'язань, але лише до моменту виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Виходячи з положень статті 377№ ЦПК України, пункту 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», обмеження згаданого права можливе в процесі здійснення виконавчого провадження, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням. За приписом цієї норми, за таких умов державний виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням суду.

З аналізу вказаних законів вбачається, що само по собі невиконання боржником судового рішення, в тому числі в добровільному порядку, не свідчить про те, що він ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків.

Таким чином, докази щодо ухилення боржника - юридичної особи або її керівника від виконання судового рішення щодо стягнення 25 123 грн. 38 коп. середньої заробітної плати на користь ОСОБА_2 відсутні.

Тому висновок суду з цього питання є правильним, а посилання апелянта на невиконання боржником інших рішень судів загальної юрисдикції та рішень господарських судів є безпідставним, так як суд здійснює контроль за виконанням судових рішень, ухвалених за конкретною цивільною справою.

На ці вимоги закону та обставини справи суд першій інстанції увагу звернув, так як вони мають суттєве значення для правильного вирішення спірного питання.

Отже, в судовому засіданні не доведено, що ОСОБА_5 вчинив дії по ухиленню виконання від обов'язків покладених на нього судовим рішенням, а тому підстав для тимчасового обмеження його права виїзду за межі України немає.

Доводи апелянта стосовно відкриття підприємством нових розрахункових рахунків за невідомий період не мають правового значення для правильного вирішення питання щодо обмеження виїзду, так як не впливають на примусове виконання конкретного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду у відповідності з п. 1 ч.1. ст. 312 ЦПК України скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївської області - відхилити, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча

Судді