Постанова № 34223978, 02.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2013 року 10:49 810/3882/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського управління Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Бориспільського управління Державної казначейської служби України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо утримання та не перерахування коштів у розмірі 2317100 грн на рахунок НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 в АТ «Брокбізнесбанк» (з урахування заяви про зменшення позовних вимог від 02.10.2013).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.04.2013 задоволено його позовні вимоги про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 у розмірі 2317100 грн в повному обсязі. Рішення суду в добровільному порядку не виконано, тому позивач звернувся до органів державної виконавчої служби України. 29.05.2013 на рахунок ДВС ОСОБА_2 перераховано всю суму заборгованості, а орган ДВС склав необхідні документи для її перерахування позивачу, проте позивач тривалий час ці кошти не отримував. На дань судового розгляду позивач отримав належні йому кошти в повному обсязі. Вважає, що дії по тривалому неповерненню йому грошових коштів порушують права позивача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що ці грошові кошти відповідно до платіжних доручень, наданих органом ДВС, перераховано на рахунок ОСОБА_1 в повному обсязі. Утримання цих коштів відповідачем не було, тривалий час для їх перерахування позивачу обумовлений помилкою органу ДВС в оформленні платіжного доручення, що спричинило його відкликання та направлення нового доручення. При цьому строк виконання відповідачем платіжного доручення нормативними документами не визначено, відтак цей строк не порушено.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Рішенням Бориспільського міськрайоного суду Київської області від 23.04.2013 задоволено позовні вимоги по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою. За цим рішенням суду із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг за договором позики в розмірі 2317100 грн та витрати на оплату судового збору у розмірі 3441 грн.

30 травня 2013 року головний державний виконавець розпорядженнями №38107657, №38107486 та спільним розпорядженням №38107657, 38107486 грошові кошти у сумі 2320541 грн, що надійшли 29.05.2013 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчих документів №2/359/359/940/2013, 359/1593/13-ц, виданих 16.05.2013 про стягнення боргу в сумі 2317100 грн та судового збору в сумі 3441 грн з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, доручив перерахувати в сумі 2320541 грн на рахунок позивача з указаними в дорученні реквізитами.

У подальшому начальник відділу ДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 09.07.2013 направив лист начальнику Бориспільського УДКСУ Київської області з проханням повернути без виконання платіжне доручення №615 від 31.05.2013 на суму 2317100 грн у зв'язку зі зміною реквізитів цього платежу.

Позивач 11.07.2013 звернувся до начальника Бориспільського УДКСУ Київської області із заявою, в якій просив повідомити, коли буде виконано розпорядження ВДВС Бориспільського МРУЮ №38107657, 38107486 від 30.05.2013 про перерахування 2320541 грн, що надійшли 29.05.2013 при примусовому виконанні виконавчих документів №2/359/359/940/2013, 359/1593/13-ц від 16.05.2013 на рахунок позивача, а також повідомити причини затримки перерахування грошових коштів.

11 липня 2013 року начальником Бориспільського УДКСУ Київської області надано відповідь позивачу, в якій повідомлено, що платіжні документи про перерахування 2320541 грн на рахунок позивача станом на 11.07.2013 в Бориспільському УДКСУ Київської області відсутні.

9 серпня 2013 року відповідачем надано позивачу лист, в якому зазначено, що в Бориспільському УДКСУ Київської області платіжне доручення від 31.05.2013 №617 на суму 3441 грн оплачено 05.07.2013 та повернулося ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області у зв'язку з невірними реквізитами одержувача 10.07.2013. Платіжне доручення від 31.05.2013 №615 на суму 2317100 грн на користь ОСОБА_1 було відкликано листом ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 09.07.2013 №35839 у зв'язку зі зміною реквізитів. На опрацюванні в Бориспільському УДКСУ Київської області знаходиться платіжне доручення від 12.07.2013 №739 на суму 2317100 грн на користь ОСОБА_1. Платіжне доручення від 12.07.2013 №744 на суму 3441 грн на користь ОСОБА_1 оплачено 31.07.2013.

Згідно з наявними у справі документами відповідачем 31.07.2013 оплачено платіжне доручення №744 від 12.07.2013 на суму 3441 грн, а 20.09.2013 оплачено платіжне доручення №739 від 12.07.2013 на суму 2317100 грн.

Відповідно до виписки з рахунку НОМЕР_2 за 31.07.2013 на рахунок ОСОБА_1 30.07.2013 переведено борг в сумі 3441 грн згідно з виконавчим документом №2/359/940 від 16.05.2013, а згідно з випискою з рахунку НОМЕР_2 за 20.09.2013 на рахунок ОСОБА_1 19.09.2013 переведено борг в сумі 2317100 грн за виконавчим документом №2/359/940 від 16.05.2013.

Отримання позивачем зазначеної суми коштів стало причиною зменшення ним первинних позовних вимог. Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, визнання судом протиправності вказаних у позові дій відповідача може мати преюдиційне значення в інших судових процесах по захисту прав позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно зі статті 23 цього Закону, платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання.

Порядок казначейського обслуговування держаного бюджету за витратами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2011 №1407, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.01.2013 за №130/22662 (далі - Порядок), регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державної казначейської служби (далі - орган Казначейства), розпорядниками бюджетних коштів, одержувачами бюджетних коштів, а також розподіл обов'язків та відповідальності між ними в процесі обслуговування державного бюджету за видатками, операціями з надання кредитів за рахунок коштів державного бюджету та з погашення державного боргу з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Пунктом 3.2 цього порядку передбачено, що головні розпорядники (крім державних адміністрацій) протягом трьох робочих днів після отримання витягів з розпису державного бюджету надають Казначейству України розподіл показників зведених кошторисів, розподіл показників зведених планів асигнувань загального фонду державного бюджету (за винятком надання кредитів з державного бюджету), розподіл показників зведених планів надання кредитів із загального фонду державного бюджету, розподіл показників зведених планів спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), зведення показників спеціального фонду в розрізі розпорядників нижчого рівня і одержувачів бюджетних коштів за територіями відповідно до мережі та отриманого витягу на паперових і електронних носіях за формами згідно з додатками 9 - 12 до цього Порядку.

Пункт 11.6 цього Порядку передбачає, що платіжні доручення (додаток 31 до Порядку) подаються до органів Казначейства в кількості примірників, необхідних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Форма, обов'язкові реквізити, строк дії платіжних доручень та вимоги до заповнення розрахункових документів на паперових носіях визначено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22.

Згідно з п. 1.8 цієї Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією. Платники - фізичні особи мають право оформляти доручення про списання коштів зі своїх рахунків у довільній формі, погодженій у договорі з банком.

Платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників / інкасові доручення (розпорядження) банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх у межах залишку коштів згідно з главами 2 та 12 цієї Інструкції (п.1.10 Інструкції).

Суд бере до уваги, що грошові кошти, зазначені в позовні заяві, на день судового розгляду справи у повному обсязі перераховано відповідачем на рахунок позивача. При цьому суд зазначає, що у вказаних нормативно-правових актах дійсно не передбачено строки перерахування коштів, як про це і зазначає відповідач, оскільки на останнього покладено забезпечення виконання насамперед захищених статей видатків бюджету (виплату заробітної плати, стипендії, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, продуктів харчування, медикаментів тощо).

Отже, у судовому засіданні не встановлено факту неперерахування позивачу грошових коштів внаслідок дій чи бездіяльності відповідача.

Разом з тим, надаючи оцінку позовним вимогам з урахуванням принципу верховенства права, завдань адміністративного судочинства та способів захисту прав позивача, суд бере до уваги таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Із наведених правових норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушено його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Таким чином, предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Закріплення частиною другою ст.2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Суд зазначає також, що принцип верховенства права, встановлений у ч.1 ст. 8 Конституції України, слід розуміти у взаємозв'язку з положеннями ст. 3 Конституції України. Саме так цей принцип викладено у ч.1 ст. 8 КАС України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Отже, оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій відповідача в утриманні та не перерахуванні коштів, не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про стягнення вказаних грошових коштів. При цьому суд враховує, що ці кошти в повному обсязі вже добровільно перераховано відповідачем на рахунок позивача, що не заперечується позивачем.

Таким чином, позов про визнання протиправним дій відповідача щодо утримання та не перерахування коштів не відповідає меті заявленого позову і не може захистити права позивача, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Дослідивши матеріали та проаналізувавши обставини справи, суд вважає, що оскаржені дії відповідача щодо утримання та не перерахування коштів, станом на день судового розгляду не мають для позивача юридичного значення та не призвели до фактичного порушення прав та інтересів позивача.

За приписами статті 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд зобов'язаний зробити висновок щодо позовних вимог та застосувати спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів. Отже, у разі неправильного визначення позивачем способу захисту порушених прав у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовляти.

За таких обставин суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 07 жовтня 2013 р.