Ухвала суду № 34212389, 16.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

16 жовтня 2013 року 810/5553/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Будконтракт» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів м. Києва про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Будконтракт» з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів м. Києва про визнання протиправними дій щодо визнання нікчемними правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Будконтракт» за період з 28.07.2011 по 31.10.2012.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.

Як встановлено судом, посадовою особою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва складено Акт від 08.11.2012 № 785 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ТОВ «ВФ «Будконтракт»» (код ЄДРПОУ 14285986) за період з 28.07.2011 по 31.10.2012».

З позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з висновками даного Акта про нікчемність правочинів ТОВ «ВФ «Будконтракт».

Таким чином суд приходить до висновку про те, що позивач фактично оскаржує Акт по суті, зокрема, в частині висновків, викладених в ньому, які стосуються визнання нікчемності правочинів.

З огляду на зазначене слід зазначити про таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

За приписами статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов'язку.

А тому дії суб'єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Однак дії контролюючого органу з формування висновків та складення акта перевірки не відповідають наведеним критеріям, позаяк такі дії є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому саме по собі формування певних висновків не створює для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав.

Слід також зазначити, що висновки Акта перевірки не мають самостійного правового значення, оскільки не являють собою остаточне волевиявлення владного суб'єкта; в подальшому з урахуванням вчинених дій податковим органом може бути прийнято рішення стосовно прав та обов'язків позивача.

З наведеного вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.

Визначальною ознакою як нормативно-правового акта так і акта індивідуальної дії є обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (кола суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами.

Акти перевірки не є рішеннями суб’єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов’язків осіб чи суб’єктів владних повноважень, а, отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що формування і оформлення висновків за результатами проведення перевірки у формі акта є функціональним обов'язком відповідача.

При проведенні перевірки і складанні акта перевірки посадова особа органу податкової служби вправі робити на підставі наявних матеріалів та за внутрішнім переконанням власні висновки щодо обставин та підстав виникнення порушень законодавства.

В контексті наведеного суд зазначає, що саме рішення (податкове повідомлення-рішення), прийняте податковим органом на підставі висновків акта перевірки, має правове значення та, відповідно, покладає на платника податків певні обов'язки.

Суд дійшов висновку, що акт перевірки контрагента, по-перше, не є рішенням суб’єктом владних повноважень, по-друге, не є таким рішенням саме відносно позивача.

Саме в процесі розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення суд вправі перевіряти обґрунтованість висновків податкового органу.

Таким чином, якщо предметом спору є скасування висновків Акта перевірки або Акта перевірки суб’єкта владних повноважень повністю, або в певній його частині, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.

Аналогічна правова позиція викладена також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08.02.2011 № К-8434/08, в якій суд касаційної інстанції закрив провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання незаконними дій, які відображені в Акті перевірки про діяльність підприємства і допущених порушень підприємством.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що позивач оскаржує висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного України, звернення до адміністративного суду з позовом, який не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

За правилами пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного України, звернення до адміністративного суду з позовом, який не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 109, статтями 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

1. У відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Будконтракт» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів м. Києва про визнання протиправними дій, - відмовити.

2. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною третьою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Панова Г. В.