Ухвала суду № 34211099, 16.10.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/459/13-ц Головуючий у І інстанції Медведєв К.В.Провадження № 22-ц/780/5145/13 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 20 16.10.2013

УХВАЛА

Іменем України

15 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Гребінківська державна нотаріальна контора Київської області про визнання договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки недійсними,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки недійсними. Заявлені вимоги мотивувала тим, що на початку серпня 2007 року її онук ОСОБА_2 запропонував свої послуги по забезпеченню її доглядом, харчуванням, утриманням її житлового будинку і присадибної ділянки в належному стані, замість цього попросив відписати йому належний їй житловий будинок АДРЕСА_1. 10 грудня 2007 року ОСОБА_2 прийшов до неї додому з невідомою особою, яку представив нотаріусом, після чого вона підписала документи, не читаючи їх. Тривалий час після укладення договору ОСОБА_2 сумлінно виконував свої зобов'язання, а на початку січня цього року припинив забезпечувати її харчуванням і доглядом, попросив залишити будинок та їхати проживати до сина ОСОБА_3 у Київ. Коли вона вирішила розірвати договір довічного утримання, дізналася, що насправді уклала два договори дарування щодо будинку та земельної ділянки за цією ж адресою. Вважає, що обдарований обманув дарувальника щодо суті правочину, та просила визнати недійсним договори дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки пл. 0,167 га., укладені 10 грудня 2007 року між нею та ОСОБА_2, посвідчені державним нотаріусом Гребінківської державної нотаріальної контори Київської області Герасименко Л.Ю.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2013 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності умислу у відповідача на введення позивача в оману, вчинення відповідачем обману та наслідку у вигляді договору саме під впливом обману, та прийшов до висновку про недоведеність вимог позивача про визнання недійсним договорів на підставі ст. 230 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 10 грудня 2007 року між сторонами по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку пл. 0,167 га., що розташована на території АДРЕСА_1. Згідно п. 6 договору дарування земельної ділянки сторони свідчать, що цей договір не приховує іншого правочину та відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Договір посвідчений за місцем проживання дарувальника в зв'язку з її хворобою та похилим віком, зареєстровано в реєстрі за № 2-3815. Текст договору дарувальнику прочитано.

Також 10 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1. Згідно п. 9 договору дарування житлового будинку дарувальник та обдарований свідчать, що договір не приховує іншого правочину та відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Договір посвідчений за місцем проживання дарувальника в зв'язку з її хворобою та похилим віком, зареєстровано в реєстрі за № 2-3812. Текст договору дарувальнику прочитано.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, одна із сторін правочину або інша заінтересована особа повинна довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Заявивши вимоги про визнання правочину таким, що укладений внаслідок обману, позивач посилалася на те, що онук обманув її щодо виду укладеного правочину, а тому вона вважала, що укладає договір довічного утримання.

Оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довела наявність умислу в діях відповідача та істотність обставин щодо введення її в оману.

Посилання апелянта на те, що вона вважала, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування житлового будинку та земельної ділянки саме по собі не свідчить про укладення правочину внаслідок омани.

Колегія суддів вважає надуманими доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ввів її в оману щодо суті правочину шляхом догляду за нею і таким чином приховав договір дарування, оскільки це як не доводить, так і не спростовує дійсних намірів сторін правочину.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховані показання свідків. Так, судом першої інстанції були допитані заявлені сторонами свідки та належним чином оцінені судом у сукупності з іншими доказами, зміст показань допитаних свідків відображено у рішенні суду першої інстанції.

Не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що позивач не отримала копії підписаних нею документів. Із змісту оскаржуваних договорів вбачається, що вони були складені в двох примірниках, один із яких призначається для зберігання в Гребінківській державній нотаріальній конторі, а інший, викладений на бланку нотаріальних документів, - для обдаровуваного.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтується на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.