Рішення № 34210396, 17.10.2013, Вергунський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Луганська)

Справа № 435/2681/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 року Жовтневий районний суд м. Луганська у складі:

головуючого-судді: Васильєвої Н.М.,

при секретарі: Гліченко Н.М.,

за участю прокурора - Захарової Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління УМВС України в Луганській області, Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої злочином, третя особа - ОСОБА_6, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачів ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 із зазначеним позовом до ГУМВС України в Луганській області, ЛМУ ГУМВС України в Луганській області, ГУ Державної Казначейської Служби України, який у подальшому був уточнений, пославшись, що 21.01.2013р. Жовтневим районним судом м. Луганська за вироком суду було визнано винним ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України та призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання звільнено з іспитовим строком один рік. Даний вирок суду набув чинності. Вказує, що при розгляді даного кримінального провадження судом було встановлено, що 03.03.2012р. приблизно о 22.00 год. до чергової частини Жовтневого РВ ЛГУ УМВС України в Луганській області надійшло повідомлення від ОСОБА_3 про хуліганські дії з боку її сина ОСОБА_2 відносно неї, та з метою перевірки даного повідомлення та проведення первинних оперативних дій на адресу АДРЕСА_1 була надіслана слідчо-оперативна група у складі: слідчого ОСОБА_4, експерта НІЕКЦ ОСОБА_7, оперуповноваженого ОСОБА_8 і міліціонера-водія ОСОБА_6, в обов»язки якого входило управління службовим автомобілем ВАЗ 2106 д/н НОМЕР_1. Даною оперативно-слідчою групою було встановлено, що ОСОБА_2 знаходився у стані алкогольного сп»янніня та йому було запропоновано проїхати до Жовтневого РВ для проведення профілактичної бесіди та з»ясування обставин, які стали причиною звернення його матері до міліції, на що ОСОБА_2 відповів згодою. Однак, знаходячись у дворі будинку, ОСОБА_2 проігнорував вимоги оперативно-слідчої групи та почав рухатись до хвіртки, де знаходився ОСОБА_6 У свою чергу, ОСОБА_6, почувши крики співробітників міліції, зробив висновок про те, що ОСОБА_2 має намір скритися від працівників міліції, дістав табельну зброю - пістолет «Макарова» серії НОМЕР_2 калібру 9,0 мм та пішов на зустріч ОСОБА_2 ОСОБА_2 підслизнувся та впав на живіт обличчям донизу, та ОСОБА_6, підійшовши до ОСОБА_2, почав притримувати останнього у лежачому положенні, зробивши захват лівою рукою за його верхній одяг, не маючи умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, не передбачивши суспільно небезпечного характеру наслідків свого діяння, хоча міг та повинен був їх передбачити, не прийняв необхідних мір безпеки, а саме не зачохлив пістолет, що знаходився у його правій руці, утримуючи ОСОБА_2 лівою рукою за одяг, стоячи нахилившись над ним, підслизнувся, внаслідок чого стався вистріл зі зброї у ліву частину шиї ОСОБА_2 Згідно з висновком експерта №1216 від 11.06.2012р. у ОСОБА_2 встановлений діагноз: проникнена вогнепальна рана шиї та грудної клітки з пошкодженням трахеї і забиттям глоточно-травохідного переходу. Вогнепальний оскольчатий перелом 6-го хребту. Гематома середньостенія, підшкірна емфізема. За ступенем тяжкості вищевказане проникнене вогнепальне поранення шиї та грудної клітини у сукупності з переломом 6-го шийного хребцю, пошкодженням трахеї і глоточно-травохідного переходу кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження. Внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 потерпілий ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні у реанімаційному відділенні ЛМБЛ №1 з діагнозом проникнене вогнепальне поранення шиї з 03.03.2012р. по 06.03.2012р., у відділенні реанімації ЛОКЛ з 06.03.2012р. торакальної хірургії з 16.03.2012р. по 26.03.2012р., у нейрохірургічному відділенні ЛОКЛ з 06.03.2012р. по 06.04.2012р., на денному стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні ЛМБЛ №5 з діагнозом пост травматичний плечовий тональний лівосторонній плексит з 19.04.2012р. по 04.05.2012р. За час знаходження у лікувальних закладах ОСОБА_2 поніс витрати, пов»язані з придбанням ліків, медичного знаряддя та діагностування у розмірі 12492,26 грн. Крім того, зазначає, що для проведення реабілітаційних мір за рекомендацією МСЕК ОСОБА_2 був вимушений з 12.11.2013р. по 28.11.2013р. проходити санаторно-курортне лікування в санаторії «Дружба», що знаходиться в м. Євпаторія АРК., де витрати на вартість путівки склали 1045,80 та переїзду до міста лікування 177 грн.

Також у своєму позові ОСОБА_1 зазначає, що окрім спричиненої матеріальної шкоди ОСОБА_2 злочинними діями ОСОБА_6 була спричинена моральна шкода, яка виразилася в тому, що ОСОБА_2 зазнав значного фізичного страждання, переніс декілька тяжких операцій, довгий час знаходився на стаціонарному лікуванні в медичних установах, в подальшому сталося погіршення загального стану здоров»я, що виразилося у систематичному головному болю, запамороченні, порушенні функцій слуху, зору та пам»яті. На цей час у ОСОБА_2 виник посттравматичний остерохондроз шийного відділу, що призводить до затрудненого відтоку венозної крові з головного мозку, що може привести до інсульту. Внаслідок перенесеної травми у позивача були порушені нормальні життєві зв»язки, пов»язані з неможливістю продовження активного особистого та суспільного життя. Окрім того, ОСОБА_2 встановлена 3 група інвалідності. Моральну шкоду позивач оцінює у 100000 грн.

Також посилається, що злочинними діями ОСОБА_6 спричинена значна моральна шкода позивачці ОСОБА_3 - матері потерпілого, що виразився у сильному стресі після вистрілу в її сина, її стан здоров»я також значно погіршився, її життєві зв»язки повністю порушені, оскільки вона повинна доглядати за хворим сином. Спричинену моральну шкоду ОСОБА_3 оцінює у сумі 50000 грн.

Посилаючись на ст.ст. 23, 1167, 1172, 1174 ЦК України, просить стягнути з ГУ УМВС України в Луганській області, Луганського Міського Управління ГУМВС України в Луганській області, Головного Управління державної Казначейської служби України в Луганській області солідарно на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди суму у розмірі 13715,06 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 100000грн.;також на користь позивачки ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 50000 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги, надав аналогічні позову пояснення, просив їх задовольнити.

Представник відповідача Головного управління УМВС України Уру Є.В. в Луганській області позовні вимоги не визнав, послався, що відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана юридичній або фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Також послався, що ГУМВСУ в Луганській області є розпорядником бюджетних коштів лише у межах асигнувань, наданих установі на рік, статті видатків на відшкодування майнової або моральної шкоди громадянам в ГУМВСУ не передбачено. ГУ УМВС України є лише структурним підрозділом, відповідачем повинна бути Державна казначейська служба України. Відповідно до послужного списку ОСОБА_6 останній на час події проходив службу у Жовтневому РВ ЛМУ ГУМВСУ в Луганській області, який є структурним підрозділом ЛМУ ГУМВСУ у Луганській області, в свою чергу, ЛМУ ГУМВСУ у Луганській області є самостійною юридичною особою, тобто суб»єктом права, здатним від власного імені набувати права і обов»язки, що має відокремлене майно, здатною від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов»язки згідно з діючим законодавством. Також вважає, що матеріальна та моральна шкода заявлені необґрунтовано, в матеріалах справи є лише копії чеків, а медичні рецепти відсутні, тому відсутній причинно-наслідковий зв»язок між діянням та його наслідками. Вважає, що заявлені суми в рахунок відшкодування моральної шкоди завищено позивачами, є їх суб»єктивною думкою. Просив в позові відмовити за необґрунтованістю.

Представник відповідача Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області Пузько Л.Ю. позовні вимоги не визнала, пославшись, що ЛМУ ГУМВС є неналежним відповідачем, саме третя особа ОСОБА_6 повинен відповідати за даним позовом, шкода повинна бути відшкодована державою, а не ЛМУ та ГУ УМВС. Також послалася, що в матеріалах справи відсутні медичні рецепти, на підставі яких купувалися ліки і на підставі яких можна розрахувати суму матеріальної шкоди. Також вважає, що моральна шкода заявлена необґрунтовано, нічим не підтверджена. Третя особа ОСОБА_6 спричинив шкоду не внаслідок виконання ним службових обов»язків, а в наслідок його необережності. Просила в позові відмовити.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України Тинянських О.В. позовні вимоги не визнала, послалася, що відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем є фізична або юридична особа, яка нанесла шкоду тим чи іншим засобом позивачам, та як вбачається зі змісту позову, до ГУ ДКСУ немає жодних претензій. Дана організація є неналежним відповідачем, вони є окремою юридичною особою, ніяких процесуальних зв»язків з позивачем не мало, з їхньої сторони ніякими діями або бездіяльністю законні права і інтереси по відношенню до позивачів порушені не були. Також вважає, що позивачами не надано ні розрахунків, ні доказів, які б підтверджували факт заподіяння їм моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв»язків, і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати і погіршення таких зв»язків, стану та стосунків. Просила в позові відмовити.

Прокурор в судовому засіданні висловив думку про необґрунтованість позову.

Третя особа ОСОБА_6 висловив думу про те, що суми матеріальної та моральної шкоди заявлені необґрунтовано, що у задоволенні позову слід відмовити.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши надані докази, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 3,4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов»язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та вчинені цією особою.

Згідно з вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 21.01.2013р. ОСОБА_6 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 128 КК України та засуджено до обмеження волі строком на 2 роки, звільнивши останнього на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком один рік. Вказаним вироком кваліфіковано дії ОСОБА_6 як спричинення необережного тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент його спричинення потерпілому ОСОБА_2

Так, вироком встановлено, що 03.03.2012р. приблизно о 22.00 год. працівником міліції, який працював на той час водієм Жовтневого РВ ЛГУ УМВС України в Луганській області, в обов»язки якого входило управління службовим автомобілем ВАЗ 2106 д/н НОМЕР_1, при виїзді за викликом за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки повідомлення про скоєння злочину ОСОБА_2 у складі оперативної групи слідчого ОСОБА_4, експерта НІЕКЦ ОСОБА_7, оперуповноваженого ОСОБА_8, не маючи умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, хоча міг та повинен був їх передбачити, вважаючи, що ОСОБА_2 має намір скритися від оперативної групи, не прийняв необхідних мір безпеки, а саме не зачохлив пістолет, що знаходився у його правій руці, утримуючи ОСОБА_2 лівою рукою за одяг, стоячи нахилившись над ним, підслизнувся, внаслідок чого стався вистріл зі зброї у ліву частину шиї ОСОБА_2 /а.с.9-15/.

За висновками проведеної в ході розслідування кримінальної справи судово-медичної експертизи №1216 від 11.06.2012р. ОСОБА_2 спричинено тяжкі тілесні ушкодження за ознаками небезпеки для життя, встановлений діагноз: проникнена вогнепальна рана шиї та грудної клітки з пошкодженням трахеї і забиттям глоточно-травохідного переходу. Вогнепальний оскольчатий перелом 6-го хребту. Гематома середньостенія, підшкірна емфізема.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 потерпілий ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні у реанімаційному відділенні ЛМБЛ №1 з діагнозом проникнене вогнепальне поранення шиї з 03.03.2012р. по 06.03.2012р. /а.с.16-17/, у відділенні реанімації ЛОКЛ з 06.03.2012р., у відділенні торакальної хірургії з 16.03.2012р. по 26.03.2012р./а.с.19/, у нейрохірургічному відділенні ЛОКЛ з 06.03.2012р. по 06.04.2012р./а.с.20/, на денному стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні ЛМБЛ №5 з діагнозом пост травматичний плечовий тональний лівосторонній плексит з 19.04.2012р. по 04.05.2012р./а.с.16/. Згідно з довідкою МСЕК серія 10 ААБ №106342 від 25.09.2012р. ОСОБА_2 встановлена ІІІ група інвалідності на строк до 01.10.2013р. /а.с.36/.

Позивач ОСОБА_2 просить стягнути спричинену йому матеріальну шкоду, посилаючись на норми ст. 1172, 1174 ЦПК України.

Так,стаття 1174 ЦК передбачає спеціальні підстави та умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди в позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності в цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх них дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній).

До суб'єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно до Конституції, Конституції Автономної Республіки Крим і правових актів ВР, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади та управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції, Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказаних державних органів.

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі, у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

Як вбачається з вищевикладеного, органи міліції та їх посадові особи не відносяться до суб'єктів відповідальності за нормами ст..1174 ЦК, оскільки органи міліції не є органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Виходячи з положень ст. ст. 1,2 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року( зі змінами і доповненнями) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соц.іальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Відповідно до ч.2 ст. 25 ЗУ «Про міліцію», працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися. Працівник міліції, який виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави. Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Судом встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_2 діями посадової особи органів міліції з необережності при виконані ним свої службових обов»язків.

Норми ст. 1174 ЦК України, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог не регулюють спірні правовідносини, оскільки органи міліції і їх посадові особи не відносяться до суб'єктів відповідальності, зазначених у цих нормах, за завдану шкоду. Відповідальність органів міліції в даному випадку регулюється ч. 6 ст. 1176 ЦК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбачено в ч. 1-5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до ч. 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідальність за шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі рішеннями, діями або бездіяльністю працівника під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків згідно зі ст. 1172 ЦК України покладається на юридичну особу, з якою цей працівник перебуває в трудових правовідносинах.

Оскільки ОСОБА_6 під час заподіяння шкоди позивачу проходив службу у Жовтневому РВ ЛМУ ГУМВСУ в Луганській області, який є структурним підрозділом ЛМУ ГУМВСУ у Луганській області, в свою чергу, ЛМУ ГУМВСУ у Луганській області є самостійною юридичною особою, що має відокремлене майно, здатною від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки згідно з діючим законодавством, тому на підставі ст.ст. 1172, ч.6 ст. 1176 ЦК України відповідальність за шкоду, заподіяну позивачеві внаслідок неправомірних дій працівника міліції,повинен нести відповідач - Луганське міське управління ГУМВС України в Луганській області.

Не заслуговують на увагу твердження представника відповідача ЛМУ ГУМВСУ у Луганській області про поширення на спірні правовідносини положень статті 1174 ЦК України, згідно з якими шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Суд вважає безпідставними позовні вимоги позивача ОСОБА_2 до ГУ УМВС України в Луганській області, оскільки працівник міліції ОСОБА_6 не перебував у трудових відносинах з даною організацією,ніяких інших правових підстав та доказів на підтвердження вини саме цього відповідача перед позивачем у завданні шкоди суду не надано,тому суд вважає даного відповідача неналежним відповідачем по даній справі.

Що стосується позовних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області, то вказана організація також є неналежним відповідачем, оскільки вона не є розпорядником державних коштів, бо така функція покладена лише на Державну Казначейську службу України, яка до участі у даній справі в якості відповідача не залучалася.

Що стосується позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_2 злочином, суд приходить до наступного.

Згідно з п.5 Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. суд, зокрема, повинен з»ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Підставами для задоволення позовних вимог про стягнення майнової шкоди необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: факт наявності майнової шкоди; вина особи; неправомірність дій особи; безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між майновою шкодою та протиправними діями особи.

Відповідно до п. в п.19 вищевказаної Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992р. роз»яснено, якщо в потерпілого у зв»язку з ушкодженням здоров»я є потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом відповідно до ч.4 ст. 34 Закону №1105-ХІV. Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього Закону не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду. При вирішенні таких вимог судам належить виходити з того, що розмір витрат на ліки, лікування, протезування, предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість. За медичним висновком потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи щорічно надається безоплатно путівка для санаторно-курортного лікування, у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсується Фондом у розмірі, встановленому його правлінням. Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування й назад.

Однак, позивачем ОСОБА_2 не надано належних доказів, які підтверджували б розмір заподіяної матеріальної шкоди, причинний зв'язок між заподіяною шкодою та протиправними діями відповідача Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області. Чеки на придбання ліків, медичних приладів та медичного діагностування на загальну суму 12492,26 грн., надані позивачем ОСОБА_2 в якості доказів понесення ним матеріальної шкоди, суд не може прийняти до уваги в якості належних доказів для відшкодування матеріальної шкоди, оскільки позивачем не надані медичні рецепти або довідки (рахунки) про їх вартість за призначеннями лікарів, на підставі яких були придбані дані ліки. Вказані чеки є такими, що не мають доказової сили без відповідних медичних рецептів при вирішенні питання щодо понесення позивачем витрат. Окрім того, позивачем під час розгляду справи не ставилося питання щодо проведення судово-медичної експертизи для визначення потреби у додаткових витратах на медичну допомогу та їх тривалість.

Так само і надані позивачем копії санаторно-курортної книжки з копіями квитків на проїзди до місця лікування і назад, суд не може прийняти до уваги, оскільки дані витрати відшкодовуються Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що було ним зроблено в сумі 5229,00 грн., а надлишок суми у розмірі 1046,80 грн. не сплачено. Позивачем не надано доказів того, чого саме позивач проходив лікування у цьому санаторно-лікувальному закладі, які ще заклади йому були рекомендовані в рамках програми реабілітації інваліда та за якою вартістю тощо.

Тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення вартості матеріальної шкоди в загальній сумі 13715,06 грн. на користь позивача ОСОБА_2 слід відмовити за необґрунтованістю.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, спричиненої злочином позивачу ОСОБА_2, суд приходить до наступного.

Відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснюється за правилами ст. 1167 ЦК України з урахуванням вимог ст. 23 ЦК України та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна та інше. Моральна шкода відшкодовується одноразово. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про міліцію» моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Окрім того, згідно з методичними рекомендаціями «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року № 35-13/797, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Факт заподіяння позивачеві ОСОБА_2 моральної шкоди внаслідок спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень працівником міліції ОСОБА_6, в обов'язки якого входить захист життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, від протиправних посягань, а не навпаки, підтверджується встановленими у справі обставинами, доводиться вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 21.01.2013р., що набув чинності. ( а.с. 9-15)

Суд визнає доведеними настання для позивача негативних наслідків морального характеру внаслідок нанесення останньому працівником міліції тяжких тілесних ушкоджень, які унеможливили реалізувати позивачеві свої бажання та наміри у зв'язку із втратою на тривалий час працездатності, ОСОБА_2 зазнав значного фізичного болю та страждання, переніс декілька тяжких операцій, довгий час знаходився на стаціонарному лікуванні в медичних установах, в подальшому сталося погіршення загального стану здоров»я, потерпілому встановлена ІІІ група інвалідності. Внаслідок перенесеної травми у позивача були порушені нормальні життєві зв»язки, пов»язані з неможливістю продовження активного особистого та суспільного життя.

При визначенні позивачем розміру моральної шкоди в 100000 грн. суд вважає, що дана сума завищена, та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, зважаючи на характер, обсяг і глибину душевних страждань, яких зазнав позивач і його суб»єктивну оцінку немайнових витрат, суд визначає можливим визначити суму для відшкодування на користь позивача у розмірі 5000 грн.

Що стосується позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн. на користь матері потерпілого -ОСОБА_3, то суд вважає, що вони заявлені необґрунтовано, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язок між спричиненою моральною шкодою і протиправним діянням відповідача ЛМК УМВСУ в Луганській обл., тому у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати слід стягнути на користь держави з відповідача ЛМУ ГУМВС України в Луганській області пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 114 грн.70 коп .

На підставі викладеного, керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23,1166,1167,1172,п.6ст.1176 ЦК України, ЗУ «Про міліцію», постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. №6 /зі змінами та доповненнями/ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 /зі змінами та доповненнями/ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди», ст.ст. 3, 10, 11, 15, 60, 61, 62,109, 118-120, 213-215, 217 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 5000 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_2 та у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області на користь держави судові витрати у розмірі 114 грн.70 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області протягом 10 днів з подачею апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Луганська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: