Ухвала суду № 34209019, 09.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/24376/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2011

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011

у справі № 2а-16534/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Океан сталеві конструкції" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати акт перевірки та податкове повідомлення-рішення від 14.12.2010 № 0000761800/0.

Постановою названого суду від 02.02.2011 позов задоволено у повному обсязі з тих мотивів, що за наявності документального підтвердження реальності виконання операцій з поставки підрядних робіт позивачеві порушення правил оподаткування, допущені третіми особами, не можуть впливати на податковий облік позивача.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 назване рішення суду першої інстанції змінено; провадження у справі закрито в частині скасування акта перевірки від 30.11.2010 № 7028/18-010/34470193 з огляду на відсутність у цього акта ознак акта індивідуальної дії; в решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2011 залишено без змін з тих самих підстав.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статям 215, 228 Цивільного кодексу України) та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Техенергоресурс» (далі - ТОВ «Техенергоресурс») за квітень, червень 2010 року. За наслідками проведення цієї перевірки податковим органом було складено акт від 30.11.2010 № 7028/18-010/34470193 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.12.2010 № 0000761800/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 428 422,50 грн. (у тому числі 285 615 грн. за основним платежем та 142 807,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування ПДВ та відповідних штрафних санкцій слугували висновки податкового органу про отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди за відсутності реальних фінансово-господарських операцій з ТОВ «Техенергоресурс».

Під час податкової перевірки ДПІ встановлено, що позивачем та ТОВ «Техенергоресурс» було укладено договори підряду від 01.06.2010 № KHA GAD/010610 та № КHA GAD SRY/010610, в силу яких контрагент платника зобов'язався виконати комплекс будівельно-монтажних на об'єкті Товариства. На підтвердження виконання цих робіт останнім подано довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3, акти приймання виконаних робіт за формою № КБ-2в, акти прийому-передачі матеріалів та їх цільового використання, банківські виписки.

Як з'ясувала ДПІ, у ТОВ «Техенергоресурс» відсутні власні або орендовані основні засоби, трудові ресурси, об'єктивно необхідні для виконання спірних будівельних робіт; у перевіреному періоді названий контрагент формував «штучний» податковий кредит за операціями з підприємством, яке не декларувало та не сплачувало необхідні суми ПДВ до бюджету.

На підставі встановлених обставин ДПІ зроблено висновок про те, що подані Товариством документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності врахування понесених витрат по сплаті ПДВ при визначенні об'єкта оподаткування податку на додану вартість, позаяк не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій з ТОВ «Техенергоресурс», а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Відхиляючи зазначені доводи податкового органу як необґрунтовані, суди обох попередніх інстанцій підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що Товариством було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту за спірними операціями, тоді як порушення контрагента та інших третіх осіб не впливають на оцінку добросовісності позивача як платника податків.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, така правова оцінка обставин справи є передчасною.

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону (у тій самій редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкові та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного акта, покладено на такий орган, як це випливає зі змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим при вирішенні в адміністративному суді спору податковою інспекцією мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податкова вигода не може бути визнано обґрунтованою, якщо отримана платником не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, про що можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу про неможливість реального виконання платником господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспорту.

Наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) у діях платника встановлюється з урахуванням оцінки обставин, що свідчать про намір платника отримати економічних ефект у результатів реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, при цьому податкова вигода не може розглядатися як самостійна ділова мета.

Однак у справі, що переглядається, суди з урахуванням доводів податкової інспекції не перевірили належним чином реальності виконання операцій з поставки будівельних робіт позивачеві в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Техенергоресурс».

Адже у даному разі з огляду на зафіксовані податковим органом факти судам необхідно було більш ретельно перевірити обставини стосовно ходу виконання робіт за спірними договорами підряду, з'ясувавши: на яких саме об'єктах відповідні роботи проводилися, які особи конкретно контролювали виконання цих робіт; кому саме та яким чином Товариством було забезпечено доступ до об'єктів для виконання робіт, шляхом, зокрема, надання перепусток, подання списків осіб охороні тощо, яким чином позивач здійснював поточний контроль за станом виконання робіт.

З урахуванням доводів податкової інспекції щодо відсутності у ТОВ «Техенергоресурс» об'єктивної можливості виконати спірні роботи в силу відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів, судам необхідно було перевірити рух грошових коштів на рахунку ТОВ «Техенергоресурс», перевіривши наявність у цього суб'єкта господарювання у перевірених періодах витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, а також перерахування ним коштів на загальногосподарські послуги (як-от - оренда, зв'язок, оплата праці) у процесі провадження ним реальної господарської діяльності.

Слід також зауважити, що за звичаями ділового обороту рішенню замовника про залучення підрядника передує аналіз ринку будівельних робіт; при цьому враховується ділова репутація, професійний досвід, рівень цін, унікальність компанії тощо. А відтак слід перевірити, якими критеріями керувався позивач при виборі зазначеного підрядника, чи було здійснено позивачем заходи розумної обережності при виборі контрагента (як-от - перевірка місцезнаходження контрагента, з'ясування наявності у нього ліцензії на виконання будівельних робіт, необхідних умов для здійснення цих робіт тощо).

Лише за наслідками дослідження зазначених обставин суди могли дійти об'єктивного висновку про реальність (або безтоварність) спірних операцій та, відповідно, про правомірність формування позивачем податкового кредиту за цими операціями.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

У той же час слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у спірного акта перевірки ознак обов'язковості, а відтак і здатності впливати на стан суб'єктивних прав і обов'язків платника, що виключає можливість оскарження цього акта в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2011 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 у справі № 2а-16534/10/2070 скасувати в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 14.12.2010 № 0000761800/0.

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 у справі № 2а-16534/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько