Ухвала суду № 34208875, 02.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/15975/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012

у справі № 2а/1770/3908/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергоресурс»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергоресурс» (надалі - позивач, ТОВ «Західенергоресурс») до Державної податкової інспекції у м. Рівне (надалі - відповідач, ДПІ у м. Рівне) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2011 № 0001202342 та № 0001192342.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення позивачем та його контрагентами господарських операцій на підставі укладених між ними договорів засвідчується документально, що підтверджує правильність включення понесених позивачем витрат до складу валових витрат та збільшення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ у м. Рівне проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Західенергоресурс» щодо взаємовідносин з ТОВ «ТД «Квітень» та ТОВ «Інвестиційний простір» за грудень 2010 року, про що складено акт від 24.03.2011 № 341/23-100/37245962. Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток за IV квартал 2010 року на загальну суму 1 900 537,00 грн.; а також порушення пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») і, як наслідок, заниження податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 1 521 430,12 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Рівне прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.04.2011:

- № 0001192342, яким ТОВ «Західенергоресурс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 375 671,25 грн., у тому числі: за основним платежем - 1 900 537,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 475 134,25 грн.;

- № 0001202342, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 900 537,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 1 520 430,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 380 107,50 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «ТД «Квітень» (продавець) та ТОВ «Західенергоресурс» (покупець) було укладено усний договір поставки спецій. На поставку товару продавцем виписано видаткову накладну № 1-02875 від 10.12.2010, податкову накладну № 2397 від 10.12.2010 на суму 1 202 800,00 грн., в тому числі: податок на додану вартість - 200 466,67 грн.

Крім того, між ТОВ «ТД «Квітень» (зберігач) та позивачем укладено договір зберігання від 10.12.2010.

Відповідно до договору оренди приміщення № 1 від 01.01.2010 ТОВ «ТД «Квітень» орендував приміщення у ТОВ «Аттика» в м. Рівне за адресою: вул. Дворецька, 120-М та вул. Дворецька, 120-Р, загальною площею 306 кв.м., в яких зберігався придбаний позивачем товар.

Розрахунки між сторонами проведено протягом лютого-серпня 2011 року частково на суму 1 455 000,00 грн., що підтверджується виписками з банку про зарахування коштів на рахунок ТОВ «ТД «Квітень» за товар та карткою бухгалтерського обліку по рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками» за період з 01.09.2010 по 21.09.2011.

Позивач включив до складу податкового кредиту за грудень 2010 року суму 200 466,67 грн. на підставі податкової накладної № 2397 від 10.12.2010, виписаної ТОВ «ТД «Квітень», та відобразив у складі валових витрат витрати в розмірі 1 002 333,33 грн.

В подальшому, ТОВ «Західенергоресурс» продукцію, отриману від ТОВ «ТД «Квітень», продав ТОВ «Харчпром», про що свідчать видаткові накладні № 19 від 31.05.2011, № 18 від 01.06.2011 на загальну суму 2 029 608,83 грн., в тому числі: податок на додану вартість - 338 268,14 грн.

Також, між ТОВ «Інвестиційний простір» (продавець) та ТОВ «Західенергоресурс» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу товарів від 01.10.2010, відповідно до якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця паливно-мастильні матеріали (далі - ПММ). На поставку товару виписано видаткові накладні, податкові накладні (що містяться в матеріалах справи), які позивач включив до реєстру отриманих податкових накладних і сформував податковий кредит з податку на додану вартість у грудні 2010 року в розмірі 1 319 963,45 грн. та включив до складу валових витрат витрати на суму 6 599 817,25 грн.

Розрахунки між сторонами договору проведено шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно з платіжними дорученнями № 1060 від 29.12.2010 на суму 1 800 000,00 грн., № 1066 від 30.12.2010 на суму 755 000,00 грн., а також через зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі угоди від 31.12.2010 на суму 14 142 648,87 грн. Таким чином, розрахунки за придбанні ПММ між позивачем та ТОВ «Інвестиційний простір» проведено в повному обсязі.

Серед іншого, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено договори відповідального зберігання паливно-мастильних матеріалів від 22.09.2010 № 22/09/10 та від 17.12.2010, відповідно до яких ДП «Авіаком Рівне» зобов'язувалось надавати ТОВ «Західенергоресурс» послуги з приймання, зливу із залізничних цистерн, зберігання, контролю якості, наливу в автомобільні цистерни та обліку світлих нафтопродуктів. Відповідно до договору № 55 від 06.09.2010 про транспортні перевезення, укладеного між ВК «Авіапроект» (перевізник) та ТОВ «Західенергоресурс» (замовник) перевізник взяв на себе зобов'язання доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу).

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормою абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Як встановлено судами, на момент складання податкових накладних ТОВ «Інвестиційний простір» та ТОВ «ТД «Квітень» були зареєстровані у встановленому законодавством порядку юридичними особами та платниками податку на додану вартість, а тому мали достатню правосуб'єктність видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (послуг).

Реальність господарських операцій (поставок) між позивачем та його контрагентами, їх фактичне виконання підтверджується договорами, видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі ПММ, товарно-транспортними накладними. Сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товарів (робіт, послуг) господарюючим суб'єктам та законність віднесення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджено наданими банківськими документами.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість після проведення господарських операцій, неможливість підтвердити відображення ним сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не може бути достатньою підставою для висновку про нікчемність укладених господарських договорів та неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених постачальникам в ціні товару. Невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат. Відтак, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 у справі № 2а/1770/3908/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна З оригіналом згідно

помічни