Ухвала суду № 34208716, 09.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/23107/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Новобуд" (далі - Товариство)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.12.2010

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011

у справі № 2а-6142/10/2270

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.11.2009 № 003142301/3/9262, № 0001742301/3/9262 та № 0001732301/3/9264, а також першу та другу податкові вимоги від 14.01.2010 № 1/41 та від 19.02.2010 № 2/175 відповідно.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.12.2010, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011, у задоволенні позову відмовлено з мотивів формування позивачем даних податкового обліку за фіктивними операціями.

Посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.08.2006 по 31.12.2008.

За результатами цієї перевірки податковою інспекцією складено акт від 18.05.2009 № 4598/23-4/34555601 та з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 871 609 грн. (у тому числі 589 058 грн. за основним платежем та 282 551 грн. за штрафними санкціями) та з податку на додану вартість у сумі 1 333 746 грн. (у тому числі 888 964 грн. за основним платежем та 444 782 грн. за штрафними санкціями), а також у сумі 4877 грн. (у тому числі 3140 грн. за основним платежем та 1737 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Підставою для донарахування ПДВ, податку на прибуток та відповідних штрафних санкцій слугували висновки податкового органу про отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди за відсутності реальних фінансово-господарських операцій з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, товариством з обмеженою відповідальністю «БРФ «Тиса» та приватним підприємством «Таргет-Юніверс». На обґрунтування цього висновку податкова інспекція посилається на те, що названі контрагенти відсутні за місцезнаходженням, не звітують до податкового органу, не мають ліцензії на виконання будівельних робіт, а також штату працівників та основних фондів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності. Також ДПІ зазначає, що поставка позивачеві продукції (штукатурної станції) в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Таргет-Юніверс» не була оформлена необхідними документами, передбаченими договором (зокрема, сертифікатом якості, гарантійним талоном), що виключає можливість ідентифікувати предмет поставки взагалі.

На підставі встановлених обставин ДПІ зроблено висновок про те, що подані Товариством документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності врахування понесених витрат при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, позаяк не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій з цими постачальниками, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Суди попередніх інстанцій цілком правомірно погодилися з правовою позицією відповідача по справі.

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону (у тій самій редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкові та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного акта, покладено на такий орган, як це випливає зі змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим при вирішенні в адміністративному суді спору податковою інспекцією мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податкова вигода не може бути визнано обґрунтованою, якщо отримана платником не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, про що можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу про неможливість реального виконання платником господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспорту.

Наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) у діях платника встановлюється з урахуванням оцінки обставин, що свідчать про намір платника отримати економічних ефект у результаті реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, при цьому податкова вигода не може розглядатися як самостійна ділова мета.

За результатами дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи документів та доводів сторін судами зроблено висновок про те, до ДПІ подано достатні докази відсутності реальності виконання суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «БРФ «Тиса» підрядних робіт в інтересах платника.

Так, суди встановили, що позивач як переможець тендеру уклав з Хмельницьким обласним центром фізичного виховання учнівської молоді договір від 10.07.2007 № 120/1, умовами якого було передбачено здійснення позивачем капітального ремонту приміщень басейну. До виконання своїх зобов'язань за цим договором позивач залучив на договірних засадах субпідрядника - приватного підприємця ОСОБА_1 для виконання робіт з демонтажу, вивезення сміття та здійснення штукатурних робіт приміщень басейну загальною вартістю 1 800 000 грн. Однак поясненнями приватного підприємця ОСОБА_1 не підтверджується факт поставки позивачеві робіт на вказану суму; фактично названий постачальник зазначив про виконання ним робіт лише на 45000 грн. та про отримання ним від Товариства відповідної оплати у готівковій формі. Наведене у сукупності з фактом відсутності у приватного підприємця ОСОБА_1 основних фондів, штатних працівників та ліцензії на здійснення будівельних робіт цілком об'єктивно було розцінено як доказ безтоварності правовідносин між Товариством та цим контрагентом.

Власне факт подальшої поставки позивачем робіт з ремонту басейна Хмельницькому обласному центру фізичного виховання учнівської молоді не може розглядатися як спростування цього висновку суду, позаяк дана обставина не підтверджує факту придбання позивачем підрядних робіт у відповідних обсягах саме у приватного підприємця ОСОБА_1

Адже якщо під час вирішення спору встановлено, що роботи справді придбавалися позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право Товариства на податковий кредит та на валові витрати.

Аналізуючи правовідносини, що склалися між позивачем як генпідрядником та товариством з обмеженою відповідальністю «БРФ «Тиса» як підрядником на підставі договору від 17.12.2007 № ДГ-0000032, суди встановили, що зазначеного субпідрядника було нібито залучено позивачем до виконання капітального ремонту їдальні Броварського вищого училища фізичної культури.

Податковою інспекцією доведено відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «БРФ «Тиса» умов для виконання договору 17.12.2007 № ДГ-0000032. Зазначений контрагент має ознаки анонімної структури: відсутній за місцезнаходженням, фінансово-господарську діяльність не здійснює, не має основні фонди, транспортні засоби. Докази фактичного перебування працівників товариства з обмеженою відповідальністю «БРФ «Тиса» на об'єктах будівництва відсутні, так само як і докази передачі технічної документації цьому виконавцеві, здійснення ним поточного контролю за станом виконання робіт.

До того ж, за результатами аналізу економічної сутності розглядуваних операцій суди зазначили про те, що перспектива отримання позивачем прибутку внаслідок залучення цього субпідрядника є несуттєвою у порівнянні з податковою економією, яку отримає Товариство за наслідками відображення цих операцій у податковому обліку. Таким чином, суди встановили відсутність самостійної ділової мети у спірних господарських операціях.

Досліджуючи операції з поставки позивачеві приватним підприємством «Таргет-Юніон» продукції виробничо-технічного призначення (штукатурної станції) в рамках виконання договору від 05.05.2008 № 000000ДГ-4, суди встановили, що наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього підприємства у сукупності з відсутністю належних документів, складенням яких мають опосередковуватися операції з поставки даного виду продукції (як-от, докази перевезення товару, його сертифікації, виконання пуско-налагоджувальних робіт, існування гарантійних зобов'язань тощо) свідчить про безтоварність цих операцій.

На підставі цього суди правомірно визнали, що Товариством враховані господарські операції, що безпосередньо пов'язані з отриманням необґрунтованої податкової економії не у зв'язку зі здійсненням реальної підприємницької діяльності. Платником створений формальний документообіг, спрямований на протиправне формування податкового кредиту та мінімізацію оподатковуваного доходу, реальність господарських операцій платника з названими контрагентами не підтверджена. Наведене обумовлює правильність рішень попередніх інстанцій про відмову в задоволенні даного позову.

Доводи заявника касаційної скарги спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи та оцінених доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а відтак підлягають відхиленню.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Новобуд" залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.12.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011 у справі № 2а-6142/10/2270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько