Ухвала суду № 34208714, 09.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/23155/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (далі - Підприємство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011

у справі № 2а-13167/10/2070

за позовом Підприємства

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі - Ізюмська ОДПІ)

про визнання перевірки незаконною та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року Підприємство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати незаконною невиїзну документальну (камеральну) перевірку Ізюмської ОДПІ та визнати невинним податкове повідомлення-рішення від 05.10.2010 №0000731501/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що переоформлення позивачем державних актів на право користування земельними ділянками не позбавляє Підприємство статусу землекористувача та, відповідно, не звільняє його від обов'язку сплачувати земельний податок за відповідні ділянки.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам чинного законодавства (зокрема, положенням статей 2, 92, 116, 141 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 5, 14, 18 Закону України «Про плату за землю») та дійсним обставинам справи, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. Зокрема, скаржник зазначає про відсутність законних підстав для визнання його платником земельного податку відносно спірних земельних ділянок з огляду на відсутність у нього належним чином оформлених документів на підтвердження право постійного користування землею.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Підприємства з урахуванням такого.

Як встановили суди у ході розгляду цієї справи, Ізюмською ОДПІ було проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку дотримання Підприємством податкового законодавства по нарахуванню та сплати земельного податку за період з 01.01.2008 по 31.08.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 17.09.2010 № 5/1530/00191678 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання із земельного податку в сумі 6559,72 грн. (у тому числі 779,72 грн. за основним платежем та 5780 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування стало те, що у перевіреному періоді позивач не декларував та не сплатив до бюджету земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у його постійному користуванні як правонаступника державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет».

За змістом частини першої статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом - власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

В силу вимог статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах першій, другій статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у тій самій редакції) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Попередні судові інстанції під час розгляду даної справи виходили з того, що Підприємство як правонаступник державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет» володіє спірними земельними ділянками на праві постійного користування, а відтак є платником земельного податку.

При цьому суди правильно зазначили, що власне переоформлення позивачем державних актів на право користування землею не може розглядатися як втрата Підприємством прав та обов'язків землекористувача, у тому числі і обов'язку зі сплати земельного податку.

Слід також зазначити, що принцип економічної обґрунтованості справляння земельного податку як майнового податку полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати прибуток від використання землі. А відтак обов'язок зі сплати земельного податку пов'язується саме з фактичним отриманням особою права власності або права користування землею та існує й за відсутності державної реєстрації відповідного права, що здійснюється за бажанням правоволодільця.

А відтак суди цілком об'єктивно визнали правомірним донарахування позивачеві оспорюваної суми земельного податку за податковим повідомленням-рішенням від 05.10.2010 №0000731501/0.

Позовна вимога щодо визнання протиправними дій Ізюмської ОДПІ з проведення спірної перевірки також правомірно не була задоволена судами. Адже відповідні дії є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником вимог чинного законодавства. Саме по собі проведення перевірки не створює для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, а отже не впливає на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи. Наведене виключає можливість оскарження таких дій в адміністративному суді.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що суди з достатньою повнотою встановили фактичні обставини справи на підставі повного та всебічного дослідження поданих сторонами доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, з урахуванням доводів Підприємства та Ізюмської МДПІ, на які вони посилалися в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Норми матеріального права застосовані правильно, порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування судових актів, судами не допущено, а тому оскаржувані постанова та ухвала судів першої і апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 у справі № 2а-13167/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько