Постанова № 34207148, 18.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 жовтня 2013 року 10:35 справа №826/14517/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Біо-Тест-Лабораторія”

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12 вересня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Біо-Тест-Лабораторія” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2013 року №43526552207 та №43626552207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/14517/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 24 вересня 2013 року.

В судовому засіданні 10 жовтня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач свого представника не направив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 10 жовтня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05 вересня 2013 року №43526552207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 208 068,00 грн., в тому числі за основним платежем – 138 712,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 69 356,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05 вересня 2013 року №43626552207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 57 186,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” (код за ЄДРПОУ 18094674) з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків за наслідками фінансово-господарських відносин з ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” (код за ЄДРПОУ 33906304) за період з 01.05.2012 по 31.05.2012 року” (далі по тексту – Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого:

- занижено податок на додану вартість на загальну суму 138 712,00 грн., у тому числі за травень 2012 року – 138 712,00 грн.;

- завищено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 8 689,00 грн. за травень 2012 року;

- завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 48 497,00 грн. за травень 2012 року.

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані наступним: за даними акта ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача – ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” встановлено, що підприємство відсутнє за місцезнаходженням, відсутній факт реального вчинення господарських операцій за перевірений період.

Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать, що позивач уклав правочини, що суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, тобто є нікчемними.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, мотивуючи позовні наступним: податковий кредит по спірним господарським операціям підтверджений відповідним первинними документами та належним чином оформленими податковими накладними, а висновки про нікчемність правочинів не підтверджуються жодними доказами; позапланова невиїзна перевірка проведена за відсутності підстав для її проведення, оскільки наказ видано на проведення позапланової виїзної перевірки; акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача – ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” складено під час планової виїзної перевірки позивача, якою підтверджено відсутність порушень по взаємовідносинам з ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” за спірний період.P>

Відповідач проти позову заперечив, підтримавши висновки, викладені в Акті перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія”, з огляду на наступні підстави.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” та ТОВ “Альфа-Інвест Плюс”, обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” (покупець) та ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” (продавець) укладено договір поставки від 06 лютого 2012 року №06/02, відповідно до якого продавець зобов’язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов’язується прийняти та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно з видатковими накладними, що датовані травнем 2012 року, ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” поставило позивачу середовище DMEM D-2906 10L, середовище F-12 500 ml E-2888, фільтр 1мкмSLK7002U101ZP, пипетку 10 мл тощо, на загальну суму 1 175 388,00 грн.

ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” виписало ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” податкові накладні, датовані травнем 2012 року, на загальну суму 1 175 388,00 грн., в тому числі податок на додану вартість – 195 898,50 грн.

Оплата за поставлений товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується виписками банку, наявними в матеріалах справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевірений період відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Альфа-Інвест Плюс”, у зв’язку з придбанням товару.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” - було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на поставку товару; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару придбаного в межах спірних господарських операцій та питання його використання у власній господарській діяльності позивача, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основними видами діяльності ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” є виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів та оптова торгівля фармацевтичними товарами, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Матеріали справи підтверджують, що товар придбаний позивачем у ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” з метою виготовлення ветеринарних препаратів, які в подальшому реалізовано третім особам.

Так, наприклад, придбаний в межах спірних господарських операцій: пеніцилін використано позивачем при виготовленні вакцин; фільтр для стерилізації рідини використано при виробництві продуктів хімфармгруп; піпетки використовуються для виробництва вакцин та діагностичних препаратів для роботи в стерильних умовах, а також в роботі по контролю всіх препаратів, одна піпетка використовується для одного забору сировини, препарату тощо.

На підтвердження використання придбаного товару у межах господарської діяльності позивач надав до суду копії наступних документів: видаткових накладних, накладних вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, що підтверджують переміщення товарів зі складу на виробництво; витягу з реєстру переліку ветеринарних імунобіологічних препаратів, що зареєстровані в Україні; витягу з методики вирощування вірусів; реєстраційних посвідчень на препарати (готову продукцію); виписок банку; довіреності на отримання товару; договорів оренди на підтвердження наявності у позивача складських приміщень; договору поставки товару, предметом якого є покупка автотранспортного засобу, на підтвердження здійснення позивачем транспортування придбаного товару; ліцензій на виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптову, роздрібну торгівлю ветеринарними медикаментами і препаратами; експлуатаційного дозволу для потужностей (об’єктів) з виробництва та обігу ветеринарних препаратів; дозволу на роботу із збудниками патогенності.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” не мало можливостей на виконання господарських зобов’язань по поставці товару та доказів відсутності фактичних дій підприємства, спрямованих на виконання взятих на себе зобов’язань, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та ТОВ “Альфа-Інвест Плюс”, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ “Альфа-Інвест Плюс” було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Слід зазначити, що порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані у відповідному акті перевірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови підтвердження реальності господарської операції.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки на існування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом зникнення службової документації ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія”, так як відповідачем в акті перевірки не встановлено відсутності у позивача первинних документів станом на момент здійснення перевірки.

У свою чергу, як зазначено позивачем у судовому засіданні та не спростовано відповідачем в акті перевірки, втрачені документи, станом на момент проведення перевірки були відновлені та наявні у позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ “Альфа-Інвест Плюс”, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак зменшення від’ємного значення суми податку на додану вартість та збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05 вересня 2013 року №43526552207 та №43626552207 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Біо-Тест-Лабораторія” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Біо-Тест-Лабораторія” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 05 вересня 2013 року №43526552207 та №43626552207.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов’язаннями Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Біо-Тест-Лабораторія” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев’яносто чотири гривні нуль копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко