Постанова № 34207090, 02.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 820/6310/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 р. м. Харків

Колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

суддів - Мар`єнко Л.М., Мельникова Р.В.,

при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,

за участі представників:

позивача - ОСОБА_1, відповідачів - Мотузенка С.П., Шепітько Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, Міністерства доходів і зборів України про скасування податкового повідомлення - рішення, вимоги, рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_4, з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, Міністерства доходів і зборів України, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року, винесене Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС; скасувати податкову вимогу №20 від 28.01.2013 року, винесену Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС; скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України №652/Х/99-99/10-01-03-14 від 24.04.2013 року про результати розгляду повторної скарги.

Протокольною ухвалою суду від 12.09.2013р. замінено первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, на належного - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що на час проведення перевірки мав в наявності документи, які податкове законодавство пов'язує з правом платника податків на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Стверджує, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Стандарт" склалися в межах звичайної господарської діяльності, мали реальний характер та підтверджені належними документами. А відтак оскаржуване податкове повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012, рішення №652/Х/99-99/10-01-33-14 від 24.04.2013 року та податкова вимога №20 від 28.01.2013 року складені та винесені з порушенням норм податкового законодавства, є безпідставними та незаконними, а відтак підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого адміністративного позову, просив суд прийняти рішення про його задоволення в повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим з підстав, викладених у наданих до суду письмових запереченнях. Просили суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Колегія суддів, з'ясувавши фактичні обставини, заслухавши представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за наслідком аналізу змісту норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшла висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав та мотивів.

Матеріалами справи підтверджено, що ФО-П ОСОБА_4 у Виконавчому комітеті Харківської міської ради отримала Свідоцтво про державну реєстрацію з номером запису в ЄДР фізичних осіб - підприємців №24800170000041963 від 05.05.2013 р., та знаходиться в податковому органі на податковому обліку з 15.05.2003 р. за № 4270, є платником ПДВ, про що видано відповідне Свідоцтво платника ПДВ від 19.12.2007 р. НОМЕР_2.

В ході розгляду справи судом з'ясовано та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведено документальну виїзну позапланову перевірку ФО-П ОСОБА_4 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за листопад - грудень 2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ "Стандарт".

Як свідчать матеріали справи, висновками акту перевірки №2856/17-207/НОМЕР_1 від 07.12.2012 року встановлено порушення ФО-П ОСОБА_4 ч.1,5 ст. 203, 215 п.1 ст. ст. 216, 218 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених із зазначеними у розділах 2.1.1, 2.1.2 акту перевірки постачальникам; п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит в розмірі 13 058,24 грн., у тому числі за листопад - грудень 2011 року на 13 058,24 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки №2856/17-207/НОМЕР_1 від 07.12.2012 року ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС 07.12.2012 року винесене податкове повідомлення - рішення № 000916172, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16 322,80 грн., з яких: за основним платежем - 13 058,24 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 264,56 грн.

Не погодившись із податковим повідомленням - рішенням № 000916172 від 17.12.2012 р., позивач його оскаржив в адміністративному порядку поступово до: Державної податкової служби у Харківській області та до Міністерства доходів і зборів України.

Відповідно до положень ст. 59 Податкового кодексу України, 28.01.2013 р. ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС було сформовано та надіслано позивачу податкову вимогу № 20, за якою станом на 28.01.2013 р. сума податкового боргу з податку на додану вартість ФО-П ОСОБА_4 становить 17 403,08 грн., у тому числі: за основним платежем - 12 898,58 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 264,56 грн., та сума пені - 1 239,94 грн.

Рішенням ДПС у Харківській області №777/Х/10.2-17 від 27.03.2013 р. про результати розгляду скарги, залишено без змін податкове повідомлення - рішення № 000916172 від 17.12.2012 р., а скаргу від 24.01.2013 р. б/н (Вх. ДПС від 28.01.2103 р. №Х/100) без задоволення. На значене рішення та на податкове повідомлення - рішення № 000916172 від 17.12.2012 р. позивачем було подано повторну скаргу від 09.04.2013 р. б/н (Вх. №Х/471 від 15.04.2103 р.), за результатами розгляду якої Міністерством доходів і зборів України винесено рішення №652/Х/99-99/10-01-03-14 від 24.04.2013 р., яким податкове повідомлення - рішення № 000916172 від 17.12.2012 р. та рішення №777/Х/10.2-17 від 27.03.2013 р. залишено без змін, а повторну скаргу без задоволення.

Як з'ясовано в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи висновки відповідача про порушення ФО-П ОСОБА_4 вимог податкового законодавства ґрунтуються на доводах про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми у розмірі 13 058,24 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Стандарт", оскільки його контрагент (ТОВ "Стандарт") мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Інтехліс".

Суд з такими висновками податкового органу не погоджується, вважає їх помилковими та такими, що документально не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку. Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Разом з цим суд відмічає, що податкова накладна, як підстава для нарахування податкового кредиту, має бути складена за наслідками реального виконання господарської операції особою, яка має необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, в іншому випадку такий документ не може мати сили первинного документа у розумінні ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджувати факт здійснення господарської операції навіть за наявності у такого документа усіх формальних реквізитів.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення слугувало завищення позивачем суми податкового кредиту на 13 058,24 грн. з огляду на наступне. В процесі перевірки ФО-П ОСОБА_4 відповідно до наданих нею документів, посадовими особами податкового органу встановлено, що позивач здійснював операції з придбання сировини, яку в подальшому використовував у своїй господарській діяльності для виробництва виробів із пластмаси. Одним із основних постачальників сировини позивачу, за період з листопада по грудень 2011 р. на підставі укладених договорів постачання №б/н від 08.11.2011 р., 17.11.2011 р., 18.11.2011 р., 28.11.2011 р. та від 02.12.2011 р., був її контрагент - ТОВ "Стандарт".

В свою чергу, як зазначено податковим органом, реалізований ФО-П ОСОБА_4 товар ТОВ "Стандарт" за договором купівлі - продажу №7 від 01.03.2011 р., придбавав у ТОВ "Інтехліс". У висновках акту перевірки ТОВ "Стандарт" №2017/22-104/25454831 від 14.09.2013 р. зазначено про нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам останнім зі своїм основним контрагентом - ТОВ "Інтехліс" по ланцюгу до "вигодонабувачів" задекларованих ТОВ "Стандарт" показників у рядку 10.1 - 16.3 Декларації з ПДВ., оскільки в результаті проведення Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС зустрічної звірки ТОВ "Інтехліс" (акт №394/22-207/35245557 від 22.06.2012 р. та акт №381/22-207/35245557 від 19.06.2011 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтехліс"), діяльність останнього, на думку податкового органу, має ознаки нереальності здійснення господарських операцій (платник податку не знаходиться за своїм місцезнаходженням), а відтак відсутня реальна можливість поставок товарів ТОВ "Стандарт", що в свою чергу свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення про збільшення суми грошового зобов'язання ФО-П ОСОБА_4 з податку на додану вартість в загальному розмірі 16 322,80 грн. (за основним платежем - 13 058,24 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3264,56 грн.), а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті документальної виїзної позапланової перевірки №2856/17-207/НОМЕР_1 від 07.12.2012 р., на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що з метою здійснення своєї господарської діяльності, на підставі укладених договорів постачання №б/н від 08.11.2011 р., 17.11.2011 р., 18.11.2011 р., 28.11.2011 р. та від 02.12.2011 р., позивач у листопаді - грудні 2011 року мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "Стандарт".

На підтвердження факту здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Стандарт", в матеріалах справи містяться надані позивачем копії первинних бухгалтерських документів, а саме: податкові накладні, накладні, рахунки - фактури.

Факт оплати грошовими коштами у безготівковій формі позивачем придбаного у ТОВ "Стандарт" товару підтверджується наданими до суду копіями платіжних доручень.

Вищевикладені обставини придбання товару позивачем підтверджені належними та допустимими доказами, не викликають у суду будь-яких сумнівів в реальності здійснення позивачем господарської діяльності та тих операцій, в межах яких сформовано податковий кредит при обчисленні податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Стандарт".

Придбана у ТОВ "Стандарт" продукція використовувалася позивачем у своїй діяльності, про що було зазначено представником позивача у судовому засіданні та підтверджено самим перевіряючим в акті перевірки.

Суд зазначає, що укладені договори постачання №б/н від 08.11.2011 р., 17.11.2011 р., 18.11.2011 р., 28.11.2011 р. та від 02.12.2011 р. не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість - матеріали справи також не містять.

Разом з тим суд відмічає, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарської операції, суми за якими позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а тому є нікчемними, судом не встановлено, а відповідачем в свою чергу не доведено.

Суд зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується виключно на судженнях про нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам контрагента позивача - ТОВ "Стандарт", з ТОВ "Інтехліс" по ланцюгу до "вигодонабувачів", серед яких є ФО-П ОСОБА_4 У зв'язку з цим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки позивача не зазначено жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ФО-П ОСОБА_4 та його контрагент є окремими суб'єктами права, а отже, за змістом Податкового кодексу України, - окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Висновок про те, що платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд визнав, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

За встановлених в ході судового розгляду обставин щодо реальності здійснених позивачем господарських операцій, які підтверджені належним чином складеними первинними документами суб'єктів господарювання, що на час вчинення спірних господарських операцій мали необхідний обсяг правоздатності та були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, за відсутності фактів вчинення позивачем нікчемних угод або угод, які суперечать інтересам держави та суспільства, інші доводи заперечень відповідача на висновки суду не впливають.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте відповідачем на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, за змістом яких контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності такого платника податків свідчать про заниження зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Натомість, з досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, пояснень представників сторін судом встановлено відсутність в діях позивача порушень положень Податкового кодексу України та, відповідно, відсутність факту заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб. Висновки відповідача викладені в акті перевірки не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

У судовому засіданні представник ДПІ у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з приводу того, яким чином факт господарських взаємовідносин ТОВ "Стандарт" з його контрагентом - ТОВ "Інтехліс", пов'язаний з господарськими відносинами між ФО-П ОСОБА_4 та ТОВ "Стандарт", не надав жодних пояснень.

Відповідно до ст. 9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, висновки акту перевірки про порушення позивачем ч.1, 5 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, а також порушення п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, є необґрунтованими, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про невідповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України оскаржуваного позивачем податкового повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року, винесеного ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині та скасування акту індивідуальної дії.

Судом встановлено, підтверджено поясненнями представника ДПІ у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, що податкова вимога №20 від 28.01.2013 р. виставлена на суму податкового боргу, визначену в податковому повідомленні - рішенні №000916172 від 17.12.2012 року.

Згідно п.п.14.1.153 ст. 14 Податкового кодексу України, податкова вимога - письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п.п.14.1.175 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно п.59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, орган державної податкової служби надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Відповідно до п.56.1, 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових служб в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони).

Скарги на рішення державних податкових служб в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони) подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Судом встановлено, не заперечувалось представником ДПІ у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, що податкове повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року позивачем отримано 15.01.2013 р.

Згідно п.56.5 ст. 56 Податкового кодексу України, платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

Відповідно до п.56.16 ст. 56 Податкового кодексу України, днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

24.01.2013 р. позивач, не погодившись з визначеною податковим повідомлення - рішенням №000916172 від 17.12.2012 року сумою грошового зобов'язання звернувся до ДПС у Харківській області зі скаргою на податкове повідомлення - рішенням №000916172 від 17.12.2012 року, та на виконання п.56.5 ст. 56 Податкового кодексу України, направив копію скарги до ДПІ у Київському районі, про що свідчить скарга та повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 45 - 46), яка отримана ДПІ у Київському районі 28.01.2013 р.

Оскільки сума грошового зобов'язання за податковим повідомленням - рішенням №000916172 від 17.12.2012 року не набула статусу податкового боргу, у ДПІ у Київському районі не було законодавчо визначених підстав для надсилання ФО-П ОСОБА_4 податкової вимоги №20 від 28.01.2013 р.

Таким чином, позовна вимога про скасування податкової вимоги №20 від 28.01.2013 р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення Міністерства доходів і зборів України №652/Х/99-99/10-01-03-14 від 24.04.2013 року про результати розгляду повторної скарги, суд зазначає наступне.

Згідно п.56.10 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Оскільки судовим розглядом встановлено неправомірність висновків акту перевірки №2856/17-207/НОМЕР_1 від 07.12.2012 року та нарахування позивачу грошового зобов'язання на підставі акту, а при винесенні рішення Міністерство доходів і зборів України виходило з правомірності винесення податкового повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року, то таке рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, Міністерства доходів і зборів України про скасування податкового повідомлення - рішення, вимоги, рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення №000916172 від 17.12.2012 року, винесене Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

Скасувати податкову вимогу №20 від 28.01.2013 року, винесену Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

Скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України №652/Х/99-99/10-01-03-14 від 24.04.2013 року про результати розгляду повторної скарги.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (код НОМЕР_1) з Державного бюджету України 345 (триста сорок п'ять) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 07 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Шевченко О.В.

Суддя Мар`єнко Л.М.

Суддя Мельников Р.В.