Ухвала суду № 34201864, 18.10.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3402/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Сидоренко Алла ПетрівнаНомер провадження 22-ц/788/2254/13 Суддя-доповідач - Попруга С. В. Категорія - 46

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Гагіна М. В., Ільченко О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою та доповненнями до апеляційної скарги ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 вересня 2013 року

у цивільній справі за позовом Головного управління юстиції в Сумській області в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Краснопільської районної державної адміністрації,

про забезпечення повернення неповнолітніх дітей до Грецької Республіки,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 вересня 2013 року позов Головного управління юстиції у Сумській області в інтересах ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним утримання на території України неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3.

Повернуто неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до місця постійного проживання у Грецькій Республіці за адресою: АДРЕСА_1.

У випадку невиконання рішення у добровільному порядку зобов'язано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, передати малолітніх ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, для забезпечення повернення дітей.

Покладено витрати, пов'язані з поверненням дітей до Грецької Республіки на ОСОБА_4.

Рішення суду в частині повернення неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до місця постійного проживання у Грецькій Республіці допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_3 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність позивачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

По суті ОСОБА_3 доводить, що суд не взяв до уваги те, що малолітні діти були ввезені в Україну з письмової згоди ОСОБА_4. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не врахував інтереси малолітніх дітей, яким краще жити з матір'ю в Україні, ніж з батьком у Грецькій Республіці. Суд не врахував, що малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є громадянами України та, що існує серйозний ризик того, що повернення дітей поставить під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для малолітніх дочок небезпечну обстановку.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції порушив ст.ст. 25, 33 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про громадянство», ст.ст. 155, 171 СК України, ст. 1511 ЦК Грецької Республіки.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги, а представник Головного управління юстиції в Сумській області Кузьмінський О.В. заперечував проти них, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Краснопільської районної державної адміністрації Балак В.М. вважав, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 січня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений шлюб, про що свідчить актовий запис про шлюб, зареєстрований у Відділі РАЦС муніципалітету Калліфея, Аттіка.

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Як вбачається з витягу із актового запису про народження дітей вони народилися в Грецькій Республіці та мають громадянство Греції, а також відповідно до довідок посольства України в Грецькій Республіці зареєстровані громадянами України.

З довідки з місця навчання від 27 вересня 2012 року вбачається, що ОСОБА_6 зарахована у 2012-2013 навчальному році до третього класу, а ОСОБА_7 зарахована у 2012-2013 навчальному році до першого класу початкової школи № 10 району Калліфея.

Відповідальною заявою від 17 травня 2012 року ОСОБА_5 надав згоду на виїзд дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за кордон у супроводі матері ОСОБА_3.

Відповідачка разом з дітьми у червні 2012 року поїхала до України та не повернулася до місця постійного проживання в Грецькій Республіці.

Позивач у встановленому порядку 29 жовтня 2012 року звернувся з клопотанням про повернення дітей на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі -Конвенція).

Відповідно до цілей Конвенції, її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитини до держави, де вона має місце свого постійного проживання. Однак, саме так у порушення норм Конвенції, вчинила відповідачка ОСОБА_3

Обоє дітей є громадянами Грецької Республіки, до червня 2012 року їх постійним місцем проживання була Грецька Республіка, а зміна місця їх проживання одноособово відповідачкою спричинила зміну режиму спілкування дітей із батьком, порядку його участі у вихованні доньок, а також зміну звичного соціального, культурного, мовного середовища дітей, що не позитивно впливає на питання, пов'язані з їх подальшим життям, розвитком і вихованням.

Також встановлено, що відсутні обставини, що передбачені Конвенцією, які можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом встановлено, що під час проживання в Грецькій Республіці діти мали належне харчування, матеріальне забезпечення, можливість відвідування навчальних закладів та забезпечення необхідними шкільними приналежностями, а рішення щодо залишення проживання на території України малолітніх дітей відповідачкою було викликане не з причин неналежних умов проживання в Грецькій Республіці.

Відповідно до ст. 19 Конвенції жодне з рішень, прийнятих відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини не можна вважати таким, що вирішує будь-яке питання про піклування. Рішення про повернення дитини не може позбавити права особу, яка зобов'язується повернути дитину в державу її постійного місця проживання, звернутися до суду та отримати рішення по суті питання піклування про дитину.

Малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 висловили заперечення щодо повернення до Грецької Республіки, проте враховуючи їх вік та рівень зрілості, суд не визнав їх думку визначальною, оскільки вона не відповідає інтересам малолітніх дітей, які мають рости під опікою і відповідальністю обох батьків.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає. Названі обставини доведено Головним управлінням юстиції в Сумській області, яке діє в інтересах ОСОБА_4, тоді як ОСОБА_3 на порушення положень ст. 60 ЦПК України, не надала належних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Висновки суду по суті спору відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався в рішенні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з наступних підстав.

Так, з 01 вересня 2006 року для України набула чинності Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, яка застосовується у відносинах між Україною і, зокрема, Грецькою Республікою.

Головними цілями Конвенції, виходячи з преамбули та її положень, є забезпечення негайного повернення дітей до держав їхнього постійного місця проживання та захист від шкідливих наслідків їх незаконного переміщення до інших держав або незаконного утримування.

Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу, або утримувати її в цій державі. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб).

Стаття 5 Конвенції визначає як незаконне таке переміщення або утримування дитини, коли при цьому порушуються права піклування про дитину, які належать заявнику, що включають в себе, зокрема, і право визначати місце проживання дитини.

Таким чином, права піклування, про які йдеться у Конвенції, мають дуже вузьке тлумачення, а їх виникнення визначається відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно проживала, рішення суду або компетентного органу, або є наслідком угоди.

Отже, Конвенція чітко визначає, що виникнення правовідносин між дитиною та особами, яким належать права піклування про неї (у першу чергу, як правило, йдеться про батьків), слід пов'язувати з законодавством тієї держави, в якій дитина постійно проживає.

При цьому стаття 23 Конвенції передбачає, що заява та додані до неї документи звільняються від легалізації або будь-яких подібних їй формальностей.

Більш того, відповідно до статті 19 Конвенції, жодне з рішень, прийнятих відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини не можна вважати таким, що вирішує будь-яке питання про піклування. Тобто, рішення про повернення дитини не може позбавити права особу, яка зобов'язується повернути дитину в державу її постійного місця проживання, звернутися до суду та отримати рішення по суті питання піклування про дитину.

Виходячи зі змісту Конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини важливим є встановлення наступних обставин: чи дитина постійно проживала в державі-учасниці безпосередньо перед переміщенням або утримуванням; чи переміщення або утримування дитини було порушенням прав на опіку або піклування згідно із законом тієї держави; та чи заявник фактично здійснював такі права на опіку на час переміщення або утримування дитини, або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримування.

Вищезгадані обставини були встановлені судом в даній справі, їх наявність відповідачкою не спростовано.

Конвенція містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного проживання. Зокрема, якщо у ході розгляду справи суд виявить, що:

1) заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування;

2) заявник дав згоду на переміщення або утримування, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримування;

3) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку;

4) дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку;

5) повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод; або

6) з моменту переміщення пройшло більше року і дитина прижилася у новому середовищі.

Слід зазначити, що частина 1 статті 13 Конвенції покладає обов'язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. В даному випадку зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.

Вищевказані обставини відповідачкою не доведено в суді першої інстанції, доводи апеляційної скарги з цього приводу також не підтверджуються належними та достовірними доказами.

Встановлення чи було переміщення та утримування дитини незаконним, тобто з порушенням прав піклування заявника, має відбуватися виключно в розумінні статей 3 і 5 Конвенції, при цьому має безпосередньо враховуватися законодавство і судові рішення держави походження заявника, не вдаючись до спеціальних процедур доведення цього законодавства або визнання судових рішень.

До спірних правовідносин не застосовуються положення статей 4 та 25 Конституції України, які передбачають, що в Україні існує єдине громадянство, а громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі, оскільки ці положення в жодному разі не підлягають застосуванню до таких справ, адже визначають публічно-правові відносини між громадянами та державою Україною (йдеться про невидачу громадян України іноземній державі для кримінального переслідування), в той час як спірні правовідносини між сторонами відносяться до приватно-правових відносин.

Положення щодо громадянства дитини також не підлягають застосуванню, оскільки Конвенція, зокрема ст. 4, не ставить питання повернення дитини до місця постійного проживання в залежність від громадянства дитини. Вирішення питання про повернення дитини до країни місця постійного проживання з метою вирішення компетентним судом питання щодо місця проживання дитини та опіки над нею, пов'язується з місцем постійного проживання дитини, а не належністю до громадянства.

Відновлення статусу-кво і добровільне повернення до держави постійного проживання у якомога коротший строк відповідає найкращим інтересам дитини та дозволяє уникнути ескалації конфлікту між батьками (заявником та особою, з якою перебуває дитина), адже у такому випадку зберігається можливість для мирного вирішення і питання по суті прав піклування про дитину.

Рішення про повернення дитини до держави постійного місця проживання, прийняте на підставі Конвенції, відповідає пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) і статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд неодноразово розглядав справи, пов'язані з вирішенням національними судами спорів про викрадення і повернення дитини, і у своїх рішеннях наголошує на позитивному зобов'язанні держав-членів Ради Європи повертати дітей в країну їх проживання у випадках, встановлених Конвенцією 1980 року, оскільки це зобов'язання також випливає зі статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (наприклад, справи "Іглесіас проти Іспанії" (рішення від 29.04.2003), "Мейер проти Португалії" (рішення від 26.06.2003), "Монорі проти Угорщини" (рішення від 04.05.2005), "Караджич проти Хорватії" (рішення від 15.12.2005), "Карас проти Румунії" (рішення від 27.07.2006), "Бьянкі проти Швейцарії", "Карлсон проти Швейцарії" (рішення від 08.11.2008)).

Інші доводи апеляційної скарги не мають юридичного значення, а тому не впливають на висновки суду по суті спору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 291, 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -