Постанова № 34201774, 14.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2013 р. Справа № 922/1594/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Плужник О.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Шишкін О.Ю., дов. б/н від 14.12.2012

відповідача - Дворачек О.А., дов. б/н від 04.12.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська аграрно-промислова спілка», м. Харків (вх. № 2088 Х3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 12.06.13 у справі № 922/1594/13

за позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут УКРОРГВЕРСТАТІНПРОМ», м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська аграрно-промислова спілка», м. Харків

про стягнення 90169,16 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач, Приватне акціонерне товариство "Інститут Укроргверстатінпром", звернулося до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська агропромислова спілка", на свою користь заборгованість в сумі 90169,16 грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору спільного користування будинком та прибудинковою територією, укладеного між сторонами 07.09.2010 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.06.2013 року (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська агропромислова спілка" на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут Укроргверстатінпром" 90169,16грн. заборгованості та 1803,39 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з даним рішення господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 12.06.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому зазначає, що позивачем жодного разу не надавалось відповідачу розрахунків, котрі відповідали п.п. 4.2.4 п. 4.2 договору, тому вважає, що суми, які нараховані позивачем, є необґрунтованими, невірними та такими, що не мають відношення до договору. Відповідач також вважає, що судом не враховано положення п.п. 4.2.4 п. 4.2 договору, згідно якого розрахунки здійснюються пропорційно до кількості працівників, а не до займаної площі. Крім того, на думку відповідача, суд не врахував положення протоколу розбіжностей № 1 до договору, відповідно до якого сторонами було виключено пп. 4.2.5 п. 4.2 договору. а саме - виключено оплату відповідачем витрат на прибирання службових приміщень та території, охорону будівлі, обслуговування телекомунікацій.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2013 розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.10.2013 року для надання сторонами додаткових доказів по справі.

04.10.2013 позивач надав до суду пояснення до заперечень на апеляційну скаргу, в яких зазначив про те, що всі суми, які містяться в розрахунках відшкодування витрат по комунальним послугам мають договірне обґрунтування, посилаючись на те, що до рахунків-фактури з визначеною сумою, яка підлягає до сплати за утримання будинку, додаються розрахунки відшкодування витрат по комунальним послугам, які містяться в матеріалах справи. Позивач вважає, що невірне розуміння відповідачем умов договору призводить до невиконання ним взятих на себе за договором зобов'язань, тому що надавати розрахунок платежів, зазначених в п. 4.2.4 договору не має ніякого сенсу, в зв'язку з тим, що такі розрахунки є невід'ємною частиною рахунків, які щомісяця надавались відповідачеві для оплати.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 07.09.2010 р. між сторонами був укладений договір спільного користування будинком та прибудинковою територією з протоколом розбіжностей № 1 за договором спільного користування будинком та прибудинковою територією (надалі - договір).

Пунктом 1.1. договору було передбачено, що у зв'язку з придбанням нерухомого майна згідно договору № 482 від 06.08.2004 р. сторони домовилися здійснювати спільне утримання та користування будинком, розміщеним за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, 16, комунальними послугами, внутрішніми будинковими інженерними мережами та системами, місцями загального користування, прибудинковою територією та спільно брати участь у витратах, пов'язаних з утриманням зазначених об'єктів в порядку і на умовах, що визначені в договорі.

Згідно з п. 1.2. договору позивач, який має укладені договори з постачальниками комунальних послуг та інших інженерних послуг, включаючи наступні, але не обмежуючись ними: телекомунікації, поставку, електроенергії, води, водовідведення, тепла, вивезення сміття, виконує функції єдиного платника за вказані послуги, якщо відповідач не укладав окремих договорів, за якими на зазначені послуги надаються йому і оплачуються ним окремо від позивача.

Звертаючись до господарського суду позивач в обґрунтування позовних вимог послався на те, що в процесі дії договору і реалізації його умов сторонами відповідач в односторонньому порядку відмовився оплачувати ряд витрат, які позивач несе у зв'язку з експлуатацією та утриманням будівлі розташованого за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, 16, а саме відповідач протягом усього терміну дії договору не оплачує наступні витрати по утриманню будинку: прибирання службових приміщень та території, охорони будівлі, обслуговування комунікацій, а деякі витрати такі як оплата обслуговування ліфтів, шахт ліфтів, компенсації споживаної в ліфтах і на сходах електроенергії, оплати роботи слюсаря з обслуговування та ремонту ліфтів оплачує вибірково.

Наведені факти позивач підтверджує розрахунками компенсації витрат на утримання будівлі і прибудинкової території для ТОВ "Харківська агропромислова спілка" з жовтня 2010 року по грудень 2012 року та виписками банків щодо сплати грошових коштів відповідачем за цей період, згідно яких сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.12.2012 склала 90169,16 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 90169,16 грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору спільного користування будинком та прибудинковою територією, укладеного між сторонами 07.09.2010 року.

Суд першої інстанції, встановивши на підставі наявних у справі доказів той факт, що відповідач не виконав свій обов'язок компенсувати позивачеві відповідну частину його витрат, які були ним понесені в процесі експлуатації і утримання будинку, прибудинкової території у розмірі, пропорційно займаній площі, відповідно до розрахунків, які щомісяця надавались позивачем відповідачу для оплати, а також зважаю чи на документальну обґрунтованість суми заборгованості в розмірі 90169,16 грн. за договором, керуючись положеннями ст. 509, 526, 530, 628, 629 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем жодного разу не надавалось відповідачу розрахунків, котрі відповідали п.п. 4.2.4 п. 4.2 договору, тому вважає, що суми, які нараховані позивачем, є необґрунтованими, невірними та такими, що не мають відношення до договору. Відповідач також вважає, що судом не враховано положення п.п. 4.2.4 п. 4.2 договору, згідно якого розрахунки здійснюються пропорційно до кількості працівників, а не до займаної площі.

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з п. 1.3. договору зобов'язання по утриманню будинку, прибудинкової територією, приміщень і зон загального користування (включаючи сходові марші, вестибуль, прибирання зон загального користування, прибирання та утримання зовнішнього вигляду будівлі і території, догляд і ремонт інженерного та технічного обладнання і всіх внутрішніх систем спільного користування, включаючи телекомунікації, електропостачання, водопостачання, теплопостачання, обслуговування ліфтів та інших) приймає на себе позивач, якому відповідач зобов'язується компенсувати частину витрат пропорційно площі, яку він займає в будівлі, яка визначається в розрахунку.

Згідно з п. 1.4. договору, обов'язки по користуванню будівлею (включаючи сходові марші, вестибуль, ліфт) відповідач зобов'язується оплачувати щомісяця.

Також, п.2.2.4. договору було передбачено, що відповідач взяв на себе обов'язок компенсувати позивачеві відповідну частину його витрат, якщо такі були ним понесені в процесі експлуатації і утримання будинку, прибудинкової території у розмірі, пропорційно займаній площі, відповідно до розрахунків.

Згідно з п. 2.3. договору позивач має право вимагати від відповідача відшкодування частини витрат згідно з розрахунком, понесених ним у процесі експлуатації та утримання будівлі та прибудинкової території.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує, що вони містять рахунки-фактури з визначеною сумою, яка підлягає сплаті відповідачем на користь позивача за утримання будинку. До рахунків додані розрахунки відшкодування витрат по комунальним платежам. В даних розрахунках визначена послуга, що надається та сума до сплати за надання цієї послуги.

Так, електроенергія, водопостачання сплачуються на підставі п. 1.2, п. 1.3 п. 4.2.1 договору; каналізація сплачується на підставі п. 1.2 п. 4.2.2 договору; зливові стоки - на підставі п. 4.2.2 договору; опалення - на підставі п. 4.2.3 договору; користування лифтом та сходовими маршами, прибирання території, обслуговування комунікацій - на підстав п. 1.3, п. 4.2.3 договору.

Відповідно до п. 4.2.4 п. 4.2 договору, на який посилається відповідач, оплата обслуговування ліфтів, шахт ліфтів, компенсація спожитої в ліфтах та на сходах (сходових площадках)електроенергії, оплати праці слюсаря з обслуговування та ремонту ліфтів здійснюється відповідачем пропорційно до кількості працівників відносно інших власників та орендарів. При цьому позивач надає відповідачу обґрунтований розрахунок наведених витрат електроенергії та матеріалів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що всі суми, які містяться в розрахунках відшкодування витрат по комунальним послугам мають договірне обґрунтування, такі розрахунки є невід'ємною частиною рахунків, які щомісяця надавалися позивачем відповідачу для оплати.

Посилання відповідача на те, що платежі, які зазначені в п. 4.2.4 договору, позивачем окремо не нараховувались та відповідачу не надавались, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказане не передбачено умовами договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2013 відповідача було зобов'язано надати контррозрахунок суми позову з посиланням на документи та умови договору і норми чинного законодавства із зазначенням вартості та періоду нарахування наданих послуг. Проте, вимог зазначеної ухвали відповідач не виконав та не надав суду витребуваних документів.

Як вже зазначалось вище, п.2.2.4. договору відповідач взяв на себе обов'язок компенсувати позивачеві відповідну частину його витрат, якщо такі були ним понесені в процесі експлуатації і утримання будинку, прибудинкової території у розмірі, пропорційно займаній площі, відповідно до розрахунків.

Факт направлення відповідачу таких розрахунків, які є невід'ємною частиною рахунків, що надавались відповідачу щомісячно для оплати, є підтвердженим, відповідачем не спростований. Наведені факти підтверджуються розрахунками компенсації витрат на утримання будівлі і прибудинкової території для ТОВ "Харківська агропромислова спілка" з жовтня 2010 року по грудень 2012 року та виписками банків щодо сплати грошових коштів відповідачем за цей період.

Свої дії відповідач пояснює тим, що в процесі укладення договору від 07.09.2010 р. з договору, за ініціативою позивача, були виключені п. 4.2.3., п. 4.2.5, і саме це, на його думку, знімає з нього обов'язок оплачувати ті чи інші витрати по експлуатації та утриманню будинку. При цьому позивач вказує, що п. 4.2.5. договору в редакції запропонованій відповідачем при укладенні договору дублював положення п.1.3. договору та на думку позивача ускладнював реалізацію положень договору щодо розміру компенсацій витрат понесених позивачем і саме з цієї причини був виключений з договору.

Разом з цим вивченням умов договору з урахуванням протоколу розбіжностей судом встановлено, що договір з урахуванням протоколу розбіжностей містить загальні умови компенсації відповідачем витрат на утримання будівлі та прибудинкової території, зокрема ці положення містяться в п.1.3., п.1.4., п.2.2.4., п. 2.3. договору, в яких передбачений як розмір компенсацій, так і порядок їх оплати. Таким чином, відповідач, помилково посилаючись на виключення з договору конкретизуючи положень, порушив свої зобов'язання за договором, оскільки загальними положеннями договору передбачалося часткове відшкодування позивачу відповідних витрат.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи та наданих сторонами документальних доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідачем не виконано зобов'язання щодо компенсування позивачеві відповідну частину його витрат, які були ним понесені в процесі експлуатації і утримання будинку.

Отже, враховуючи доведеність виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а також беручи до уваги, що відповідачем заборгованість в 90169,16 грн. належними доказами не спростовується, доказів сплати суми боргу він не надав, аргументованих заперечень щодо позовних вимог не надав, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення суми боргу в зазначеній сумі правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, законними, підтвердженими належними доказами по справі та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення Харківської області від 12.06.13 у справі № 922/1594/13.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська аграрно-промислова спілка», м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського Харківської області від 12.06.13 у справі № 922/1594/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 14 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Судді Барбашова С.В.

Плужник О.В.