Постанова № 34201733, 14.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2013 р. Справа № 920/577/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Плужник О.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Толочко А.П., дов., №21-Д від 09.11.2012

відповідача - Сафронов М.А., дов. б/н від 30.04.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду Фермерського господарства "Воздвиженське", с. Воздвиженське, Ямпільський район, Сумська область (вх. № 2030 С/3)

на рішення господарського суду Сумської області від 10.06.13р. по справі № 920/577/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг", м. Київ

до Фермерського господарства "Воздвиженське", с. Воздвиженське, Ямпільський район, Сумська область

про стягнення 1 818 570 грн. 08 коп.,

встановила:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг", м. Київ, звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача, Фермерського господарства "Воздвиженське", с. Воздвиженське, Ямпільський район, Сумська область, на свою користь заборгованість в сумі 1 818 570,08 грн., в тому числі: 681 963,78 грн. - штраф у розмірі 30% від ціни товару, 1 136 606,30 грн. - компенсація збитків у розмірі 50% від ціни товару; а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 36 371,40 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 10.06.2013 року у справі № 920/577/13 (суддя Лугова Н.Н..) позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства "Воздвиженськена користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" 340 981,89 грн. штрафу та 13 639,28 судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 340981,89 грн.

При цьому відповідач зазначає, що сторони продовжили строки остаточної оплати за зернозбиральний комбайн CLAS Tucano-470 до 15.09.2012р., тому ФГ "Воздвиженське" не здійснювало відмови від придбання товару, за вчинення якої і було передбачено штраф у відповідності до п. 2.1.10 договору відповідального зберігання сільськогосподарської техніки № 3ХМ-12 від 27.06.2012 року, а отже вважає, що з боку ФГ "Воздвиженське" відсутнє господарське порушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від вартості майна, що передане на зберігання, у відповідності до п. 2.1.10 вищезазначеного договору. Крім того, на думку відповідача, відсутність остаточної оплати за договором з боку ФГ "Воздвиженське" пов'язана виключно з тим, що ПАТ КБ "Приватбанк" не вчинив жодних дій, направлених на укладання кредитного договору та видачу кредиту для фінансування оплати 80% вартості зернозбирального комбайну CLAS Tucano-470, тим самим фактично відмовивши ФГ "Воздвиженське" у наданні кредиту.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2013 за клопотанням позивача розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.10.2013.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні його представник з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 10.06.2013 року - без змін. виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 22.02.2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах 100% передоплати № 0112/ВН, відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язався передати у власність відповідача (покупця) сільськогосподарську техніку, а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та оплатити.

Додатком № 1 від 22.02.2012р., який є невід'ємною частиною вказаного договору, визначено найменування, кількість, ціна, строк передачі товару та інші умови. Зокрема, позивач зобов'язався поставити відповідачу до 29.06.2012р. зернозбиральний комбайн CLAS Tucano-470 разом з зерновою жниваркою шириною захоплення С 7,5 м та транспортним візком до зернової жниварки на загальну суму 2 273 212,60 грн.

Пунктом 3.4. договору поставки було визначено оплату товару в наступному порядку: перший платіж в сумі 45 464,25 грн. - до 05.03.2012 року; другий платіж в сумі 68 196,38 грн. до 20.03.2012 року; третій платіж в сумі 113 660,63 грн. - до 20.04.2012 року; четвертий платіж в сумі 113 660,63 грн. - до 21.05.2012 року; п'ятий платіж в сумі 113 660,63 грн. - до 15.06.2012 року; шостий платіж в сумі 1 818 570,08 грн. (80% від вартості товару кредитними коштами ПАТ АБ «Приватбанк») - до 22.06.2012 року.

З матеріалів справи також вбачається, що 27.06.2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір відповідального зберігання сільськогосподарської техніки № 3ХМ-12, який згідно п. 1.1. є невід'ємною частиною договору поставки сільськогосподарської техніки.

Так, згідно п. 1.2. договору зберігання позивач (депонент) зобов'язався передати, а відповідач (охоронець) прийняти на безоплатне відповідальне зберігання наступну сільськогосподарську техніку: зернозбиральний комбайн CLAS Tucano-470 разом з зерновою жниваркою шириною захоплення С 7,5 м та транспортним візком до зернової жниварки; строк зберігання - з 03.07.2012 року до 31.07.2012 року.

Згідно п. 1.3. договору зберігання відповідачу надано право користування переданим на зберігання майном.

Відповідно до пунктів 1.4., 1.5. договору зберігання право власності на отримане майно переходить до відповідача після повної оплати ціни майна; протягом строку зберігання відповідач зобов'язаний придбати майно у власність шляхом виконання умов договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах 100% передоплати № 0112/ВН.

Також, пунктом 2.1.9. договору зберігання визначено, що відповідач зобов'язується протягом строку зберігання майна виконати умови договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах 100% передоплати № 0112/ВН в повному обсязі. Викуп майна, що знаходиться на зберіганні, провадиться шляхом перерахування коштів згідно договору поставки, не пізніше 10 днів з моменту закінчення строку зберігання майна.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.06.2012 року позивач передав, а відповідач отримав вказану вище сільськогосподарську техніку, про що сторонами складено акт приймання-передачі.

30.08.2912 року позивачем та відповідачем підписано Додатки № 3, № 4 до договору поставки сільськогосподарської техніки № 0112/ВН, відповідно до яких було змінено строки поставки товару, а саме - до 03.07.2012 року, та порядок його оплати, визначивши, що п'ятий платіж в сумі 103 767,86 грн. та шостий платіж в сумі 1 726 671,07 грн. (80% від вартості товару здійснюється кредитними коштами ПАТ АБ «Приватбанк») перераховуються до 15.09.2012 року.

Матеріалами справи підтверджується, що, відповідач здійснив часткову оплату майна на загальну суму 344 940,30 грн. за платіжними дорученнями № 1 від 05.03.2012 року, № 2 від 21.03.2012 року, №, 6 від 23.04.2012 року та № 14 від 21.05.2012 року. Решта суми залишилася відповідачем несплаченою.

Як зазначає позивач, 20.09.2012 року, у зв'язку з закінченням строку зберігання майна та неповерненням відповідачем - ФГ «Воздвиженське» майна всупереч п. 2.1.6 договору зберігання, ТОВ «Приват Лізинг» забрало зернозбиральний комбайн та відповідно до п. 2.1.10 договору зберігання за участі двох спеціалістів складено Акт обстеження майна від 21.09.2012р. Відповідно до вказаного акту товар має наступні показники: час експлуатації - 225,1 год., оброблено площі 680,83 га, наробіток 345,34 м/год, а також виявлено пошкодження та недоукомплектованості: відсутність натяжника № 5541151, несправність головки привода зернового елеватора (обірвано болт № 2155210, тріщина в корпусі № 6395930).

Позивач звертався до відповідача з претензією № 101 від 26.09.2012 року щодо сплати нарахованого штрафу в розмірі 30% від ціни товару, що становить 681 963,78 грн., та 1 136 606,30 грн. - 50% збитків відповідно до п. 2.1.9. договору зберігання, але остання залишена відповідачем без відповіді.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 818 570,08 грн., з яких 681 963,78 грн. - штраф у розмірі 30% від ціни товару, 1 136 606,30 грн. - компенсація збитків у розмірі 50% від ціни товару.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що факт поставки майна та отримання його відповідачем є у відповідності до умов укладених договорів та вимог чинного законодавства підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отримане майно. Термін виконання зобов'язання з оплати товару, чітко встановлений сторонами в договорі поставки, договорі зберіганні, з урахуванням змін, внесених додатком № 3 від 30.08.2012р. і останньою датою розрахунку є 15.09.2012р.

Таким чином, встановивши, що відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати майна у встановлений договором строк, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач правомірно на підставі п.2.1.10. договору зберігання нарахував відповідачу штраф у розмірі 30 % в сумі 681 963,78 грн. за відмову від придбання майна після закінчення строку його зберігання.

Разом з цим, взявши до уваги факт перерахування відповідачем 344 940,30 грн., а також зважаючи на надмірно великі порівняно зі збитками, належні до сплати штрафні санкції, інтереси сторін, керуючись п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд вважав за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій на 50% , що становить 340 981,89 грн. Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій підлягають задоволенню частково в сумі 340 981,89 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача сума збитків в розмірі 1136606,30 грн., які завдані зменшенням ринкової вартості переданого на зберігання майна внаслідок його використання відповідачем.

Як свідчать матеріали справи, пунктом 2.1.10. договору зберігання сторони погодили, що у випадку відмови від придбання майна після закінчення строку його зберігання, відповідач компенсує збитки, завдані зменшенням ринкової вартості майна внаслідок його використання відповідачем, які визначаються в фіксованому розмірі - 50% від ціни майна.

При цьому судом враховано, що разом з тим, пунктом 1.3. договору зберігання відповідачу було надано право використовувати передане на зберігання майно; а пунктом 3.7. договору поставки визначено, що відповідач використовує майно в технологічних процесах, безпосередньо пов'язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції.

Крім того, відповідно до п. 8.5. договору поставки сторони дійшли згоди, що отримані кошти від покупця (відповідача) зараховуються як компенсація витрат покупця (позивача) , пов'язаних з виконанням його зобов'язань по цьому договору (замовлення товару, його транспортування, передпродажний сервіс, навчання персоналу покупця, відновлення/ремонт товару у випадку його експлуатації покупцем).

В обґрунтування факту завдання збитків позивач посилається лише на Акт обстеження майна від 21.09.2012р., відповідно до якого встановлено: час експлуатації - 225,1 год., оброблено площі 680,83 га, наробіток 345,34 м/год, а також виявлено відсутність натяжника № 5541151, несправність головки привода зернового елеватора (обірвано болт № 2155210, тріснув корпус № 6395930). При цьому позивач свідомо дозволив відповідачеві використовувати передане на зберігання майно, а тому повинен був розуміти, що повернення зернозбирального комбайну у тому ж стані, в якому він передавався відповідачеві, неможливе.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині, суд першої інстанції послався на те, що позивач пред'являючи вимогу про компенсацію збитків (реальної шкоди та/або упущеної вигоди), не надав суду належних та допустимих доказів наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують понесені витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів, понесені позивачем внаслідок порушення зобов'язання відповідачем), не довів наявності упущеної вигоди, зокрема того, що позивач гарантовано отримав би відповідну вигоду у разі, якщо б його право не було порушено відповідачем, тобто у разі належного виконання зобов'язання; та не подав обґрунтованого розрахунку суми понесених збитків.

В силу ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що сторони продовжили строки остаточної оплати за зернозбиральний комбайн CLAS Tucano-470 до 15.09.2012р., тому ФГ "Воздвиженське" не здійснювало відмови від придбання товару, за вчинення якої і було передбачено штраф у відповідності до п. 2.1.10 Договору відповідального зберігання сільськогосподарської техніки № 3ХМ-12 від 27.06.2012 року, а отже вважає, що з боку ФГ "Воздвиженське" відсутнє господарське порушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від вартості майна, що передане на зберігання, у відповідності до п. 2.1.10 вищезазначеного договору.

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, в договорі поставки від 22.02.2012 року пунктом 3.4. останнім днем перерахування коштів є 22.06.2012 року. В договорі зберігання від 27.06.2012 року пунктом 2.1.9. визначено, що викуп майна, що знаходиться на зберіганні, провадиться шляхом перерахування коштів згідно договору поставки, не пізніше 10 днів з моменту закінчення строку зберігання майна, тобто останнім днем є 10.08.2012 року (строк зберігання: з 03.07.2012 року до 31.07.2012 року згідно п. 1.2. договору зберігання). 30.08.2012 року сторонами підписано Додаток № 3 до договору поставки, згідно п. 2 якого останнім днем оплати є 15.09.2012 року.

Проте, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факт лише часткового виконання зобов'язання з оплати майна на суму 344 940,30 грн.

Згідно статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Пунктом 2.1.10. договору зберігання встановлено, що у випадку відмови від придбання майна після закінчення строку його зберігання, відповідач повертає майно і сплачує позивачу штраф у розмірі 30 % від ціни майна; фактом відмови від придбання майна є ненадходження суми коштів в якості оплати майна.

З огляду на те, що відповідач не надав доказів перерахування позивачу суми коштів в рахунок оплати майна в установлений договором строк, тобто до 15.09.2012, тому він фактично відмовився від придбання майна, що у відповідності з умовами договору є підставою для нарахування штрафу у розмірі 30 % від ціни майна.

В зв'язку з чим, у позивача є всі правові підстави вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій згідно п. 2.1.10 договору зберігання.

В свою чергу, відповідачем належним чином не спростовано нарахування штрафних санкцій, а також не надано документальних доказів які б підтверджували реальну і правову обґрунтованість для звільнення його від відповідальності за порушення умов договору зберігання.

Твердження відповідача про те, що позивач не виконав свої зобов'язання з передачі зернозбирального комбайну за договором поставки, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами та дійсними обставинами справи, які свідчать про те, що 27.06.2012 року позивач передав, а відповідач отримав вказану вище сільськогосподарську техніку, про що сторонами складено акт приймання-передачі, який підписано та скріплено печатками сторін (арк. справи 29).

Відповідач, обґрунтовуючи несплату решти суми, посилається на фінансову неспроможність ФГ «Воздвиженське» придбати зернозбиральний комбайн за вказаною у договорі ціною, оскільки ПАТ КБ "Приватбанк" не вчинив належних дій, направлених на укладання кредитного договору та видачу кредиту для фінансування оплати решти 80% вартості зернозбирального комбайну.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що ПАТ КБ "Приватбанк" не здійснювало відмови ФГ «Воздвиженське» у наданні кредиту, що підтверджується листом № 08.4.1.1/3-200/1 від 24.08.2012, в якому позивача повідомляється про те, що банк розглянув надані відповідачем документи та 17.08.2012 прийняв рішення надати кредит ФГ «Воздвиженське» у сумі 1 818 570,08 грн., цільове призначення якого - оплата на ТОВ Приват Лізинг згідно договору поставки сільськогосподарської техніки № 0112/ВН від 22.02..2012. Інформацію щодо готовності видачі кредиту було надано клієнту 23.08.2012, а також були надіслані договори на кредит для підпису. Як вказує банк у вказаному листі, договори не підписані відповідачем, хоча проект договору був ним завізований 03.07.2012 і зауважень до договору не було (а.с. 37).

Також, ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, в силу приписів ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, недодержання своїх обов'язків ПАТ КБ «Приватбанк» не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої відповідач може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем доводи і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 10.06.2013 року по справі № 920/577/13.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Воздвиженське", с. Воздвиженське, Ямпільський район, Сумська область без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 10.06.2013 року по справі № 920/577/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2013 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Судді Барбашова С.В.

Плужник О.В.