Рішення № 34201139, 14.10.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 жовтня 2013 року Справа № 913/292/13-г

Провадження №18/913/292/13-г

За позовом Приватного підприємства "Хімпостачальник", м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Публічного акціонерного товариства "Механізатор", м. Сєвєродонецьк Луганської області,

за участю Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1.Рубіжанської міської ради, м. Рубіжне Луганської області;

2.Управління Держземагентства у м. Сєвєродонецьку Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганької області;

3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізації - Сєвєродонецьк", м. Сєвєродонецьк Луганської області, -

про стягнення 166000 грн. 12 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Мартинцевій Н.М.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Криштов Є.Ф. - представник, - довіреність №б/н від 03.01.2013;

від відповідача - Кириченко Є.В. - представник, - довіреність №25 від 01.07.2013; Крайнов А.О. - керівник, - паспорт ЕН №1988408, вид. Сєвєродонецьким МВ УМВСУ у Луганській обл. 21.05.1999, витяг з ЄДР АЖ №436505 від 22.10.2012;

від 1-ї третьої особи - Ядрихінський Б.В. - представник, - довіреність №б/н від 20.12.2012;

від 2-ї третьої особи - представник не з'явився;

від 3-ї третьої особи - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

В С Т А Н О В И В:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача:

моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн., нарахованої ним з посиланням на те, що відповідач своїми діями припустився приниження його ділової репутації;

неодержаного прибутку (упущеної вигоди) у сумі 66000,12 грн., нарахованого ним з посиланням на те, що відповідач своїми діями з 08.10.2012 по 08.12.2012 перешкоджав нормальній роботі Приватного підприємства "Хімпостачальник" (далі - ПП "Хімпостачальник").

У зв'язку з надходженням цього позову господарським судом Луганської області 31.01.2013 порушено провадження у справі №913/292/13-г, розгляд якої за результатами розподілу автоматизованою системою документообігу було доручено судді Корнієнку В.В.

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву з 20.02.2013 до 12.03.2013 - з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази.

Ухвалою суду від 12.03.2013 провадження у даній справі було зупинено до закінчення розгляду іншим судом пов'язаної з нею іншої справи - №2пн/5014/2817/2012 - за первісним позовом Приватного підприємства "Хімпостачальник" до Публічного акціонерного товариства "Механізатор" (далі - ПАТ "Механізатор") - про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Механізатор" до Приватного підприємства "Хімпостачальник" - про визнання права власності (а.с.70-71).

Рішенням господарського суду Луганської області від 18.03.2013 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.05.2013 рішення суду І інстанції за первісним позовом скасовано частково, а саме: ПАТ "Механізатор" зобов'язано не чинити ніяких перешкод в подальшому у здійсненні ПП "Хімпостачальник" його права власності на земельну ділянку (кадастровий №4412500000:22:001:0005, яка розташована за адресою: м. Рубіжне, пров. Першотравневий, 39) у користуванні автодорогою, яка знаходиться на межі вказаної ділянки з боку провулку Першотравневого міста Рубіжне та примикає від вул. Трудової - до прохідної ТЕЦ-2, по якій здійснюється рух транспорту та обслуговування будівель і споруд позивача.

В іншій частині, у т.ч. за зустрічним позовом, рішення господарського суду залишено без змін та набрало чинності (а.с.73-76).

22.08.2013 за клопотанням ПП "Хімпостачальник" (а.с.72) провадження у справі поновлено.

03.09.2013 відбувся повторний розподіл цієї справи, за результатами якого на підставі ст. 21 ГПК України її розгляд доручено судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 04.09.2013 до 18.09.2013 - у зв'язку з неявкою позивача та невиконанням вимог суду про надання документів та доказів.

Ухвалою суду від 04.09.2013 та з його ініціативи до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено:

Сєвєродонецьку міську раду, - 1-ша третя особа,

Управління Держземагентства у місті Сєвєродонецьку, - 2-га третя особа,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління механізації - Сєвєродонецьк" (далі - ТОВ "Управління механізації - Сєвєродонецьк"), - 3-я третя особа.

Цією ж ухвалою суд відхилив як необгрунтоване клопотання відповідача за вих. №31 від 29.08.2013 - про зупинення провадження у даній справі у зв'язку з тим, що він 21.08.2013 подав касаційну скаргу на вищезгадану постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.05.2013 у справі №2пн/5014/2817/2012, яка, на його думку, є пов'язаною зі справою №913/292/13-г, з урахуванням чого її розгляд є неможливим до розгляду справи №2пн/5014/2817/2012.

З урахуванням обставин справи №913/292/13-г та наявних у ній доказів суд дійшов висновку, що вона може бути розглянута незалежно від результатів розгляду справи №2пн/5014/2817/2012 судом касаційної інстанції.

Ухвалою господарського суду від 18.09.2013 з числа третіх осіб виведено Сєвєродонецьку міську раду Луганської області, а натомість до участі у справі в такій же якості залучено Рубіжанську міську раду Луганської області, - у зв'язку з чим її розгляд відкладено з 18.09.2013 до 30.09.2013.

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 30.09.2013 до 14.10.2013 - з метою надання сторонам та третім особам можливості подати додаткові докази.

До початку судового засідання 14.10.2013 від учасників розгляду спору надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

Позивач позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що він 28.02.2011 на підставі договору купівлі-продажу №1 придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізації - Сєвєродонецьк" асфальтовану дорогу на щебінистій основі, 1969 року побудови, площею 7610 м2, яка розташована за адресою: м. Рубіжне Луганської області, селище Ліньова, пров. Першотравневий. На підставі акту приймання-передачі від 28.02.2011 зазначена дорога була передана продавцем йому у власність. Він також зазначив, що неодноразово звертався до позивача з пропозиціями щодо укладання договору оренди або встановлення земельного сервітуту, але його звернення залишені без відповіді (відзив на позовну заяву від 20.02.2013 за вих. №б/н) (а.с.30-31).

1-ша третя особа (Рубіжанська міська рада) позов вважає обгрунтованим (відзив (пояснення) від 19.09.2013 з вих. №7118 та пояснення від 11.10.2013 за вих. №б/н).

2-га третя особа (Управління Держземагентства у м. Сєвєродонецьку Луганської області) до судового засідання не з'явилася, але поштою спрямувала до суду пояснення (вих. №990-с від 17.09.2013), згідно якому позов вважає безпідставним (а.с.160-161).

3-я третя особа (ТОВ "Управління механізації - Сєвєродонецьк") до судового засідання не з'явилася, але через канцелярію суду подала пояснення (вих. №72 від 26.09.2013), яким довела до відома суду, що право власності на спірну дорогу за нею не було зареєстроване, але, незважаючи на це, вона 28.02.2011 уклала з відповідачем договір купівлі-продажу №1, предметом якого є саме ця дорога, яка після укладення договору передана ПАТ "Механізатор" на підставі акту приймання-передачі (а.с.173-174).

Сторони та 1-ша третя особа не заперечили проти розгляду справи за відсутності 2-ї та 3-ї третіх осіб.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.43,22,27,32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності 2-ї та 3-ї третіх осіб, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши учасників розгляду спору, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до Державного акту на право власності на землю ЛГ №026697, виданого на підставі рішення Рубіжанської міської ради від 25.06.2003 №б/н, державна реєстрація від 04.07.2003, позивач є власником земельної ділянки площею 2,5687 га, кадастровий номер 4412500000:22:001:0005, що знаходиться за адресою: м. Рубіжне, пров. Першотравневий, 39, цільове призначення якої - для розміщення виробничої бази (а.с.122;123;160-161).

Ця земельна ділянка межує з:

землями, які знаходяться у користуванні Енергетичного виробничого комунального підприємства "Рубіжанська теплоелектроцентраль №2" (далі - ЕВКП "Рубіжанська ТЕЦ №2") (правовстановлюючі документи не оформлено);

земельною ділянкою під автодорогою, згадуваною у цьому рішенні, яка знаходиться на межі вищезгаданої земельної ділянки, що належить позивачу, та розташована з боку провулку Першотравневого міста Рубіжне і примикає від вул. Трудової - до прохідної ЕВКП "ТЕЦ №2", по якій здійснюється рух транспорту та обслуговування будівель і споруд позивача; в якості самостійного об'єкту цивільного обігу у Державному реєстрі земель Рубіжанської міської ради ця земельна ділянка не визначена.

Земельна ділянка, про яку йдеться у попередньому абзаці рішення (тобто, що перебуває під автодорогою), з іншого боку межує з земельними ділянками:

1)площею 0,4067 га, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Промінвест Пластик" (далі - ТОВ "Промінвест Пластик") на підставі Державного акту на право власності на землю ЯА №408533, державна реєстрація від 15.11.2005, кадастровий номер 4412500000:16:001:0002;

2)площею 0,4624 га, яка враховується в землях резерву (лист Управління Держземагентства у м. Сєвєродонецьку за вих. №990-С від 17.09.2013) (а.с.160-161); викопіювання з плану (169-171)).

На вимогу суду Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" Рубіжанської міської ради (далі - БТІ) повідомило, що спірна дорога є дорогою загального користування (вих.№449 від 25.09.2013 та вих. №477 від 09.10.2013), право власності на яку ні за ким не зареєстроване.

(З урахуванням цієї обставини у суду відпала потреба у отриманні аналогічних даних, витребуваних ним з Відділення ДАІ Рубіжанського МВ УМВСУ у Луганській області та Управління ДАІ УМВСУ у Луганській області, але не наданих до справи на час розгляду спору по суті).

Незважаючи на вищевикладене, відповідач вважає себе власником вищезгаданої ділянки асфальтованої дороги на щебінистій основі, довжиною 714 метрів та загальною площею 7610 м2, 1969 року побудови.

Дослідивши наявні у справі докази, суд не погоджується з доводами відповідача у цій частині з наступних підстав.

Як сказано вище у цьому рішенні, станом на день вирішення даного спору право власності на неї ні за ким не зареєстроване; на підставі рішення виконавчого комітету Рубіжанської міської ради від 16.06.1998 №452 (а.с.10) вона з 2008 року перебуває на балансі Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне підприємство" названої ради (далі - КП "ШЕП") (а.с.9), - тобто є комунальною власністю.

Постановою господарського суду Луганської області від 30.10.2008 у справі №21/59б за заявою Управління Пенсійного фонду України у м. Рубіжному до ЕВКП "Рубіжанська ТЕЦ №2" - про банкрутство, - боржника визнано банкрутом та введено процедуру ліквідації (а.с.82-86).

Докази того, що ЕВКП "Рубіжанська ТЕЦ №2" була чи є власником чи балансоутримувачем спірної ділянки дороги, - у справі відсутні.

Рубіжанська міська рада (1-ша третя особа у справі) заперечила факт прийняття рішення про надання дозволу продавцеві на відчуження цієї ділянки дороги (відзив (пояснення) від 19.09.2013 за вих. №7118; пояснення від 11.10.2013 за вих. №б/н).

10.01.2011 Сєвєродонецькою філією Універсальної Товарної біржі "Партнер", у простій письмовій формі, від імені ЕВКП "Рубіжанська ТЕЦ №2" (продавець) засвідчено договір купівлі-продажу (біржовий контракт) №02/1001/11, відповідно до якого продавець продав, а покупець - ТОВ "Управління механізації - Сєвєродонецьк" купив асфальтовану дорогу на щебінистій основі, 1969 року побудови, площею 7610 м2, яка знаходиться у м. Рубіжне, пров. Першотравневий (а.с.34).

28.02.2011 між ТОВ "Управління механізації - Сєвєродонецьк" (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Механізатор", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Механізатор" (а.с.20-22;26-27) (покупець), у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу №1, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив асфальтовану дорогу на щебінистій основі, 1969 року побудови, площею 7610 м2, яка знаходиться у м. Рубіжне, провул. Першотравневий (а.с.35).

На підставі акту приймання-передачі від 28.02.2011 року продавець передав її покупцеві (а.с.36).

Після укладення зазначеного договору покупець (відповідач) звернувся до Рубіжанської міської ради з клопотанням про надання згоди на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 0,7610 га, яка розташована у м. Рубіжне, пров. Першотравневий, - для розміщення автомобільної дороги, - але рішенням ради від 25.10.2012 №23 у його задоволенні відмовлено (а.с.138).

Як сказано вище у цьому рішенні, вказана ділянка дороги була предметом спору у справі господарського суду Луганської області №2пн/5014/2817/2012 - за первісним позовом Приватного підприємства "Хімпостачальник" до Публічного акціонерного товариства "Механізатор" (далі - ПАТ "Механізатор") - про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Механізатор" до Приватного підприємства "Хімпостачальник" - про визнання права власності (а.с.70-71).

Рішенням господарського суду від 18.03.2013 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.05.2013 рішення суду І інстанції за первісним позовом скасовано частково, а саме: ПАТ "Механізатор" зобов'язано не чинити ніяких перешкод в подальшому у користуванні ПП "Хімпостачальник" його права власності на земельну ділянку (кадастровий №4412500000:22:001:0005, яка розташована за адресою: м. Рубіжне, пров. Першотравневий, 39) у користуванні автодорогою, яка знаходиться на межі вказаної ділянки з боку провулку Першотравневого міста Рубіжне та примикає від вул. Трудової - до прохідної ТЕЦ-2, по якій здійснюється рух транспорту та обслуговування будівель і споруд позивача.

В частині зустрічного позову рішення господарського суду залишено без змін (а.с.73-76), - тобто право власності на спірну ділянку дороги за ПАТ "Механізатор" не визнано та, як сказано вище у цьому рішенні, не зареєстровано.

Цей спір виник з наступних підстав.

1) 13.09.2012 за вих. №65 ПАТ "Механізатор" спрямувало на адресу рекламно-інформаційного відділу газети "Ринок" (м.Рубіжне) письмове повідомлення про те, що ділянка автодороги, власником якої воно себе вважає та яка знаходиться за адресою: пров. Першотравневий м. Рубіжне, - з 08.10.2012 буде закрита не ремонт і рух по ній буде закрито (а.с.63).

У №19 (3920) за 2012 рік названої газети дане повідомлення було опубліковане (а.с.13).

14.09.2012 за вих.№18 ПАТ "Механізатор" спрямувало на адресу Рубіжанського міського відділу головного управління МНС України у Луганській області письмове повідомлення аналогічного змісту (а.с.8).

Позивач стверджує, що внаслідок здійснення відповідачем ремонтних робіт у період з 08.10.2012 по 08.12.2012 транспортні засоби, які прямували до Приватного підприємства "Хімпостачальник" або з нього, були позбавлені можливості проїхати на його територію або виїхати з неї по зазначеній ділянці автодороги, оскільки на її проїжджій частині знаходилося сміття, а також бордюри, які раніше були прокладені вздовж дороги, але потім вилучені відповідачем з землі та залишені на проїжджій частині, внаслідок чого йому доводилося прибирати їх з неї силами колективу підприємства.

Ці обставини, на його думку, підтверджують долучені до справи фотознімки (а.с.129-135).

Оглянувши останні, суд дійшов висновку, що фотознімки не підтверджують доводи позивача у цій частині, оскільки є очевидним, що проїзд транспортних засобів та прохід людей по дорозі, яка перебуває у стані, зображеному на фотознімках, - є цілком можливим.

Крім того, у судовому засіданні позивач сам пояснив, що вантажний транспорт здійснював об'їзд ділянок автодороги, на яких знаходилося сміття.

На підтвердження факту виконання таких робіт позивач не надав до справи жодного документального доказу (у т.ч. - документальних доказів фактів застосування транспортних засобів для вивезення сміття та/або бордюрів; суми витрат, понесених у зв'язку з виконанням цих робіт; та т.і.).

Заперечуючи проти позову, відповідач пояснив, що він дійсно спрямовував до газети "Ринок" та міськвідділу МНС вищезгадані повідомлення, але ремонтні роботи фактично не здійснював та рух на ділянці автодороги не перекривав.

Оцінивши доводи сторін у цій частині, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив, що до неї не надано жодного документального доказу факту здійснення відповідачем ремонтних робіт на спірній ділянці автодороги, а також перекриття руху по ній у період з 8 жовтня по 8 грудня 2012 року.

2)Позивач на підтвердження своїх вимог 14.10.2013 надав до справи довідку №729 від 03.10.2013 про те, що у період з 14 вересня по 31 грудня 2012 року 52 працівники ПП "Хімпостачальник" були відсутні на робочих місяцях впродовж 392 календарних днів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (у тексті довідки зазначено, що підтвердженням цього є листки тимчасової непрацездатності), а також 81 працівник був відсутнім 101 робочий день у зв'язку з відпусткою без збереження заробітної плати (у тексті довідки зазначено, що підтвердженням цього є заяви працівників; накази по підприємству).

Відповідач заперечив проти визнання цієї довідки в якості належного та допустимого доказу у справі, оскільки, на його думку, викладені у ній дані не підтверджені відповідними документальними доказами.

Дослідивши та оцінивши довідку №729 від 03.10.2013 та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що вона не може вважатися належним та допустимим доказом у справі з наступних причин.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що захворювання працівників у період з 14 вересня по 31 грудня 2012 року мали місце, на його думку, у зв'язку з тим, що внаслідок перекриття відповідачем згадуваної у цьому рішенні ділянки автодороги працівникам позивача доводилося йти пішки до прохідної підприємства "близько 50 (п'ятдесяти) метрів", що, як він стверджує, призвело до частішого захворювання простудними хворобами та загострення інших хвороб.

Перебування працівників у відпустках без збереження заробітної плати позивач пояснив тим, що внаслідок перекриття відповідачем ділянки автодороги підприємство було позбавлене можливості працювати у нормальному виробничому режимі.

Дослідивши доводи позивача у цій частині, суд не погоджується з ними з огляду на таке.

Як стверджує позивач, відповідач здійснював перекриття ділянки автодороги у період з 08.10.2012 по 08.12.2012, - а згідно наданій ним довідці №729 від 03.10.2013 тимчасова непрацездатність працівників та їх перебування у відпустках без збереження заробітної плати мали місце з 14.09.2012 по 31.12.2012, - тобто останній період виходить далеко за межі періоду з 08.10.2012 по 08.12.2012, - що суперечить його ж (позивача) власним доводам.

Позивач не надав до справи жодного документального доказу на підтвердження як причин захворювань працівників, так і причин їх перебування у відпустках без збереження заробітної плати.

Вищевикладене надає суду підстави дійти висновку, що вищезгадана довідка не є належним та допустимим доказом у справі.

3)Позивач стверджує, що відповідач своїми діями з перекриття згадуваної у цьому рішенні ділянки автодороги призвів до приниження честі, гідності та ділової репутації ПП "Хімпостачальник" перед контрагентами, у тому числі - зарубіжними, з якими він має ділові стосунки, - оскільки його вищезгадані дії, на думку позивача, свідчили про намагання скомпрометувати позивача перед ними як надійного партнера, який забезпечує безперебійне постачання своєї продукції для державних та комерційних установ.

Крім того, на підтвердження своїх доводів у цій частині позивач надав до справи друкований текст, який, як він стверджує, був "розміщений невідомо ким у мережі Інтернет" 26.09.2012 під назвою "Захват "Химпоставщика"", за підписом "И.Чернобай", - що, на його думку, є ще одним доказом намагання скомпрометувати позивача перед контрагентами шляхом недобросовісної конкуренції.

Відповідач заперечив факт розміщення в мережі Інтернет вищезгаданого тексту.

Дослідивши доводи позивача у цій частині, суд при вирішенні даного спору не приймає їх до уваги з наступних причин.

Як уже сказано вище у цьому рішенні, до справи не надано належних та допустимих доказів самого факту вчинення відповідачем протиправних дій у формі перекриття вищезгаданої ділянки автодороги у період з 08.10.2012 по 08.12.2012.

У абзаці 3 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України №1) викладено правову позицію, відповідно до якої під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Частиною 2 ст. 34 Господарського кодексу України визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

З обставин справи та наявних у ній доказів видно, що позивач не надав до неї жодного документального доказу, який би свідчив про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на приниження честі, гідності та ділової репутації ПП "Хімпостачальник", а також про його намагання скомпрометувати це підприємство перед контрагентами, у т.ч. як надійного партнера, який забезпечує безперебійне постачання своєї продукції для державних та комерційних установ.

Позивач не надав до справи доказів того, що саме відповідач здійснив розміщення в мережі Інтернет тексту від 26.09.2012 під назвою "Захват "Химпоставщика"", за підписом "И.Чернобай", - що надає суду підстави вважати, що ця публікація здійснена фізичною особою на ім'я И.Чернобай.

У абзаці 4 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 зазначено, що у випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа є належним відповідачем.

Позивач не надав до справи будь-яких доказів, на підставі яких він дійшов висновку про причетність відповідача до публікації у мережі Інтернет зазначеного тексту.

У пункті 12 вищезгаданої постанови Пленуму зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації у мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити у позовній заяві.

Позивач не дотримався зазначених вимог.

При вирішенні цього спору суд також керується правовою позицією Верховного Суду України, викладено у абзаці першому пункту 15 постанови Пленуму №1, згідно якій при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Позивач не довів факт вчинення відповідачем дій, які б підтверджували наявність зазначеної сукупності обставин.

Судом також звернуто увагу на те, що вищезгаданий текст розміщено у мережі Інтернет, як стверджує позивач, 26.09.2012, - тобто до 08.10.2012, - що, знову ж таки, суперечить власним доводам позивача про період вчинення відповідачем оспорюваних ним дій.

З урахуванням викладеного суд не має правових та фактичних підстав для висновку, що відповідач вчинив вищезгадані дії, з посиланням на які позивач грунтує свої вимоги.

4)Дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження розміру суми неодержаного прибутку (упущеної вигоди), суд не вважає їх належними та допустимими доказами у справі з наступних підстав.

На обгрунтування даної суми позивач надав до справи доповідну записку головного економіста ПП "Хімпостачальник" Долженко С.А. від 19 листопада 2012 року на ім'я директора підприємства Остраухова А.В., згідно якій у жовтні 2012 року воно недоотримало прибуток у сумі 66120,00 грн. (а.с.14) (а не 66000,12 грн. - як вказано у позові) (а.с.2-4).

Позивач ухилився від виконання вимог суду про надання до справи розрахунку суми позову (ухвали від 18.09.2013 та від 30.09.2013), стверджуючи, що, на його думку, достатньо вищезгаданої доповідної записки, - при цьому не надав до справи жодного документального доказу на підтвердження викладеного у доповідній записці висновку.

Такі його дії суперечать приписам пункту 5 частини 2 ст. 54 ГПК України, згідно якому позовна заява повинна містити обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Оцінюючи докази, надані позивачем на підтвердження суми неодержаного прибутку, суд, зокрема, керується статтею 42 Господарського кодексу України, згідно якій підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Позивач не спростував доводи відповідача у цій частині, згідно яким він вважає, що недоотримання прибутку у зазначеній сумі могло бути звичайним комерційним ризиком.

Як пояснив позивач, сукупність вищенаведених обставин стала підставою для його звернення з цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав.

ІІ.Заслухавши учасників розгляду спору, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до пункту 2 частини 2 цієї статті збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 3 даної статті встановлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 23 названого Кодексу визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У частині 2 цієї статті надано визначення моральної шкоди, яка відповідно до п.4, зокрема, полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Кодексу моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 4 даної статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені частинами 1 та 2 ст. 1166 ЦК України, згідно яким майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу, а саме: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що особа, у т.ч. юридична, може бути зобов'язана відшкодувати майнову та моральну шкоду лише за наявності у її діях складу цивільного правопорушення, тобто у разі вчинення нею протиправних дій або бездіяльності, спричинення шкоди як наслідків останніх; наявності причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю), а також вини особи у їх вчиненні.

Позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення як щодо факту спричинення матеріальної, так і щодо факту спричинення моральної шкоди.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст.32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, - при цьому господарський суд на підставі ст. 34 Кодексу приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до справи доказів, які б звільняли його від обов'язку доказування факту наявності у діях відповідача складу зазначених вище цивільних правопорушень (ст. 35 ГПК України).

За таких обставин позов як в частині стягнення моральної, так і в частині стягнення матеріальної шкоди не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору покладає на позивача.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду, припустився зайвої плати судового збору на суму 159,00 грн., яка підлягає поверненню на користь платника з Державного бюджету України.

З цього приводу судом винесена спеціальна ухвала.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43,47,22,32-34,36,43,44,49,75,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В :

1.У задоволенні позову Приватного підприємства "Хімпостачальник" до Публічного акціонерного товариства "Механізатор" - про стягнення 166000 грн. 12 коп. - відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 14.10.2013 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 18 жовтня 2013 року.

Суддя А.П.Середа