Рішення № 34186811, 14.10.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" жовтня 2013 р. Справа № 918/1211/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"

до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"

про стягнення заборгованості в сумі 485 684 грн. 86 коп.,

за участю представників:

позивача: Толочка А.П. за дов. від 9 листопада 2011 року № 21-Д,

відповідача: Бордюженка М.М. за дов. від 3 липня 2013 року № 5.

У судових засіданнях 10 вересня 2013 року та 01 жовтня 2013 року оголошено перерву.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" 485 684 грн. 86 коп. процентів на прострочений платіж по договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ від 12 жовтня 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ від 12 жовтня 2010 року позивач передав відповідачу обумовлену у вказаній угоді продукцію виробничо-технічного призначення. Відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вказаного товару виконав несвоєчасно, у зв'язку з чим останньому у період з 1 вересня 2011 року по 04 грудня 2012 року позивачем нараховано 485 684 грн. 86 коп. процентів за придбання вищезазначеної продукції у розстрочку. Оскільки відповідач у добровільному порядку не погасив зазначену суму боргу, позивач, посилаючись на статті 509, 525, 526, 530, 536, 599, 610, 611, 627, 694 Цивільного кодексу України та статті 193, 199, 231, 232, 265 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача вищезазначену суму грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2013 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 918/1211/13, розгляд якої було призначено на 28 серпня 2013 року.

Ухвалою суду від 27 серпня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 вересня 2013 року.

До початку вказаного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву від 9 вересня 2013 року № 681, у якому відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог з огляду на те, що спірний товар не був переданий у власність відповідача, оскільки право власності на нього потребує відповідної державної реєстрації, яка у встановленому законом порядку проведена не була. Оскільки Підприємство не набуло права власності на зазначений товар, у Товариства, на думку відповідача, відсутні правові підстави для нарахування заявлених до стягнення грошових коштів. Крім того, відповідач зазначив, що вказані відсотки за своєю правовою природою є пенею, у зв'язку з чим просив суд відмовити Товариству у задоволенні позову у зв'язку зі спливом спеціального строку позовної давності, що застосовується до позовних вимог про стягнення неустойки.

Представник позивача у судовому засіданні 14 жовтня 2013 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 14 жовтня 2013 року проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» (постачальник) та Приватне підприємство «Агро-Експрес-Сервіс» (покупець) уклали договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ, за умовами якого позивач взяв на себе обов'язок у визначені цим договором строки передати відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення, а відповідач зобов`язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити проценти за придбання товару у розстрочку в сумі, визначеній відповідно до умов договору (а.с. 10-14).

Договір № 2410/ХМ підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відбитками печаток цих суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та строки оплати ціни товару (в тому числі тієї частини ціни товару, яка оплачується авансовим платежем, а також частин(и), яка(і) оплачується на умовах розстрочення платежів) та нарахованих процентів, інші умови, погоджені сторонами, визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід'ємну його частину.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна придбання товару в розстрочку (ціна договору) вказана у додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.

У додатку № 1 до договору сторони передбачили, що ціна даного договору становить 3 969 965 грн. 32 коп. (а.с. 15).

Згідно з пунктом 2.3 договору покупець проводить оплату ціни (та процентів, якщо таке передбачено договором) придбання товару у розстрочку шляхом перерахування коштів у розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2 договору, на банківський рахунок постачальника.

У пункті 2.4 договору сторони погодили, що авансовий платіж у розмірі 15,12 % в сумі 600 000 грн. 00 коп., що еквівалентно 54430,48 євро, покупець здійснює до 15 жовтня 2010 року включно.

Другий платіж у розмірі 35,26% в сумі 1 400 000 грн. 00 коп., що еквівалентно 127004,44 євро, покупець здійснює до 29 жовтня 2010 року.

Третій платіж в розмірі 2,48% в сумі 98 498 грн. 27 коп., що еквівалентно 8935,52 євро, покупець здійснює до 01 вересня 2011 року.

Кінцевий платіж у розмірі 47,14% в сумі 1 871 467 грн. 05 коп., що еквівалентно 169774,71 євро, покупець проводить до 25 жовтня 2011 року.

За умовами пункту 5.1 даної угоди господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня підписання його тексту представниками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті ціни товару та процентів за придбання товару в розстрочку і відповідальності покупця, які припиняються лише їх належним виконанням.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач передав відповідачу обумовлену договором продукцію виробничо-технічного призначення, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 15 жовтня 2010 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб (а.с. 17).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів від 12 жовтня 2010 року № 2410/ХМ також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов даної угоди.

Всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого пунктом 2.4 договору, у розмірі 47,14% в сумі 1 871 467 грн. 05 коп., що еквівалентно 169774,71євро, виконав несвоєчасно, повністю розрахувавшись з позивачем лише 05 грудня 2012 року.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

У пункті 2.5.1. договору сторони погодили, що у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань одного з пунктів 2.4.2. або 2.4.3. більше ніж на три дні, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти на розстрочені платежі, починаючи з другого дня після отримання товару. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару в розстрочку, встановлюється в розмірі 25% річних від неоплаченої вартості товару на момент платежу. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень пункту 2.2 цього договору для визначення суми до сплати.

За умовами пункту 2.5.1 договору на кінцевий платіж згідно з пунктом 2.4.4 постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти за розстрочений платіж, починаючи з 1 вересня 2011 року. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється у розмірі 25% річних від неоплаченої вартості товару на момент платежу. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень пункту 2.2 цього договору для визначення суми до сплати.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості переданого йому товару, позивач на підставі вищезазначених положень договору просив суд стягнути з відповідача проценти за розстрочений платіж у розмірі 485 684 грн. 86 коп., нараховані у період з 1 вересня 2011 року по 04 грудня 2012 року.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 536 ЦК України).

Суд враховує, що ст. 204 Цивільного кодексу України регламентовано принцип презумпції правомірності правочину, та, зокрема, визначено, що правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу на те, що в установленому законом порядку п. 2.5.2 Договору, на підставі якого у межах даної справи заявлено до стягнення грошову суму, недійсним не визнавався.

Оскільки заявлений до стягнення розмір зазначених процентів відповідає вищезазначеним нормам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, вказаний позов підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на те, що заявлена до стягнення сума грошових коштів є пенею не береться судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що пеня як різновид неустойки характеризується застосуванням виключно у грошових зобов'язаннях, можливістю встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання, обчисленням у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, а також триваючим характером (нарахування пені за кожний день прострочення).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що передбачені пунктами 2.5.1-2.5.2 спірного договору грошові кошти не є пенею в розумінні вказаних положень ЦК України, оскільки останні нараховуються не за кожний день прострочення платежу, а як проценти за рік.

Також в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (див. постанову Вищого господарського суду України від 25.09.2012 № 32/5005/3471/2012).

Твердження відповідача про те, що Приватне підприємство «Агро-Експрес-Сервіс» у встановленому законом порядку не набуло права власності на спірний товар, у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для нарахування заявлених до стягнення грошових коштів, оцінюються судом критично з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 695 ЦК України встановлено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу (частина 3 вказаної статті).

Згідно з частиною 5 статті 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до частини 1 статті 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідач не довів суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні даного позову, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" підлягають задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За умовами пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (частина 1 вищезазначеної статті).

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем згідно платіжного доручення від 16 липня 2013 року № D0716UD11X перераховано до Державного бюджету України 9 715 грн. 00 коп. судового збору (а.с.9).

Оскільки сума позовних вимог становить 485 684 грн. 86 коп., то судовий збір, з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір", за їх розгляд має становити 9 713 грн. 70 коп.

На підставі вищевикладеного сплачений судовий збір в розмірі 1 грн. 30 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України фізичній особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг".

Відповідно до п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська область, Млинівський район, село Ярославичі, ідентифікаційний код: 30132761) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (03191, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 54 А, офіс 5, ідентифікаційний код: 33274434) 485684 грн. 86 коп. процентів за користування чужими коштами, 9 713 грн. 70 коп. судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Ухвалою суду повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (03191, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 54 А, офіс 5, ідентифікаційний код: 33274434) з Державного бюджету України зайво сплачений згідно платіжного доручення від 16 липня 2013 року № D0716UD11X судовий збір в розмірі 1 (одна) грн. 30 коп.

Повне рішення складено 16 жовтня 2013 року.

Суддя Войтюк В.Р.