Постанова № 34186507, 19.09.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року справа № 823/1878/13-а

10 год. 55 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді - Гаращенка В.В.,

при секретарі - Шалько І.П.,

за участю:

представників позивача: Шкляренко К.С. - в особі директора,

Співакова В.О., Обідного С.В. - за довіреностями,

представника відповідача: Білоуса В.Ю. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АПК - Сервіс» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АПК - Сервіс» звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 04 січня 2013 року за №0000_____2301.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що відповідачем вчиненні протиправні дії щодо проведення перевірки, оскільки в акті перевірки зазначений інший наказ на проведення перевірки ні ж той, з яким ознайомлений позивач, період перевірки стосується діяльності позивача за квітень, травень, червень 2012 року, тоді як за запитом про надання бухгалтерських документів відповідач просив надати документи за квітень, серпень, вересень 2012 року, саме податкове повідомлення - рішення не містить порядкового номера, штрафні санкції розраховані невірно, позивачу не надано часу для ознайомлення з актом перевірки, крім того викладені в акті перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове рішення, висновки є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності відносно нікчемності господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Позивач виконав всі необхідні дії як платник ПДВ, передбачені чинним законодавством України, а саме: отримав шляхом транспортування на склад позивача придбаний товар, отримав податкові накладні, включив їх до реєстру отриманих податкових накладних, перерахував кошти з врахуванням ПДВ на рахунки продавця, включив суми ПДВ по накладних до податкового кредиту, придбаний товар використовує у власній господарській діяльності, а тому рішення відповідача про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість є неправомірними та підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, крім того в обґрунтування заявлених вимог пояснили, що викладені в акті перевірки щодо позивача висновки є хибними в результаті неврахування всіх об'єктивних даних і доказів здійснення належної господарської діяльності позивачем, обставина на яку посилався ревізор в акті перевірки, а саме на довідку зустрічної звірки діяльності контрагента позивача є необґрунтованою, оскільки дії по її складанню визнанні в судовому порядку протиправними, а тому з огляду на норми чинного законодавства посилання відповідача на нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом правочинів не відповідають дійсності. Договірні відносини повністю виконанні, що ніяким чином не вказує на відсутність фактичного виконання договірних зобов'язань в цілому, а тому доводи відповідача про фіктивність господарської діяльності без наміру створення відповідних правових наслідків - безпідставні.

Позивачем виконані всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством України, які дають право формувати податковий кредит. Стосовно виявлених порушень в діяльності контрагента позивача представники зазначили, що за негативні наслідки мають відповідати саме контрагент, а не позивач, який до цього непричетний.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, зазначивши при цьому, що в ході проведення перевірки правомірно встановлено заниження податку на додану вартість, оскільки за відсутності факту придбання товарів чи послуг, або в разі якщо товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податків відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Отже, податкове рішення щодо позивача винесене правомірно, а тому повинно бути залишене в силі.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши подані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АПК-Сервіс», ідентифікаційний код 30147543, зареєстроване як суб'єкт господарювання - юридична особа 07.09.1998 та перебуває на обліку в ДПІ в м. Черкасах як платник фіксованого сільськогосподарського податку, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб.

Відповідачем згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст.79 Податкового кодексу України за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «АПК-Сервіс» щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальником - ПП «Спецсільгосптехніка-Агро», за результатами якої складено акт перевірки від 24.12.2012 №393/22-12/30147343.

За висновками вказаного акту ТОВ «АПК-Сервіс» порушено вимоги п. 193.6, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, всього на 151029 грн.

04 січня 2013 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000___2301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 151029 грн. та застосовано штрафні санкцій на суму 196287 грн.

Фактично підставою для висновку щодо протиправного віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача слугували висновки зустрічної звірки ПП «Спецсільгосптехніка-Агро» щодо непідтвердження здійснення господарських відносин з платниками податків, отже на переконання відповідача встановлено факт відсутності реального здійснення господарської операції між зазначеними суб'єктами господарювання.

З доводів відповідача випливає, що так як у контрагента позивача ПП «Спецсільгосптехніка-Агро» згідно висновків звірки відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби для належного виконання договірних зобов'язань, то вказане підприємство проводило діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту.

Отже, господарські операції між сторонами не направлені на настання реальних наслідків, а тому складені за її результатами первинні бухгалтерські документи не мають юридичного навантаження, що, відповідно, вказує на безпідставність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і, відповідно, винесеного на його підставі спірного рішення на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

До матеріалів справи позивачем надані первинні документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій з купівлі товару, його замовлення, придбання, перевезення, розвантаження та подальше використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що між позивачем і ПП «Спецсільгосптехніка-Агро» 02.04.2012 та 18.06.2012 укладені договори поставки насіннєвого матеріалу та засоби захисту рослин.

Доставка товару ПП «Спецсільгосптехніка-Агро» здійснювалась поетапно, а оплата отриманого ТОВ «АПК-Сервіс» товару проводилась відповідно до виставлених рахунків або видаткових накладних.

Згідно видаткових накладних позивач отримав від свого контрагента за період з квітня по червень 2012 року насіння соняшника, насіння люцерни, а також засоби захисту рослин.

В зв'язку з виконанням договірних зобов'язань ПП «Спецсільгосптехніка-Агро», як продавцем виписані наступні податкові накладні: №7 від 22.06.2012, №6 від 20.06.2012, №5 від 19.06.2012, №4 від 19.06.2012, №3 від 18.06.2012, №2 від 18.06.2012, №1 від 18.06.2012, №8 від 29.05.2012, №7 від 28.05.2012, №5 від 15.05.2012, №4 від 14.05.2012, №3 від 07.05.2012, №2 від 04.05.2012, №1 від 03.05.2012, №14 від 24.04.2012, №13 від 24.04.2012, №12 від 23.04.2012, №11 від 17.04.2012, №10 від 13.04.2012, №9 від 13.04.2012, №8 від 12.04.2012, №7 від 11.04.2012, №5 від 09.04.2012, №6 від 09.04.2012, №4 від 06.04.2012, №3 від 03.04.2012, №2 від 03.04.2012, №1 від 02.04.2012, при цьому вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином відповідно до вимог порядку її заповнення, про що не заперечується і відповідачем.

В пункті 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України зазначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник даного податку у передбаченому законом порядку.

ПП «Спецсільгосптехніка-Агро» на момент здійснення господарських операцій з позивачем у квітні - червні 2012 року перебувало на обліку як платник ПДВ.

Отже, в період існування у позивача господарських відносин з ПП «Спецсільгосптехніка-Агро» і отримання податкових накладних останнє мало чинний статус платника податку на додану вартість і позивач, як покупець товару, зареєстрований як платник ПДВ, мав право на включення до податкового кредиту відповідних витрат.

Організація транспортування придбаної для використання позивачем у своїй господарській діяльності насіннєвого матеріалу та засобів захисту рослин здійснена контрагентом, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

З наданих суду товарно-транспортних накладних вбачається, що вантажовідправником та перевізником товарів значаться ПП «ОСОБА_1», а вантажоодержувачем - ТОВ «АПК-Сервіс».

Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на ту обставину, що перевезення товару проводилося замовленим автотранспортом у ПП «ОСОБА_1», яке на час проведення господарських операцій мало стан 9 (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням), а з 09.01.2013 визнане банкрутом.

Суд звертає увагу на те, що ПП «Спецсільгосптехніка-Агро» виконало покладені на нього зобов'язання за договором, зокрема і в частині транспортування та передачі придбаного позивачем товару, що свідчить про реальність здійснення господарської операції, фактичність якої не залежить від того, виконані умови договору власними ресурсами чи за допомогою інших організацій.

Щодо вказаних відповідачем зауважень щодо ПП «ОСОБА_1», суд не вбачає в даному випадку вини позивача та можливості застосування до нього у зв'язку з цим негативних наслідків.

Вказана позиція суду узгоджується з положенням, викладеним в листі Державної адміністрації автомобільного транспорту від 10.08.2010 року №3845-01/09/19-10 «Щодо використання товарно-транспортної накладної», де зазначено, що відповідальність за відповідність марки автомобіля, зазначеної у реєстраційному документі (технічному паспорті) і записаної у дорожньому листі, а також за достовірність нормоутворюючих експлуатаційних факторів (пробіг автомобіля, транспортна робота, умови руху тощо) несе безпосередньо власник транспортного засобу (керівник підприємства, посадові особи, відповідальні за експлуатацію транспортних засобів).

На думку суду, порядок та спосіб виконання контрагентом позивача своїх договірних зобов'язань, ким та за рахунок яких ресурсів вони виконані, а також належне чи неналежне виконання контрагентом обов'язків, покладених на нього законом як на суб'єкта підприємницької діяльності - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки така операція фактично мала місце і направлена на досягнення конкретної економічної та господарської мети.

Дана обставина спростовує висновок відповідача про наявність умислу позивача щодо штучного формування податкового кредиту для власної вигоди.

Безпосередньо факт купівлі товарів та їх поставки для позивача не спростовується і самим відповідачем, відповідач ставить під сумнів лише можливість виконання договірних зобов'язань саме ПП «Спецсільгосптехніка-Агро», отже твердження відповідача про недійсність описаного вище договорів через не вчинення господарських операцій - безпідставне.

Сторони виконали свої зобов'язання за договором, що свідчить про необ'єктивність твердження відповідача стосовно того, що правочин не направлений на реальне настання правових наслідків. Належне виконання договірних зобов'язань підтверджується відповідними документами, в тому числі переліченими вище податковими накладними.

Порушень законодавства при здійсненні вказаних господарських операцій згідно договору не встановлено, що свідчить про його наповненість належним юридичним змістом і тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на додану вартість.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів в Україні, зокрема, вичерпний перелік таких податків і зборів та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодекс).

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Розділом V Кодексу регулюється порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.

Відповідно до приписів пункту 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі і в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Кодексу визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.3 статті 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно частини 2 пункту 198.3 статті 198 Кодексу право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, первинні документи позивача оформлені у відповідності до вимог вище зазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагент позивача мав статус платника ПДВ, то відповідно мав право на складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, які зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Отже, всі податкові накладні по вищенаведених операціях виписані особою, яка являлась платником податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин, підприємство-контрагент під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилося в ЄДРПОУ, даний факт нічим не спростовано.

Стосовно посилання податкової служби на неможливість контрагента позивача фактично здійснювати господарські операції, суд зазначає наступне.

Порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність.

Крім того, відповідачем не надано жодних документів, які б свідчили про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які неправомірно діяли від імені ПП «Спецсільгосптехніка-Агро» за ухилення від сплати податків (ст.212 КК України), проведення фіктивного підприємництва (ст.205 КК України), службове підроблення (ст.366 КК України) чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків підприємства (ст.358 Кримінального кодексу України), що свідчить про необґрунтованість доводів відповідача щодо протиправної діяльності контрагентів позивача, направленої на безпідставне формування податкових зобов'язань чи несплату податків.

Суд зазначає, що зміст договорів, укладених між позивачем та вказаним підприємством, не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень статті 71 КАС України відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва, не надано доказів наявності обізнаності контрагентів стосовно діяльності один одного або їх взаємопов'язаності, тощо.

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

В свою чергу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже суб'єкт владних повноважень, не довів обґрунтованості висновків перевірки, посилання на допущені порушення контрагентом позивача не можуть бути належним доказом в обґрунтування доводів податкового органу при визначенні правопорушень в діяльності позивача, а тому зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 04 січня 2013 року за №0000_____2301підлягають задоволенню.

Щодо посилання позивача на невідповідність номера наказу на проведення перевірки, відсутності номера податкового повідомлення - рішення тощо, суд оцінює вказані зауваження як орфографічні недоліки в оформлені акту перевірки та і самого рішення, що не може бути достатньою підставою для притягнення посадових осіб податкового органу до відповідальності.

Щодо протиправності дії по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірка ТОВ «АПК-Сервіс» за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 то суд зазначає, що така перевірка проведена на підставі наказу керівника податкового органу від 20.12.2012 №1521 відповідно до якого призначено проведення перевірки саме за період з 01.04.2012 по 30.06.2012.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

В свою чергу, позивач до матеріалів справи доказу про оскарження та скасування наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірка ТОВ «АПК-Сервіс» від 20.12.2012 №1521 не надав, а тому суд дійшов висновку, перевірка проведення в межах та у спосіб, що передбачені податковим законодавством.

Таким чином суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача слід відмовити.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 17, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції в м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 04 січня 2013 року №0000____2301 - скасувати.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АПК - Сервіс» 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 жовтня 2013 року.

Суддя В.В. Гаращенко