Рішення № 34180709, 08.10.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2013 Справа №5002-27/722.1-2009(2-8/722.1-2009,

2-7/17403-2007)

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Чорноморське, Автономна Республіка Крим

до відповідача Державної акціонерної компанії «Хліб України», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», м. Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Кабінету Міністрів України, м. Київ; Фонду державного майна України, м. Київ; Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, м. Севастополь

за участю Прокуратури Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим

про визнання права власності

Суддя Янюк О.С.

Представники:

від позивача - ОСОБА_4 ( довіреність від 19.08.2011 б/н);

від відповідача - Братащук В.М. (довіреність від 01.10.2013 № 02-14/588);

від третьої особи-1 (КМУ) - Соловйова К.С. (довіреність від 24.09.2013 № 08-11/4711);

від третьої особи-2 (ФДМУ) - не з'явився;

від третьої особи-3 (РВ ФДМУ в АРК та м. Севастополі) - не з'явився;

від третьої особи-4 (Сбербанк) - не з'явився;

від прокуратури - Коноваленко А.В. (прокурор відділу, посв. від 15.10.2012 № 009332)

СУТЬ СПОРУ: 19.12.2007 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) із позовною заявою до Державної акціонерної компанії «Хліб України» (далі - відповідач, ДАК «Хліб України»), в якій просить визнати за позивачем право власності на окреме індивідуально визначене майно, яке знаходиться в АДРЕСА_1 та розташоване на земельній ділянці загальною площею 1,230 га, а саме: літер «А»- вагова, площею 99,2 кв.м., літер «Б» - матеріальний склад, площею 129,6 кв.м., літер «В» - мехмайстерня, площею 66,2 кв.м., літер «Г» - вагова, площею 53,6 кв.м., літер «Д» - зерновий склад, площею 1 265,7 кв.м., літер «Е» - адміністративний корпус, площею 167,5 кв.м., літер «Ж» - робоча вежа, площею 142,1 кв.м., літер «Ж1» - підземна транспортна галерея, площею 655 кв.м., літер «З» - огорожа, площею 639,9 кв.м., літер «И» - під'їзні шляхи, площею 1 293, 7 кв.м. Крім того, позивач просить суд зобов'язати його сплатити на користь відповідача залишкову вартість вищевказаного майна.

Позовні вимоги обґрунтовує ст. 328, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.48 Закону України «Про власність» та зазначає, що позивачем проведені поліпшення орендованого ним майна на загальну суму 77 150,40грн, що перевищує 80% залишкової вартості майна. У зв'язку з чим, вважає, що у нього наявне право власності на окреме індивідуально визначене майно, перелік якого визначено у позові.

Рішенням суду від 17.01.2008 у справі № 2-7/17403-2007 (суддя Дворний І.І.) позовні вимоги задоволено частково: визнано за ФОП ОСОБА_1 право власності на окреме індивідуально визначене майно відповідно до переліку, визначеного у позові. В іншій частині позову відмовлено (т.1 а.с.108-112).

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008 скасовано вищевказане судове рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.131-134).

Ухвалою суду від 18.02.2009 справа прийнята до провадження судді Чумаченко С.А. з привласненням їй номера 2-8/722.1-2009 (т.1 а.с.136).

Ухвалами суду від 07.04.2009 (т.1 а.с.152) та від 31.08.2009 (т.2 а.с.47) залучені до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кабінет Міністрів України (далі - третя особа-1, КМУ), Фонд державного майна України (далі - третя особа-2, ФДМУ) і Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - третя особа-3, РВ ФДМУ в АРК та м. Севастополі)

Ухвалою суду від 22.12.2009 у справі № 2-8/722.1-2009 позовну заяву ФОП ОСОБА_1 залишено без розгляду (т.2 а.с.89).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 скасовано ухвалу суду від 22.12.2009 у справі № 2-8/722.1-2009 та направлено справу до суду першої інстанції для розгляду по суті (т.2 а.с.218-221).

За результатами розподілу автоматизованою системою «Діловодство спеціалізованого суду» від 22.07.2013 визначено склад суду для розгляду вищевказаної справи - суддя Янюк О.С., яка ухвалою суду від 24.07.2013 прийняла справу до свого провадження з привласненням їй номера 2-27/722.1-2009 та залучила до участі у справі Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - третя особа-4, ПАТ «Сбербанк Росії») як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (т.2 а.с.223-225).

Ухвалою суду від 29.08.2013 за заявою прокурора та на підставі ст. 69 ГПК України строк вирішення спору продовжений на 15 календарних днів, до 08.10.2013 (т.3 а.с.32, 39-41).

Ухвалою суду від 03.10.2013 замінено прізвище позивача «Гноєвих» на «Довженко» (т.3 а.с.139-141).

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався. Черговий розгляд справи призначений на 08.10.2013.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з'явився, проте 07.10.2013 надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі (т.3 а.с.142), яке суд визнав за необхідне задовольнити.

Представник третіх осіб -3,-4 у судове засідання не з'явись, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином та своєчасно, явка судом обов'язковою не визнавалась, а тому з урахуванням ст.ст. 22, 27 ГПК України, суд визнав за можливе розглянути зазначену справу без участі останніх.

Водночас, до початку судового засідання до суду надійшло клопотання (телеграма) позивача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що дізналась про розгляд даної справи 07.10.2013 та не встигає приїхати на засідання. Вказує про наявність нових доказів, які мають значення для даної справи (т.3 а.с.144). У судовому засіданні представник позивача підтримав зазначене клопотання та просив його задовольнити.

Розглянувши заявлене клопотання, наявні матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, та з урахуванням положень ст.ст. 22, 69 ГПК України, суд визнав за необхідне у його задоволенні відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Проте, ані позивачем ані його представником не наведено обставин, які є перешкодою для подальшого розгляду справи без участі позивача. Крім того, останніми не наведено жодного доказу, який, у розумінні ст.ст.33-34 ГПК України, може суттєво вплинути на розгляд даного спору по сутті, а наявні матеріали справи в повній мірі характеризують взаємовідносини сторін.

Під час судового засідання представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та письмових поясненнях (т.1 а.с.145-146, т.2 а.с.41-44). Додатково зазначив, що в основі вимог визнання права власності є не норми Закону України «Про приватизацію державного майна», а норми ст.ст.328, 331-332 ЦК України.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях на позов (т.2, а.с.6-10, а.с.52-54, т.3 а.с.53-56, а.с.105-109). Зокрема, зазначив, що спірне майно є державною власністю, яке не підлягає приватизації згідно з ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна» та на яке поширюється дія ст.1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Крім того, згідно умов договору оренди користування майном не тягне за собою виникнення права власності орендаря на нього. Щодо поліпшення спірного нерухомого майна зазначає, що обставина збільшення вартості орендованого майна не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі. Проведення перепланування і реконструкції внутрішніх приміщень в межах капітальної будівлі не створює нову річ, а лише її поліпшує. На підставі зазначеного просить відмовити у задоволені позову та зобов'язати позивача здійснити заходи щодо повернення майна, згідно з переліком до договору від 14.07.2006 №9474.

Представник третьої особи-1 (КМУ) проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях, що є аналогічними поясненням відповідача (т.3 а.с.27-29).

Представник третьої особи-2 (ФДМУ) проти позову заперечив, про що зазначив у своїх письмових поясненнях від 10.12.2009 (т.2 а.с.84-86), які, в свою чергу, є аналогічними поясненням відповідача.

Представник третьої особи - 3 (РВ ФДМУ в АРК та м. Севастополі) 23.11.2009 надав суду письмові пояснення (т.2 а.с.75-77), у яких просить прийняти рішення за матеріалами справи. Крім того зазначає, що оскільки об'єктом за договором оренди від 14.07.2006 №9474, укладеного між позивачем та відповідачем, є державне майно, то цей договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки відповідач не мав право виступати орендодавцем державного майна, переданого до її статутного фонду відповідно до вимог ст.5 Закону України «Про оренду державного так комунального майна».

Представник третьої особи-4 (ПАТ «Сбербанк Росії») у судовому засіданні 03.10.2013 надав суду усні пояснення, відповідно до яких проти позову не заперечив. Додатково зазначив, що спірне майно є предметом іпотеки за кредитним договором від 13.07.2007 №09-07-07/ФО (т.2 а.с.110-121).

Під час судового засідання прокурор проти позову заперечив та надав усні пояснення, що є аналогічними поясненням відповідача.

На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної акціонерної компанії «Хліб України»» від 22.08.1996 №1000 (далі - Постанова №1000) утворено ДАК «Хліб України» (ідентифікаційний код 20047943) у формі відкритого акціонерного товариства, засновником якого визначена держава в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.1 Статуту ДАК «Хліб України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2001 №240 (у редакції постанови Кабінету Міністрів Украйни від 02.07.2007 №887, далі-Статут, т.2 а.с.11-28), останній є правонаступником Головного управління по хлібопродуктах та Головного управління комбікормової промисловості Мінсільгосппроду.

Пунктом 34-37 Статуту встановлено, що майно ДАК «Хліб України» (Компанія) складається з основних фондів, обігових коштів, цінних паперів, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Джерелами формування майна Компанії є, зокрема, майно, передане засновником. Компанії належать, зокрема, на праві господарського відання - майно, передане засновником до статутного фонду Компанії, у тому числі кошти. Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном відповідно до законодавства, цього Статуту та мети діяльності Компанії

Компанія стосовно переданого їй засновником до статутного фонду державного майна, яке включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо, до включення такого майна із зазначеного переліку об'єктів (п.38 Статуту).

Статутний фонд Компанії формується за рахунок вартості майна, переданого їй засновником (п.40 Статуту).

Так, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств» від 05.11.1997 №1218 (далі-Постанова №1218) на Міністерство агропромислового комплексу України було покладено обов'язок передати у двомісячний термін до статутного фонду ДАК «Хліб України» державне майно підприємств, зазначених у додатку №3 до Постанови №1218, перетворивши їх у дочірні підприємства Компанії. У зазначеному додатку визначено перелік підприємств, державне майно яких передається до статутного фонду позивача, зокрема майно Євпаторійського хлібоприймального підприємства, у тому числі, майно,що є предметом даного спору. Факт передачі майна підтверджується актом оцінки наявності власного майна підприємства, затвердженого Міністерством агропромислового комплексу України. Зазначені факти також були встановлені рішенням Третейського суду при Київській палаті сприяння третейському судочинству від 16.04.2004 у справі №4/16-01-04 за ДАК «Хліб України», відповідно до якого визнано право власності за останнім, зокрема, на окремо визначене майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.26-34).

На підставі зазначеного рішення за ДАК «Хліб України» було зареєстроване право власності на вказане у ньому майно, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10.04.2006 (т.1 а.с.31, 89) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.04.2006 (т.1 а.с.32, 46, 90). Форма власності зазначеного майна є державною.

14.07.2006 між ДАК «Хліб України» (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) укладений договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна №9474 (далі - Договір, т.1 а.с.11-15), згідно з п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Майно), розташоване на земельній ділянці загальною площею 1,230 га, а саме: літер «А» - вагова, площею 99,2 кв.м., літер «Б» - матеріальний склад, площею 129,6 кв.м., літер «В» - мехмайстерня, площею 66,2 кв.м., літер «Г» - вагова, площею 53,6 кв.м., літер «Д» - зерновий склад, площею 1 265,7 кв.м., літер «Е» - адміністративний корпус, площею 167,5 кв.м., літер «Ж» - робоча вежа, площею 142,1 кв.м., літер «Ж1» - підземна транспортна галерея, площею 655 кв.м., літер «З» - огорожа, площею 639,9 кв.м., літер «И» - під'їзні шляхи, площею 1 293, 7 кв.м.

Відповідно до п. 1.2 Договору оціночна вартість Майна, що визначена згідно з Актом оцінки, становить 93 668,29 грн без ПДВ (т.1 а.с.40).

Майно передається в оренду у стані, що потребує капітального ремонту (п.1.3 Договору).

Пунктом 1.6 Договору встановлено, що передача Майна в користування не тягне за собою виникнення у Орендаря права власності на нього.

Крім того, п.п. 4.3.3, 4.3.4 Договору, зокрема, передбачено, що Орендар має право з письмового дозволу Орендодавця проводити ремонтні роботи (поліпшення), що зумовлять підвищення вартості цього Майна. Орендар має право за власні кошти та за погодженням Орендодавця здійснити ремонті роботи (поліпшення майна), а саме: провести будівництво харчового блоку, капітальний ремонт та реконструкцію існуючих будинків, споруд та інших будівель, перебудову, забудову, добудову та перепланування Майна; у разі потреби збудувати нові комунікації; упорядкувати територію, прилеглу до Майна.

По закінченню та впродовж дії цього Договору у випадку прийняття Орендодавцем рішення про продаж Майна, Орендар має право першочергового викупу Майна за оціночною вартістю відповідно до чинного законодавства України. Викуп можливий за умови, що Орендар за власні кошти виконав поліпшення Майна, які неможливо відокремити від самого Майна без спричинення збитків останньому, а їх вартість становить не менше 25% від залишкової вартості Майна на момент викупу (п.4.3.6 Договору).

Розділом 5 Договору закріплені основні положення щодо поліпшення майна Орендарем.

Так, відповідно до п.п.5.5, 5.7 Договору у випадку розірвання або припинення дії Договору Орендар має право на вилучення поліпшень, що можуть бути відокремлені від Майна без його погодження. Орендар зобов'язується відшкодувати вартість проведених Орендарем ремонтних робіт (поліпшень), що не можуть бути відокремлені без шкоди для Майна, після припинення дії даного Договору або його розірвання.

Договір укладено терміном на п'ять років. Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 18.07.2011 (п.п.7.1,7.2 Договору).

На виконання умов Договору Майно було передано позивачу в оренду за відповідним актом приймання-передачі від 14.07.2006 (т.1 а.с. 16).

З метою реалізації свого права, закріпленого розділом 5 Договору, позивач листом від 17.05.2006 №14-4 (т.1, а.с.42) звернувся до відповідача з проханням надати дозвіл на проведення будівництва харчового блоку, капітального ремонту та реконструкції існуючих будинків, споруд та інших будівель, перебудови, забудови, добудови та перепланування майна за власні кошти. Відповідний дозвіл був наданий позивачу, що підтверджується листами ДАК «Хліб України» від 18.05.2006 №4/18-05-06, від 19.05.2006 №23-12/201 (т.1, а.с. 39, 41). Після чого позивачем були здійснені будівельні роботи на загальну суму 77 150,40 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи документами, а саме: зведеним кошторисним розрахунком вартості робіт, відповідною пояснювальною запискою, актом приймання виконаних підрядних робіт за липень 2006 року форми №КБ-2в, об'єктним кошторисом №2-1, зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва тощо (т.1, а.с.22-24, 35-38, 79-88).

Таким чином, позивачем за рахунок власних коштів були здійснені невід'ємні поліпшення орендованого майна, вартість яких дорівнює 80% первісної вартості орендованого майна, а відтак, позивач вважає, що в нього виникло право власності на зазначене майно. Вказане і стало підставою для звернення позивача до суду із позовом до ДАК «Хліб України» з вимогою про визнання права власності.

Ураховуючи зазначене, вказівки Вищого господарського суду України, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Виходячи з наведених приписів норм матеріального права, суд вважає, що позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено судом та не спростовано учасниками судового процесу, спірне майно є державною власністю.

Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулює Закон України про «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII із відповідними змінами та доповненнями (далі - Закон №2269).

Так, ст. 23 Закону №2269 передбачає, зокрема, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів

здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Аналогічні положення закріплені у розділі 4 Договору.

Частиною 4 ст.23 Закону №2269 встановлено, що якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач в установленому законом та Договором порядку, за погодженням орендодавця здійснив поліпшення Майна, що складає 80% первісної вартісті майна, у зв'язку з чим, позивач вважає, що у нього виникає право власності на підставі ст.ст. 331, 332 ЦК України.

Так, ч.1 ст.331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ (ч.1 ст.332 ЦК України).

Проте, позивачем не надано суду жодного доказу у розумінні ст.ст.33-34 ГПК України, які б підтверджували, що здійсненні ним поліпшення призвели до створення (перероблення) нової речі.

Підсумовуючи викладене, та, ураховуючи те, що а ні чинним законодавством, а ні Договором не передбачено виникнення у орендаря права власності на державне орендоване майно у разі здійснення його поліпшення, то і підстав вважати, що у позивача наявне зазначене право у суду не має. Інших підстав та доказів, що їх підтверджують, які б давали право позивачу набути право власності на спірне Майно, останнім суду наведено не було.

Водночас, ч. 1 ст. 25 Закону №2269 встановлено, що приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Так, Законом України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII встановлено, зокрема, що приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону.

Отже, набуття права власності на орендоване майно орендарем можливе шляхом його приватизації у порядку, вставному вищезазначеним Законом.

Проте, учасниками судового процесу не надано суду жодних доказів, які б вказували на вчинення органами приватизації будь-яких дій щодо приватизації Майна, що є предметом даного спору.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання права власності на спірне Майно за ФОП ОСОБА_1, а тому позовні вимоги в цій частині є недоведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вимогу позивача про зобов'язання його сплатити на користь відповідача залишкову вартість вищевказаного майна суд вважає такою, що не підлягає задоволенню, оскільки остання є похідною від першої вимоги, у задоволенні якої судом відмовляється.

Щодо вимоги ДАК «Хліб України» про зобов'язання позивача здійснити заходи щодо повернення спірного майна на підставі ст. 400 ЦК України, то вона судом до уваги не приймається, оскільки вимоги зазначеного характеру повинні заявлятись до суду у порядку, встановленому ГПК України, шляхом подання зустрічної позовної заяви або окремого позову. Проте, цим правом відповідач не скористався.

Крім того, твердження третьої особи-3, що Договір необхідно визнати недійсним, є помилковим, оскільки цей Договір був визнаний дійсним за рішенням суду від 07.09.2006 у справі №2-26/14224-2006 (т.1 а.с.52-54), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.12.2006 (т.1 а.с.92-96). Суд зазначає, що вказане рішення є преюдиціальним згідно положень ст. 35 ГПК України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не відповідають нормам чинного законодавства не підтверджуються наявними матеріалами справи, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України при відмові у позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 115-116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Повне рішення складене 14.10.2013.

Суддя О.С. Янюк