Ухвала суду № 34179771, 03.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/9162/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВентТехСервіс" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

у справі № 2а-9624/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВентТехСервіс"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ВентТехСервіс" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000231600/0 від 16.06.2007.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом зарахування на рахунок платника у банку за березень 2007 року та складено акт № 1653/16-016/31060630 від 16.06.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000231600/0 від 16.06.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4434259 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 4.8 ст. 4, абз. "а" пп. 7.7.2 п. 7.2, пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", ТОВ „ВентТехСервіс" у лютому 2007 року придбав у ТОВ „фірми „Пранк" продукти харчування на загальну суму 20005554, 11 грн., у т. ч. ПДВ 3334259,02 грн.

Розрахунки між ТОВ „ВентТехСервіс" та ТОВ „Пранк" були здійснені не у грошовій формі, а у вексельній, яка на відміну від грошової, не передбачає сплату товару, а отже і сплату податку на додану вартість в його ціні.

Позивачем було проведено розрахунки з контрагентом векселями третьої особи.

Таким чином відсутня обов'язкова умова для реалізації платником права на бюджетне відшкодування сплати податку на додану вартість в ціні товару.

Відповідно до п. 1.19 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яке в силу вимог статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" вживається і для цілей останнього із вказаних законів, бартер (товарний обмін) - це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

При цьому передача векселя (зокрема, в порядку індосаменту), раніше емітованого третьою особою, для компенсації вартості придбаних платником податку товарів чи послуг супроводжується переходом права власності на такий вексель. Відтак, розглядувана операція є поставкою товару згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість".

А відтак в операціях з використанням векселів, раніше емітованих третіми особами, для погашення заборгованості за придбані платником податку товари чи послуги такі векселі виступають як товар, що передається в межах бартерних операцій.

Особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів встановлено пунктом 4.8 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість", що регулює нарахування податку на додану вартість під час здійснення операцій з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, випущених таким покупцем або третьою особою (далі за текстом пункту - векселі).

Так, відповідно до абзацу третього пункту 4.8 статті 4 названого Закону для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Отже, видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя. Наведене поширюється на всі векселі, визначені у пункті 4.8 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість": векселі, видані безпосередньо платником податку чи емітовані третіми особами та в подальшому передані в розрахунок за товари чи послуги, зокрема в порядку індосаменту. При цьому норма пункту 4.8 статті 4 вказаного Закону є спеціальною відносно інших норм Закону, які визначають об'єкти оподаткування (пункт 3.1 статті 3 цього ж Закону), а також правила оподаткування податком на додану вартість цінних паперів (підпункт 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України „Про податок на додану вартість").

Бартерний характер операцій з використанням векселів для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг не впливає на необхідність нарахування податкових зобов'язань у розглядуваних операціях, оскільки пункт 4.8 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість" не ставить у залежність незмінність податкових зобов'язань під час видачі (передачі) векселів від способу розрахунків.

Пункт 4.8 статті 4 Закону є імперативною нормою, яка встановлює відсутність додаткових податкових зобов'язань для всіх випадків використання векселів платниками податку, в тому числі в межах бартерних операцій. Крім того, як випливає зі змісту пункту 3.1 статті 3 Закону, бартерні операції не є окремим самостійним об'єктом оподаткування, а тому нарахування податку на додану вартість під час здійснення таких операцій повинно здійснюватися залежно від того, чи оподатковується цим податком кожна окрема поставка товару, що відбувається в межах певної бартерної операції.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування по податковій декларації за березень 2007 року у розмірі 3034259 грн., оскільки дана сума податку на додану вартість позивачем не була сплачена.

Під час перевірки встановлено, що позивачем було передано по договору комісії № 198/03/07 від 01.01.2007 ПФ „Орнатус" товар на суму 16200004, 64 грн. (націнка на товар склала 1,3%).

На виконання вказаного договору комісії ПФ „Орнатус" надано звіт про виконання умов договору на повну суму та перераховано грошові кошти у розмірі 12000000 грн.

Розмір комісійної винагороди по вказаному договору комісії склав 8400000 грн., у т.ч. податок на додану вартість у розмірі 1400000 грн., що становить 51 % від суми реалізації товару та 70% від перерахованих коштів за товар.

За загальним правилом, установленим пунктом 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктами 8.2.3 та 9.3 цього Закону.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з листа Харківської торгово-промислової палати від 11.07.2008 року № 386/63.07-13 розмір комісійної винагороди станом на лютий-червень 2007 року для продовольчої групи товарів в м. Харкові міг складати 3% - 5% від суми контракту, що в декілька разів менше ніж застосовано за договором комісії № 198/03/07 між позивачем та ПФ „Орнатус".

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що ТОВ „ВентТехСервіс" не доведено, що розмір комісійної плати відповідає рівню звичайних цін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВентТехСервіс" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-9624/10/2070 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВентТехСервіс" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-9624/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко