Ухвала суду № 34179748, 03.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2013 року м. Київ К-37044/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010

у справі № 2а-46977/09/1670

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Полтавський домобудівельний комбінат"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Полтавський домобудівельний комбінат" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання нечинними податкових повідомлень рішень: № 0000242301/0 від 30.01.2009, №0000242301/1 від 15.04.2009, №0000242301/2 від 23.06.2009, №0000242301/3 від 09.09.2009.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 30.06.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.06.2008 та складено акт № 84/23/01270581 від 21.01.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0000242301/0 від 30.01.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 98155, 5 грн.

В порядку адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення рішення: №0000242301/1 від 15.04.2009, №0000242301/2 від 23.06.2009, №0000242301/3 від 09.09.2009 на ту ж суму податкового зобов'язання.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в 2007 року І півріччі 2008 року позивачем завищено податковий кредит по податку на додану вартість внаслідок включення податкових накладних, виписаних ТОВ „Промислова компанія „Технологічна комплектація та будівництво" за операціями по придбанню піску.

Як встановлено перевіркою, у подорожніх листах та товарно транспортних накладних зазначено: вантажовідправник ТОВ „Яциново Слобідський кар'єр піску", вантажоотримувач ВАТ „Полтавський домобудівельний комбінат", пункт завантаження - ТОВ „Яциново Слобідський кар'єр піску", пункт розвантаження ВАТ „Полтавський домобудівельний комбінат", що фактично ТОВ „Промислова компанія „Технологічна комплектація та будівництво" не здійснювало поставку піску ВАТ „Полтавський ДБК", а угода між цими підприємствами була фіктивною.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ „Промислова компанія „Технологічна комплектація та будівництво" спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому встановлено, що за спірними угодами контрагент ТОВ „Промислова компанія „Технологічна комплектація та будівництво" виконав повністю взяті на себе зобов'язання по продажу піску, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок за товар.

Учасники цих господарських операцій у своїх бухгалтерській та податковій звітностях повно і достовірно відобразили вчинені операції, правомірно віднесли вартість поставок відповідно до валового доходу та валових витрат, своєчасно сплатили податки.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Також, з посиланням на відповідні первинні документи, судами встановлено, що відповідачем, як суб'єкта владних повноважень, не надано доказів про умисел укладення та виконання угод між позивачем та ТОВ „Промислова компанія „Технологічна комплектація та будівництво" з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Статтею 10 Закону України „Про податок на додану вартість" чітко передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що податок на додану вартість не сплачений до бюджету контрагентом позивача, оскільки, згідно з нормами Закону N 168/97-ВР, не встановлено обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень Закону N 168/97-ВР, сума податку на додану вартість, що включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок щодо сплати цього податку до бюджету.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними, видатковими накладними, а також первинними документи бухгалтерського обліку на підтвердження факту перевезення піску на підприємство позивача: договір перевезення, укладений ВАТ „Полтавський ДБК" та Полтавською філією УДП „Укрінтеравтосервіс", товарно транспортні накладні, реєстри автопослуг, акти виконання робіт, рахунки та банківські виписки, що підтверджують оплату послуг по перевезенню.

Під час здійснення господарських операцій з ВАТ „Полтавський ДБК" у 2007 2008 роках ТОВ „Промислова компанія „Технологічна комплектація та будівництво" було зареєстровано платником податку на додану вартість в установленому законом порядку, а тому мало право видавати податкові накладні.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 у справі № 2а-46977/09/1670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві відхилити.

Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 у справі № 2а-46977/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко