Ухвала суду № 34179724, 08.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2013 р. м. Київ К-31940/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Колективного підприємства «Інститут геолого-екологічних проблем Донбасу» до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування фінансових санкцій, за касаційною скаргою Колективного підприємства «Інститут геолого-екологічних проблем Донбасу» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року, -

у с т а н о в и л а :

У квітні 2010 року Колективне підприємство «Інститут геолого-екологічних проблем Донбасу» звернулося з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька (далі УПФ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати нечинними та скасувати рішення від 16 липня 2009 року № 825/02-52/13519123 про застосування фінансових санкцій та вимоги про сплату боргу від 29 травня 2009 року № Ю-172/03-23/3 зі страхових внесків за період з 1 квітня 2005 року по 1 травня 2009 року. А також зобов'язати відповідача узгодити з позивачем суму недоїмки з урахуванням грошових коштів, які були отримані від суми сплаченого єдиного податку і виправити помилки при нарахуванні страхових внесків на фонд оплати праці інваліда, утриматись від прийняття рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування неузгодженої суми недоїмки, прийняти рішення про розстрочку сплати узгодженої суми недоїмки до грудня 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що оскільки підприємство перебуває на спрощеній системі оподаткування - є платником єдиного податку, воно не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розумінні Законів України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР, «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) та Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі Указ № 727/98). Крім цього позивач посилаючись на вимоги Постанови Кабінету Міністрів № 502 від 21 травня 2009 року «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року» (далі Постанова КМУ № 502) стверджував, що УПФ не правомірно застосувало штрафні санкції без припису про усунення протягом 30 діб недоїмки. В зв'язку з чим просило про задоволення позову.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною вимогу про сплату боргу від 29 травня 2009 року № Ю-172/03-23/3 в сумі 64617,85 грн. та рішення від 16 липня 2009 року № 825/02-52/13519123 про застосування фінансових санкцій в розмірі 75730,76 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів та задовольнити позов в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, Колективне підприємство «Інститут геолого-екологічних проблем Донбасу» перебуває на обліку УПФ, є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

За результатами планової перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 29 травня 2009 року УПФ виявило порушенням такої сплати позивачем. Внаслідок чого, спірним рішенням від 16 липня 2009 року та вимогою від 29 травня 2009 року до позивача застосовано фінансові санкції (штраф) та недоїмка за порушення сплати страхових внесків у період з 1 січня 2000 року по 1 травня 2009 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, Указ № 727/98. Тому позивач зобов'язаний сплачувати ці внески, вимога відповідача про сплату боргу та рішення є правомірними і такими, що відповідають положенням Закону № 1058-IV.

Дійсно, Закон № 1058-IV регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 5). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширюється його дія; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", де, як і в Законі № 1058-IV, не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.

Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу № 727/98 про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечить, а отже, застосуванню не підлягає.

Разом з тим, суд першої та апеляційної інстанції не надали належної правової оцінки вимогам позивача щодо застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ № 502.

Так, згідно вимог абзацу першого Постанови КМУ № 502 органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності до 31 грудня 2010 р.:

- тимчасово припинити проведення планових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику, та планових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного і податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) та планових заходів державного архітектурно-будівельного нагляду (контролю);

- установити обмеження щодо проведення позапланових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок, що проводяться за зверненнями фізичних і юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства або за поданням суб'єктом господарювання до відповідного органу письмової заяви про проведення перевірки за його бажанням;

- видавати суб'єктові господарювання припис про усунення протягом 30 діб виявлених порушень, підготовлений на підставі акта про проведення перевірки, якщо інший строк не передбачено законом;

- приймати рішення про застосування до суб'єктів господарювання фінансових і адміністративних санкцій лише у разі невиконання ними протягом 30 діб від дня одержання приписів про усунення виявлених порушень (крім порушень, що неможливо усунути);

- не застосовувати санкції за порушення, які усунуті на виконання припису;

Тобто Постановою КМУ № 502 тимчасово припинено проведення планових перевірок суб'єктів господарювання та передбачена можливість контролюючих органів приймати рішення про застосування до цих суб'єктів фінансових і адміністративних санкцій лише у разі невиконання ними протягом 30 діб від дня одержання приписів про усунення виявлених порушень.

При цьому дія Постанови КМУ № 502 не розповсюджується на певне коло суб'єктів господарювання, як наприклад - з високим ступенем ризику.

Ступінь ризику суб'єктів господарювання слід визначати з урахуванням положень Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року № 877-V , що визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не звернули увагу на усі вимоги позивача, а також не з'ясували можливість застосування наведених норм чинного законодавства до спірних відносин сторін.

Тому неповне з'ясування судами дійсних обставин справи призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа згідно правил статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л и л а :

Касаційну скаргу Колективного підприємства «Інститут геолого-екологічних проблем Донбасу» задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.