Постанова № 34179178, 14.10.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2013 року Справа № 901/984/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Фенько Т.П.,

суддів Проценко О.І.,

Сікорської Н.І.,

за участю представників сторін:

прокурор, Карелін Іван Олександрович, (Прокуратура Ленінського району прокуратури міста Севастополя);

представник позивача, Ковальов Олександр Олександрович, (Приватне підприємство "Спортивний клуб "Таврія");

розглянувши апеляційну скаргу Прокурора міста Сімферополя на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 25.04.2013 у справі №901/984/13-г

за позовом Приватного підприємства "Спортивний клуб "Таврія"

до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради

за участю Прокурора міста Сімферополя

про визнання недійсним пунктів договору, викладення їх у новій редакції та спонукання до виконання певних дій

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано п. п. 1.2, 1.3 Договору №66/а про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 11.03.2010, укладеного між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та Приватним підприємством "Спортивний клуб "Таврія", - недійсними.

Змінено п. п. 1.2, 1.3 Договору №66/а про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 11.03.2010, укладеного між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та Приватним підприємством "Спортивний клуб "Таврія", виклавши їх у наступній редакції:

п.1.2: "Пайова участь Замовника у розвитку інфраструктури міста Сімферополя полягає в перерахуванні Замовником до прийняття багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та підземним паркінгом по бул. Франка, 17-17 "а", вул. Дзержинського/бул. Франко, 7/15 в експлуатацію, грошових коштів у сумі 253 718 (двісті п'ятдесят і три тисячі сімсот вісімнадцять) гривень 00 коп. до міського бюджету на розрахунковий рахунок № 31514931700002, код платежу 24170000 "Надходження коштів пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту" в ГУ Державного Казначейства в АРК, МФО 824026, код ОКПО 34740405, найменування платежу: "на створення і розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста".

п.1.3: "Величина пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту визначається з урахуванням загальної кошторисної вартості об'єкту будівництва, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому, не враховуються витрати на придбання і виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх інженерних мереж поза майданчиків, споруд і транспортних комунікацій".

Вказаний договір вважається зміненим з дні набрання чинності даним судовим рішенням.

В інший частині позову - відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з судовим рішенням, прокурор міста Сімферополя звернувся з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 та прийняття нового рішення, яким у позові відмовити.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 у зв'язку із відпусткою судді Антонової І.В. та хворобою судді Градової О.Г., їх було замінено на суддів Проценко О.І. та Сікорську Н.І. відповідно.

У судове засідання, призначене до розгляду на 14.10.2013, з'явилися прокурор та представник позивача. Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про причини неявки судову колегію не повідомив.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення судових документів.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідача.

У судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін

Розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - Приватне підприємство "Спортивний клуб "Таврія", звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради - відповідач, в якій просить визнати пункти 1.2., 1.3. договору про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста № 66/а від 11.03.2010, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 26.03.2010 № 775, недійсними.

Позов мотивовано тим, що при укладанні договору між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та Приватним підприємством "Спортивний клуб "Таврія" від 11.03.2010 № 66/а, його умови в частині термінів внесення платежів по пайовій участі та порядку визначення (перерахунку) розміру пайової участі суперечили вимогам Закону України "Про планування та забудову території", у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними.

Одночасно зі зверненням до суду, позивач звернувся з листом-пропозицією від 06.03.2013 вих. №7 до відповідача щодо викладення пунктів 1.2, 1.3 договору в іншій редакції, а саме:

"1.2. Пайова участь Замовника у розвитку інфраструктури міста Сімферополя полягає в перерахуванні Замовником до прийняття багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та підземним паркінгом по бул. Франка, 17-17 "а", вул. Дзержинського / бул. Франко, 7/15 в експлуатацію, грошових коштів у сумі 253 718 (двісті п'ятдесят і три тисячі сімсот вісімнадцять) гривень 00 коп. до міського бюджету на розрахунковий рахунок № 31514931700002, код платежу 24170000 "Надходження коштів пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту" в ГУ Державного Казначейства в АРК, МФО 824026, код ОКПО 34740405, найменування платежу: "на створення і розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста".

1.3. Величина пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту визначається з урахуванням загальної кошторисної вартості об'єкту будівництва, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому, не враховуються витрати на придбання і виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх інженерних мереж поза майданчиків, споруд і транспортних комунікацій".

Листом Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 09.042013 вих. №2829/24/01-35 позивача було повідомлено про неможливість узгодження наданої редакції додаткової угоди у зв'язку з невказанням в неї строку (графіку) сплати пайової участі, що у відповідності до ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є істотною умовою договору, крім того відсутній розрахунок розміру пайової участі.

У зв'язку з цим, позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд: визнати пункти 1.2., 1.3. договору про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста № 66/а від 11.03.2010, затвердженого рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 26.03.2010 № 775, недійсними; вважати зміненим договір про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста № 66/а від 11.03.2010 в редакції позивача; зобов'язати відповідача підписати додаткову угоду до договору про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 11.03.2010 № 66/а, в редакції ПП "Спортивний клуб "Таврія", отриману виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 19.03.2013.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що згідно положень ч. 3 ст. 27-1 Закону України "Про планування та забудову території" (в редакції на момент укладення договору про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста № 66/а від 11.03.2010) перерахування замовником до місцевого бюджету кошті для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту здійснюється після прийняття об'єкта в експлуатацію, а тому визначення конкретної дати сплати пайового внеску є таким, що суперечить законодавству (що діяло на момент укладення договору), тому вимога про визнання недійсним пунктів договору є обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Крім того, на думку суду першої інстанції, у зв'язку з подачею ПП «Спортивний клуб «Таврія» позову про визнання пунктів 1.2., 1.3. договору про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста № 66/а від 11.03.2010, затвердженого рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 26.03.2010 № 775, недійсними через порушення, при укладенні договору, ст. 27-1 Закону України «Про планування та забудову території», позивач правомірно звернувся до відповідача з пропозицією про викладення у новій редакції п. 1.2., 1.3. договору про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста № 66/а від 11.03.2010, для приведення договору у відповідність із нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тому задовольнив ці вимоги.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора та представника позивача, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 11.03.2010 між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та Приватним підприємством "Спортивний клуб "Таврія" (Замовник) було укладено Договір № 66/а про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (а.с. 6) (далі по тексту - Договір), затверджений рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 775 від 26.03.2010, на підставі п. 1.1 якого Замовник, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта містобудівництва - будівництво багатоповерхового житлового будинку зі вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом по бул. Франка, 17-17 "а", вул. Дзержинського/бул. Франка, 7/15 в межах наданої земельної ділянки, зобов'язується прийняти участь у створенні та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Пункт 1.2 Договору передбачає, що пайова участь (внесок) Замовника у створенні та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста полягає у відрахуванні Замовником в строк до 01.01.2012 щомісячно рівними частками з дня прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок в м. Сімферополі грошових коштів в сумі 253718 грн. 00 коп. в міській бюджет для забезпечення, створення та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Згідно з п. 1.3 Договору у разі отримання Замовником нових або зміни діючих технічних умов щодо об'єкта містобудування, виконком має право провести перерахунок пайової участі (внесків) Замовника у розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, що оформлюється відповідної додатковою угодою до дійсного Договору.

Відповідно з п. 2.1.8 Договору Замовник зобов'язаний після закінчення будівельних робіт здати об'єкт в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Підставою для звернення до суду стала невідповідність положень пункту 1.2. та 1.3 Договору ст. 27-1 Закону України "Про планування та забудову території", чинній на час укладення договору.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу позивача на наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", який був чинним на момент укладення договору (в редакції станом на день укладення договору), замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Частиною 13 ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" було закріплено, що пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Виходячи з наведених положень законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що Законом України "Про планування і забудову територій" не встановлено прямої заборони на перерахування замовником відповідних коштів до прийняття об'єкта в експлуатацію, що свідчить про відсутність підстав для визнання п. 1.2 та п. 1.3 Договору недійсними.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 16.11.2011 у справі №5002-7/2292-2011, від 17.05.2012 у справі №5023/8672/11.

Щодо позовних вимог по зміні Договору, шляхом викладення п. 1.2, п. 1.3 Договору у редакції запропонованої позивачем, а саме:

" 1.2. Пайова участь Замовника у розвитку інфраструктури міста Сімферополя полягає в перерахуванні Замовником до прийняття багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та підземним паркінгом по бул. Франка, 17-17 "а", вул. Дзержинського/бул. Франко, 7/15 в експлуатацію, грошових коштів у сумі 253 718 (двісті п'ятдесят і три тисячі сімсот вісімнадцять) гривень 00 коп. до міського бюджету на розрахунковий рахунок № 31514931700002, код платежу 24170000 "Надходження коштів пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту" в ГУ Державного Казначейства в АРК, МФО 824026, код ОКПО 34740405, найменування платежу: "на створення і розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста".

1.3. Величина пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту визначається з урахуванням загальної кошторисної вартості об'єкту будівництва, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому, не враховуються витрати на придбання і виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх інженерних мереж поза майданчиків, споруд і транспортних комунікацій."

, - судова колегія зазначає наступне.

Перш за все, слід звернути увагу прокурору на те, що заява позивача про зміну предмету позову не є завою про уточнення позовних вимог, оскільки включає як вказані спочатку позовні вимоги, так і нові, але пов'язані з первісними, вимоги. Тому у розумінні п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" їх слід розцінювати як збільшення розміру позовних вимог.

Також є неспроможним і посилання на те, що заява позивача про зміну предмету позову одночасно змінює предмет та підстави позову, оскільки додатково вказує на необхідність застосування ч. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Однак, прокурором не звернуто уваги на той факт, що, по-перше, позивач не відмовлявся від раніше поданого позову, яким обґрунтовується необхідність визнання недійсними спірних пунктів Договору, по-друге, додаткове посилання на необхідність застосування ч. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України є обґрунтуванням позивача нових заявлених вимог щодо зміни договору та зобов'язання відповідача підписати додаткову угоду.

Як вбачається з тексту заяви про зміну предмету позову, у якості підстави для викладення п.1.2 та п. 1.3 Договору у запропонованій позивачем редакції, ним вказується недійсність діючих п.1.2 та п. 1.3 Договору та необхідність приведення договору у відповідність із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому позивачем зазначається норма ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Разом з тим, як вже встановлено судовою колегією, правових підстав для визнання недійсними п.1.2 та п. 1.3 Договору не має.

За загальним правилом ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

На думку прокурора, що міститься у матеріалах справи (пояснення вх. №901/24648/13 від 25.04.2013), позивачем не дотримано вищезазначених вимог ст. 188 Господарського кодексу України, тому відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.12.2012 у справі №18/5005/7285/2012.

При цьому слід зазначити, що відповідно до матеріалів справи позивач одночасно зі зверненням до суду звернувся до відповідача із листом-пропозицією про викладення п.1.2 та п. 1.3 Договору у запропонованій позивачем редакції.

Однак, листом від 09.04.2013 №2829/24/01-35 Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради повідомив ПП "Спортивний клуб "Таврія", що запропонована ним редакція додаткової угоди не може бути узгоджена, оскільки у порушення вимог ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в ній не вказаний строк (графік) сплати пайового внеску, що є істотною умовою договору, крім того відсутній розрахунок розміру пайового внеску, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, підставою для внесення змін до договору можуть бути випадки, встановлені договором або законом. Тому є неспроможним посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що для внесення змін у договір суд першої інстанції повинен був застосувати ст. 652 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що договір може бути змінений за рішенням суду виключно з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України та за наявності одночасно всіх чотирьох умов, визначених названою статтею.

У відповідності до ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли, з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Зазначена норма має імперативній характер, тобто зміні на підставі вказаної статті підлягають лише ті договори, де саме розмір пайової участі не відповідає вимогам цього Закону. Таким чином саме обсяги пайової участі підлягають приведенню у відповідність із вимогами вказаного Закону шляхом визначення розміру пайової участі з урахуванням діючих положень останнього.

Однак, відповідно до редакції, запропонованій позивачем, нею не змінюються обсяги пайового внеску. Позивачем при посиланні на необхідність приведення договору у відповідність із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказується ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу позивача, що зазначена норма не встановлює інших обсягів сплати пайової участі замовником будівництва, що є обов'язковим для приведення Договору у відповідність із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" у силу ч. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Крім того, всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не зазначено у чому саме полягає невідповідність діючої редакції п.1.2 та п. 1.3 Договору положенням ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Також слід погодитись з позицією прокурора, що неможливо внести зміни у Договір тому, що строк виконання за зобов'язаннями вже настав, оскільки Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачена можливість внесення змін до відповідних договорів про пайову участь (пункт 7 Прикінцевих положень), але не звільнено від виконання зобов'язань, що виникли раніше і підлягали виконанню до моменту введення в дію Закону.

Зазначене відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 12.09.2012 у справі №5020-115/2012.

За викладене, судова колегія вважає, що вимоги по викладенню п.1.2 та п. 1.3 Договору у запропонованій позивачем редакції також не підлягають задоволенню, як і вимоги по зобов'язанню відповідача підписати додаткову угоду, якою викласти спірні пункті у запропонованій позивачем редакції.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення по справі.

При цьому, судова колегія розподіляє судовий збір відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, із врахуванням п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", беручи до уваги, що згідно матеріалами справи позивачем не був також сплачений судовий збір у встановленому порядку та розмірі при подачі заяви про зміну предмету позову.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокурора міста Сімферополя - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 у справі №901/984/13-г - скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

"У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Спортивний клуб "Таврія" до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання недійсним пунктів договору, викладення їх у новій редакції та спонукання до виконання певних дій відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Спортивний клуб "Таврія" в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів - УДКСУ у м.Сімферополі АРК (м.Сімферополь); Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38040558; Банк отримувача - ГУ ДКCУ в АРК, м.Сімферополь; Код банку отримувача (МФО) - 824026; Рахунок отримувача - 31211206783002; Код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір за подання позову в розмірі 2294,00 грн."

4. Стягнути з Приватного підприємства "Спортивний клуб "Таврія" в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - Державний бюджет міста Севастополя ; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38022717; банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Севастополі; код банку отримувача (МФО) - 824509; рахунок отримувача - 31216206782001; код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1720,50 грн.

Доручити Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя Т.П. Фенько

Судді О.І. Проценко

Н.І. Сікорська

Розсилка:

1. Приватне підприємство "Спортивний клуб "Таврія" (вул. Франко, 17-17а, кв.2, м.Сімферополь, 95034)

2. Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, м. Сімферополь, 95034)

3. Прокуратура міста Сімферополя (вул. Севастопольська, 11, м.Сімферополь, 95000)

4. Прокуратура міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)

5. Прокуратура АР Крим (вул. Севастопольська, 21, м.Сімферополь, 95015)