Рішення № 34179063, 10.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15232/13 10.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанська промислова компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр"

про стягнення 7 668,64 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Берьозкіна Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобожанська промислова компанія" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" (далі-відповідач) про стягнення основного боргу в розмірі 5 000,00 грн., штрафних санкцій за простій автотранспорту у розмірі 2 400,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 268,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг згідно договору 2/13 від 15.03.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2013 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.08.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

23.08.2013 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав письмові пояснення по справі та клопотання про витребування доказів.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників сторін та неналежне виконання ними вимог суду.

19.09.2013 р. через загальний відділ діловодства представник позивача подав клопотання про витребування доказів, в якому просить витребувати з Відділу TIR - Харків Асоціації міжнародних перевізників України оригінал Carnet Tir.

19.09.2013 р. через загальний відділ діловодства представник позивача повторно подав клопотання про витребування доказів з Харківської Митниці мін доходів, а саме: - вантажно-митну декларацію, на підставі якої було задекларовано товар, який перевозився позивачем, з додатками; - заявка на перевезення № Х-3 підписана відповідачем та позивачем; - довідка про транспортні витрати, від 15 березня 2013 року; - СМR (міжнародна товарно-транспортна накладна) № 019576; - підтвердження про прибуття транспортного засобу № 10101030/200313/0006798; - відривні сторінки Carnet Tir (книжка МДГІ) №хх71989289; - комерційний інвойс № ІЖ-2 від 06.03.2013 року; - пакувальний лист № 3 до Комерційного інвойсу № ІЖ-2 від 06.03.2013 року; - сертифікат про походження товару форма СТ-1 № 05070969. КШ3100Р 464/2 від 15.03.2013 року; - та інші документи наявні у матеріалах митної справи щодо цього перевезення.

Розглянувши подані позивачем клопотання суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено: - який доказ витребовується; - обставини, що перешкоджають його наданню; - підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; - обставини, які може підтвердити цей доказ.

Як вбачається з матеріалів справи, документи, які просить витребувати позивач наявні в матеріалах даної справи у вигляді належним чином засвідчених копій, а щодо документів митної справи, то позивач не зазначив, які обставини можуть підтвердити зазначені документи, а тому суд відмовляє у задоволенні поданих клопотань про витребування доказів.

Також у судовому засіданні 19.09.2013 р. представник позивача подав клопотання про включення до судових витрат коштів, пов'язаних з явкою у судове засідання позивача у розмірі 427,44 грн.

У судовому засіданні 19.09.2013 р. представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що ні договір, ні заявка відповідачем підписані не були, тому підстав для стягнення коштів у позивача немає.

У судовому засіданні 19.09.2013 р. судом оголошувалася перерва до 10.10.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України.

04.10.2013 р. через загальний відділ діловодства представник позивача подав клопотання про включення до судових витрат коштів, пов'язаних з явкою останнього у судове засідання у розмірі 347,31 грн.

У судовому засіданні 10.10.2013 р. представник відповідача подав письмові пояснення.

У даному судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Однак, про час, дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви (в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 10.10.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанська промислова компанія" було оформлено заявку на перевезення №Х_3, умовами якої передбачено, що позивач зобов'язався надати відповідачу послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити надані позивачем послуги.

Згідно вказаної заявки дата подачі автомобіля під завантаження - 18.03.2013 р., дата і час вивантаження - 20-21.03.2013 р., вартість послуг становить 5 000,00 грн., яка проводиться після надання оригіналів документів.

Як стверджує позивач, 15.03.2013р. між сторонами було укладено в письмовій формі договір №2/13 про надання послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні від 15.03.2013 р., однак вказаний договір не підписаний відповідачем та факт подальшого схвалення такого договору заперечується відповідачем, враховуючи, що позивачем оригіналу договору не надано, тому судом до уваги не приймається.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема погашення заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. Крім того, позивачем нараховано відповідачеві штрафні санкції за простій у розмірі 2 400,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 268,64 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Частиною 1-2 ст. 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 19.03.2013 р. позивачем було подано автотранспорт для завантаження вантажу відповідача та подальшого перевезення до місця призначення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR, а відповідачем надано вантаж для перевезення.

Таким чином, оскільки відповідачем вчинено дії на виконання перевезення, зокрема передано вантаж для перевезення, а позивачем підтверджено його вчинення шляхом прийняття вантажу до перевезення, а тому суд визнає укладений між сторонами договір перевезення у спрощений спосіб дійсним.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав всі передбачені договорами послуги по перевезенню, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR, Carnet Tir №хх71989289 та наданим відповідачем комерційним інвойсом (копії в матеріалах справи).

01.04.2013 р. позивачем було направлено на адресу відповідача довідку про транспортні витрати, з якої вбачається, що вартість наданих послуг з перевезення вантажу складає 5 000,00 грн. аналогічно сумі, обумовленій сторонами у заявці на перевезення №Х_3. Зазначена довідка була отримана відповідачем 04.04.2013 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак відповідач оплати наданих позивачем послуг на суму 5 000,00 грн. не провів, доказів зворотного суду не надав.

22.04.2013 р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №135 від 19.04.2013 р. з вимогою оплатити вартість наданих послуг з перевезення в розмірі 5 000,00 грн. та було нараховано штрафні санкції за понаднормовий простій транспортного засобу у розмірі 2 400,00 грн. та рахунок фактуру №сл-000108 від 25.03.2013 р., що вбачається з опису вкладення у цінний лист, а факт відправки підтверджується відтиском печатки поштової установи.

Як встановлено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи строки оплати встановлені ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги в розмірі 5 000,00 грн. повинен бути виконаний протягом 7 днів з моменту отримання претензії, яка вважається отриманою відповідачем, враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів по місті Києві, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N 1149 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів» саме 26.04.2013 р. (враховуючи вихідні дні).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору перевезення у спрощений спосіб, положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. основної заборгованості.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій за простій у розмірі 2 400,00 грн., суд відзначає наступне.

Із заявки на перевезення №Х_3 вбачається, що сторонами погоджено наступні нормативні простої при навантажувально-розвантажувальних роботах: 24 години при завантаженні; 48 годин на замитнення; - 48 годин на розмитнення-вивантаження. Простій оплачується по тарифу 600 грн. за кожну добу простою.

Також з міжнародної товарно-транспортної накладної CMR вбачається, що товар для перевезення було завантажено 19.03.2013 р. та перевізником пройдено митницю Російської Федерації 20.03.2013 р., при цьому позивачем не доведено, з яких причин, перевізник пройшов зворотній митний контроль лише 25.03.2013 р., та суд не вбачає можливим встановити точну дату розвантаження вантажу за місцем його поставки.

Таким чином, оскільки суд не має можливості встановити причини наднормового простою та з вини яких осіб відбувся такий простій, тому відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій за простій у розмірі 2 400,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 268,64 грн., які за розрахунками позивача складаються з пені у розмірі 223,84 грн. розрахованої виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та 3% річних у сумі 88,22 грн. за період з 04.04.2013 р. по 15.07.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За таких обставин, оскільки сторони в договорі не визначили розмір штрафних санкцій у вигляді пені, суд приходить до висновку, що розмір пені, з урахуванням положень ч. 6 ст. 231 ГК України, визначається обліковою ставкою Національного банку України до суми невиконаного грошового зобов'язання.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних і встановив, що позивачем проведено нарахування пені понад облікову ставку Національного банку України та за невірно визначений період пеню і 3% річних.

За розрахунком суду обґрунтованою являється сума пені у розмірі 73,56 грн., розрахована виходячи з облікової ставки Національного банку України за період з 03.05.2013 р. по 15.07.2013 р. та сума 3 % річних в розмірі 30,41 грн. за період з 03.05.2013 р. по 15.07.2013 р.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявлених позивачем клопотань про включення до судових витрат коштів, пов'язаних з явкою останнього у судове засідання, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як зазначається у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України N 7 від 21 лютого 2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Ухвалою про порушення провадження у справі від 09.08.2013 р. розгляд справи було призначено на 29.08.2013 р. та явку представників сторін було визнано обов'язковою.

Однак, сторони у судове засідання 29.08.2013 р. не з'явилися, за наслідками чого ухвалою суду від 29.08.2013 р. було відкладено розгляд справи на 19.09.2013 р. та жодним чином не зазначалось в ухвалі суду про обов'язковість явки представників сторін.

В поданих клопотаннях представник позивача просить включити до судових витрат кошти, пов'язані з явкою представника Безпрозванних Дмитра у судове засідання 19.09.2013 р. у сумі 774,75 грн., проте явку представників сторін було визнано обов'язковою лише у судове засідання 29.08.2013 р., у яке представники позивача не з'явилися, а тому суд відмовляє у задоволенні поданих клопотань через необґрунтованість.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанська промислова компанія" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" (03067, м. Київ, пров. Чугуївський, буд. 21, ідентифікаційний код - 31202310), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанська промислова компанія" (61124, м. Харків, пров. Зерновий, буд. 10, ідентифікаційний код - 36456427) 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості та 1 121 (одну тисячу сто двадцять одна) грн. 78 коп. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 15.10.2013 р.

Суддя Бондарчук В.В.