Постанова № 34174025, 15.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2013 року письмове провадження № 826/13881/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сілард» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 28.05.2013 р. №№ 0001592260, 0001582260.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

23.09.2013 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2012 року та податку на прибуток за IV квартал 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ «Інтерколірметгруп», код ЄДРПОУ 3738733.

Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2012 рік встановлено їх завищення всього на суму 2 334 025 грн., в тому числі за IV квартал 2012 року на суму 2 334 025 грн.

Перевіркою повноти нарахування податку на прибуток в результаті порушень встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті за 2012 рік на суму 490 145 грн., в тому числі за IV квартал 2012 року на суму 490 145 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 встановлено його завищення всього у сумі 466 805 грн.

Перевіркою встановлено, що на формування зазначених показників мали вплив договірні взаємовідносини позивача з ТОВ «Інтерколірметгруп».

Так, взаємовідносини позивача з ТОВ «Інтерколірметгруп», ґрунтувалися договорі про постачання вугільної продукції від 03.12.2012 № 03/12/1, згідно якого ТОВ «Інтерколірметгруп» як постачальник зобов'язується поставити позивачу як покупцю вугільну продукцію (вугілля) у кількості, якості, строкам, цінам, асортименті і з якісними характеристиками, приведеними у цьому договорі, додатками до нього. Покупець зобов'язується прийняти вугілля, яке відповідає показникам якості вугілля встановлених за цим договором, та оплатити його у строки та на умовах даного договору. Постачальник зобов'язується поставити вугілля у кількості, обговореній у відповідних Додаткових угодах до цього договору. Форма Додаткової угоди наведена у додатку №1 до договору. Додаток №1 є невід'ємною частиною даного договору.

Постачання вугілля за відповідною Додатковою угодою здійснюється партіями, на підставі письмової заявки покупця, на умовах EXW склад постачальника в редакції ІНКОТЕРМС 2010, з урахуванням застережень і умов, що передбачені цим договором, Додатковими угодами та додатками до договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату послуг до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбані послуги, контрагентом виписані позивачу первинні документи: акти приймання-передачі відвантаженої вугільної продукції від 15.12.2012 № 1, від 19.12.2012 № 2, від 24.12.2012 № 3, від 25.12.2012 № 4, від 26.12.2012 № 5, від 27.12.2012 № 6, від 28.12.2012 № 7, від 29.12.2012 № 8, від 30.12.2012 № 9, №10; видаткові накладні від 15.12.2012 № 123, від 19.12.2012 № 124, від 24.12.2012 № 167, від 25.12.2012 № 167, від 26.12.2012 № 169, від 29.12.2012 № 192, від 28.12.2012 № 191, від 30.12.2012 № 193, від 31.12.2012 № 194, від 19.12.2012 № 243, від 19.12.2012 № 244; податкові накладні від 15.12.2012 № 10, від 19.12.2012 № 11, від 19.12.2012 № 130, від 19.12.2012 № 131, від 24.12.2012 № 54, від 25.12.2012 № 55, від 26.12.2012 № 56, від 27.12.2012 № 60, від 28.12.2012 № 78, від 29.12.2012 № 79, від 30.12.2012 № 80, від 31.12.2012 № 81; банківські виписки ( а/с 27-31, том 1 додатку).

В той же час, в ході перевірки відповідачу від ДПІ у м. Полтава ДПС надійшов акт від 10.04.2013 № 439/22.5-10/37386733 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтерколірметгруп» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за листопад 2011 року - лютий 2013 року, згідно якого встановлено відсутність за місцем реєстрації, стан платника на 15.02.2013 - 9 (направлено повідомлення 15-ОП до державного реєстру щодо відсутності платника на місцезнаходженням); встановлено відсутність умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів. Виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), та придбання у постачальника товарів (робіт, послуг).

Податковим органом надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що згідно з вимогами ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, правочини укладені позивачем з вказаним суб'єктом господарювання є нікчемними та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 13.05.2013 № 1489/22-621/34647641, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за грудень 2012 року всього у сумі 466 805 грн.; пп. 139.1.9, п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік на суму 490 145 грн., в тому числі за IV квартал 2012 року на суму 490 145 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст. 56 Податкового кодексу України, були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 19.07.2013 № 2255/10/26-15-10-04-04 оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду повторної скарги від 19.08.2013 № 9298/2/99-99-10-01-15 оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача були залишні без змін, а скарга позивача - без задоволення.

На підставі акта перевірки від 13.05.2013 № 1489/22-631/34647641, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 28.05.2013 № 0001592260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 466 805 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 116 701 грн.; від 28.05.2013 № 0001582260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 490 145 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 122 536 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались, а висновки про нікчемність правочинів, сформовані відповідачем є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, приймаються судом критично та до уваги не приймаються.

На момент вчинення правочинів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Згідно положень інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, слід зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Пунктом 11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні визначено, що державним податковим інспекціям, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках-коштів, одержаних без установлених законом підстав,а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Також, статтею 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не самостійно визнавати їх нікчемними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлений договором, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акта ДПІ у м. Полтаві ДПС від 10.04.2013 № 439/22.5-10/373869733 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтерколірметгруп».

Суд зазначає, що відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1232 (далі-Порядок).

Згідно п.1 Порядку, зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань (п.2 Порядку).

Відповідно до п.3 Порядку, з метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних.

При цьому, згідно пп.3.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 р. № 236 (далі-Методичні рекомендації, з метою забезпечення результативності та оперативності проведення зустрічної звірки орган ДПС - ініціатор повинен максимально чітко та повно навести у запиті інформацію щодо здійснених господарських операцій платника податків із суб'єктом господарювання та навести повний і чіткий перелік питань, дослідити які необхідно при проведенні зустрічної звірки для з'ясування реальності здійснених операцій та повноти їх відображення в обліку платника податків.

Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку (п.4 Порядку).

За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення (п.7 Порядку).

Відповідно до пп.4.4. Методичних рекомендацій, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від підписання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає заходів, передбачених актами ДПС України.

В акті про неможливість проведення зустрічної звірки від 10.04.2013 № 439/22.5-10/37386733, відсутній опис обставин, що перешкодили проведенні звірки. У той же час у супереч діючому законодавству в цьому службовому документі викладені певні висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином висновки акта від 13.05.2013 № 1489/22-621/34647641 (сформовані на підставі акта ДПІ у м. Полтаві ДПС від 10.04.2013 № 439/22.5-10/37386733 про неможливість проведення перевірки зустрічної звірки ТОВ «Інтерколірметгруп» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за листопад 2011 року - лютий 2013 року) зроблені безпідставно.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Додатково, на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано суду договір № 40 від 30.10.2012 про надання транспортно-експедиційних послуг. Згідно даного договору ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» як виконавець бере на себе зобов'язання надавати позивачу як замовнику автотранспортні послуги, надаючи наявний в його розпорядженні автомобільний транспорт. Замовник в свою чергу, бере на себе зобов'язання сплатити виконавцю за надані послуги в порядку та на умовах, що надаються даним договором. На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем надано акти наданих послуг ; від 02.12.2012 № 02121201, від 03.12.2012 № 03121207, від 04.12.2012 № 04121204, від 05.12.2012 № 05121203, від 06.12.2012 № 06121203, від 22.12.2012 № 22121203, від 26.12.2012 № 26121207, товарно-транспортні накладні ( а/с 68 - 120, том 1 додатку); платіжні доручення № 13 від 10.01.2013, № 12 від 10.01.2013, № 373 від 19.12.2012, № 366 від 17.12.2012.

Між позивачем та ГП «Луганскуголь» в особі ОП «ГОФ «Словяносербская» був укладений договір № 170 від 10.12.2012, за яким ГП «Луганскуголь» в особі ОП «ГОФ «Словяносербская» як виконавець надає позивачу послуги по важенню, навантаженню та розвантаженню вугільної продукції. На виконання умов договору надано калькуляції вартості навантаження в залізничні вагони ( а/с 125 - 132, том 1 додатку); акти наданих послуг від 31.12.2012; платіжні доручення № 386 від 27.12.2012.

Між позивачем та ГП «Луганскуголь» в особі ОП «ГОФ «Словяносербская» був укладений договір № 169 від 10.12.2012, за яким останній приймає та надає послуги позивачу з визначенню якісних показників вугілля. На виконання умов договору позивачем надано калькуляцій вартості затрат по виробництву аналізу однієї проби та оформлення на неї сертифіката якості ( а/с 134-136, том 1 додатку, відомості плати за користування вагонами (контейнерами) ( а/с 137-139, том 1 додатку); акти наданих послуг від 31.12.2012, від 31.12.2012; платіжні доручення № 371 від 19.12.2012, № 370 від 17.12.2012.

Зазначені документи додатково підтверджують реальність виконання укладених угод, спростовують доводи акту перевірки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 28.05.20013 №№ 0001592260, 0001582260.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сілард» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 28.05.2013 № 0001592260.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 28.05.2013 № 0001582260.

Судові витрати в сумі 2294,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сілард» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій