Рішення № 34169302, 19.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13081/13 19.09.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/13081/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ватфарм»;

до підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою

відповідальністю «Фалбі»;

про стягнення 238 725,90 грн.

Представники сторін:

від позивача: Коваленко В.А., довіреність б/н від 03.01.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ватфарм» (надалі - позивач) з позовом до підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (надалі - відповідач) про стягнення 238 725,90 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 0302/1 від 03.02.2012р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 227 903,74 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 8163,61 грн., 3% річних - 2370,01 грн. та інфляційні - 288,54 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. порушено провадження у справі № 910/13081/13 та призначено її розгляд на 08.08.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 08.08.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. про порушення провадження у справі відповідач не виконав та витребувані докази не подав, проте 06.08.2013р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 08.08.2013р. суд продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотання представника позивача та відклав розгляд справи на 19.09.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням витребуваних доказів у справі.

Присутнім у судовому засіданні 19.09.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 11.07.2013р. та ухвали від 08.08.2013р.не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 11.07.2013р. та ухвалу від 08.08.2013р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2012р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір № 0302/1, у відповідності до п. 1.1. якого, продавець зобов'язується поставити товари медичного призначення (далі «товар»), а покупець прийняти та оплатити їх в строк та на умовах даного договору.

Згідно з умовами пунктів 2.2.,2.3., 2.4., 2.5. договору, поставка товару виконується окремими партіями. Партією товару вважається його кількість, що вказана в одній видатковій накладній. Місце поставки, асортимент, кількість та ціна товару зазначається у видатковій накладній на кожну поставку товару, що є невід'ємною частиною даного договору та замінює специфікацію.

Покупець оплачує поставлений товар за ціною вказаній у видатковій накладній на кожну партію товарів, що поставляється по цьому договору. Обидві сторони визнають на видаткових накладних підписи уповноважених осіб на одержання товару та печатки чи штампу сторони, які засвідчують факт одержання товару покупцем та досягнення сторонами згоди щодо ціни. Підписи представників продавця та покупця, які зазначені на видаткових накладних, являються беззаперечним доказом для іншої сторони в наданні такій особі повноважень на здійснення погодження істотних умов за даним договором на відповідну партію товару та не потребують надання підтвердження таких повноважень будь-якими документами. Підпис уповноваженої особи покупця на видатковій накладній свідчить про отримання від продавця одночасно із товаром всіх необхідних документів, що супроводжують товар.

Дата отримання товару вказується уповноваженою особою покупця у видатковій накладній під час приймання товару. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання видаткової накладної на відповідну партію товару.

Загальна сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних сторонами протягом терміну дії даного договору.

Пунктом 3.5. договору встановлено, що покупець оплачує поставлений товар за ціною, зазначеній у видатковій накладній на кожну партію товарів з відстрочкою платежу 30 (тридцять) календарних днів з дня отримання товару. Строк оплати є обов'язковим для покупця з моменту підписання видаткової накладної.

Моментом виконання зобов'язання покупця по оплаті товару вважається момент надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.2. договору).

Крім того, 14.01.2013р. сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Договору № 0302/1 від 03.02.2012р., якою п. 3.1. договору виклали у новій редакції та визначили, що покупець оплачує поставлений товар за ціною, зазначеній у видатковій накладній на кожну партію товарів з відстрочкою платежу 45 (сорок п'ять) календарних днів з дня отримання товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем на підставі видаткових накладних № СРН-0000384 від 19.10.2012р., № СРН-0000247 від 16.01.2013р., № СРН-0000248 від 16.01.2013р., № СРН-0000121 від 05.02.2013р., № СРН-0000122 від 05.02.2013р., № СРН-0000236 від 15.03.2013р., № СРН-0000240 від 15.03.2013р., № СРН-0000266 від 18.04.2013р., № СРН-0000267 від 18.04.2013р. поставлено відповідачу товару на загальну суму 245 676,42 грн. Копії зазначених видаткових накладних залучені до матеріалів справи.

Крім того, факт отримання товару відповідачем також підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 001914 від 19.10.2012р., № 002239 від 16.01.2013р., № 000046 від 05.02.2013р., № 000150 від 15.03.2013р., № 000257 від 18.04.2013р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 17772,68 грн.

Отже, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 227 903,74 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором купівлі-продажу.

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів оплати переданого товару в повному розмірі, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 227903,74 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, тому підлягає задоволенню.

Проте, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 8163,61 грн. та 3% річних у сумі 2370,01 грн., які нараховані станом на 22.05.2013р. на суму боргу, що виникла окремо по кожній видатковій накладній, перелік яких наведений у позовній заяві.

Також, позивачем на суму заборгованості, яка виникла за видатковою накладною № СРН-0000384 від 19.10.2012р., нараховані інфляційні втрати в сумі 288,54 грн. за період з листопада 2012 року по січень 2013 року.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 6.1. договору передбачено, що при порушенні терміну оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочки платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його не обґрунтованим. За розрахунком суду розмір пені за визначений позивачем період становить 8172,19 грн.

Проте, суд обмежений заявленими позовними вимогами, тому вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 8163,61 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних, задовольняє останні в сумі 216,41 грн., оскільки при розрахунку інфляційних втрат позивачем не було враховано дефляцію.

Також, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення річних, підлягають задоволенню в сумі 2370,01 грн., за розрахунком позивача, який є арифметично правильним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (03170, м. Київ, вул. Тулузи, 3-Б; код ЄДРПОУ 21568905) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ватфарм» (18018, м. Черкаси, пр. Хіміків, 66, код ЄДРПОУ 00306756) 227903 грн. 74 коп. - боргу, 8163 грн. 61 коп. - пені, 2370 грн. 01 коп. - 3% річних, 216 грн. 41 коп. - інфляційних, 4773 грн. 08 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.09.2013р. Суддя А.І.Привалов А.І. Привалов