Рішення № 34169243, 19.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14629/13 19.09.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/14629/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна»;

про стягнення 157374,29 грн.

Представники сторін:

від позивача: Меленчук Д.О., довіреність б/н від 07.07.2011р.;

від відповідача: Гірник П.А., довіреність № 74 від 17.09.2013р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» (надалі - відповідач) про стягнення 157374,29 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 44-П12 з відстрочкою платежу від 30.03.2012р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 124297,26 грн., за весь час прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 16809,64 грн. та 15% річних у сумі 16267,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2013р. порушено провадження у справі № 910/14629/13 та призначено її розгляд на 19.09.2013р.

До початку розгляду справи 17.09.2013р. від позивача через загальний відділ господарського суду надійшли витребувані судом докази та заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 124297,26 грн., пеню 9568,75 грн. та 15% річних у сумі 9260,08 грн.

Отже, позовні вимоги розглядаються в межах нової ціни позову - 143126,09 грн., визначеної позивачем.

Присутнім у судовому засіданні 19.09.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що в договорі передбачена можливість настання форс-мажорних обставин, за яких невиконання умов договору не є порушенням договору.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2012 р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 44-П12 з відстрочкою платежу, у відповідності до п.п. 1.1., 1.5. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар. Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура, одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікаціях або рахунках-фактури, що є додатками до цього договору.

Відповідно до п. 2.4. договору, ціна замовленої партії товару зазначається у накладних на товар, оформлених при прийомі товару в пункті поставки, які пітверджують кількість фактично прийнятого товару, поставленного постачальником згідно данного договору.

Загальна вартість договору визначається вартістю поставленного товару та складається з сум усіх накладних, укладених протягом дії договору (п. 2.5. договору).

Підпунктом 2.10.1. договору передбачено, що покупець протягом 30 банківських днів після поставки товару та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, перераховує на рахунок постачальника кошти у розмірі 100% вартості поставленного товару, включаючи ПДВ 20%.

На виконання умов договору сторони підписали Специфікацію № 1 від 30.03.2012р., в якій узгодили кількість, асортимент та вартість товару на загальну суму 36417,49 грн.

Крім того, згідно з замовленнями відповідача позивач виставив останньому для оплати рахунки-фактури № СП-0004557 від 29.03.2012р. та № СП-0011827 від 17.07.2012р., в яких, виходячи з положень умов договору, сторони узгодили кількість, асортимент та вартість товару на загальну суму 91863,82 грн.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору, позивачем на підставі видаткових накладних № СП-БР-0003482 від 30.03.2012р., № СП-БР-0004433 від 19.04.2012р., № СП-БР-0009465 від 23.07.2012р., № СП-БР-0009202 від 23.07.2012р., № СП-БР-0009198 від 23.07.2012р., № СП-БР-0009502 від 27.07.2012р., № СП-БР-0009562 від 27.07.2012р., № СП-БР-0011000 від 17.08.2012р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 129 758,51 грн. Копії видаткових накладних залучені до матеріалів справи.

Факт отримання товару уповноваженими особами відповідача підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 38 від 30.03.2012р., № 93 від 18.04.2012р., № 242 від 23.07.2012р., № 276 від 07.08.2012р.

Відповідач частково повернув товар на суму 3984,25 грн., про що свідчать наявні у матеріалах справи накладні № 2 та № 3 від 14.06.2012р.

Також, відповідач частково оплатив товар на суму 1477,00 грн.

Отже, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 124 297,26 грн. (129758,51 - 3984,25 - 1477,00 = 124297,26).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів оплати переданого товару в повному розмірі, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 124297,26 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, тому підлягає задоволенню.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки вони не відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України.

Так, пп. 6.1.4. договору встановлено, що не вважається випадком (тобто не відноситься до форс-мажорних обставин) недодержання своїх обов'язків контрагентом тієї сторони, що порушила договір, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання договору, відсутність у сторони, що порушила договір необхідних коштів. Дана умова договору повністю кореспондується з приписами ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 9568,75 грн. та 15% річних у сумі 9260,08 грн., які нараховані на суму боргу, що виникла окремо по кожній видатковій накладній.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 5.2. договору передбачено, що покупець за порушення обов'язку, визначеного у п. 2.10.1., п. 4.1.1. договору, за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення, 15% річних та штраф за неприйнятий товар у розмірі 50% від вартості товару.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його не обґрунтованим, оскільки нарахування пені було здійснено позивачем без урахування того, що з 23.03.2012р. розмір облікової ставки НБУ становив 7,5%.

За розрахунком суду розмір пені за визначений позивачем період становить 9260,08 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Крім того, згідно п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 15% річних від суми борну за весь час прострочення.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 15% річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України) та п. 5.2. договору, а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги в частині стягнення 15% річних підлягають задоволенню в сумі 9260,08 грн., за розрахунком позивача, який на власний розсуд обмежив нарахування 15% річних шестимісячним строком.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» (03191, м. Київ, вул. Композитора Лятошинського, 14-А; код ЄДРПОУ 36791760) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 31, код ЄДРПОУ 24744047) 124 297 грн. 26 коп. - боргу, 9260 грн. 08 коп. - пені, 9260 грн. 08 коп. - 17 % річних, 2856 грн. 35 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.09.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов