Рішення № 34168819, 15.10.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р. справа № 911/3577/13

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Держтранс», м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Прокопець Тетяни Миколаївни Київська обл., смт. Калита

про стягнення 19 749,12 гривень

за участю представників:

від позивача: Чапкін Б.М. (довіреність б/н від 18.06.2013р.)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.09.2013р. Державне підприємство «Держтранс» (далі-ДП «Держтранс»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Прокопець Тетяни Миколаївни (далі-ФОП Прокопець Т.М./відповідач) про стягнення 19 749,12 грн., з яких: 17 520,00 грн. заборгованості за договором зберігання №26/09-03 від 10.11.2010р., 1 310,40 грн. пені та 918,72 грн. 3% річних.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.09.2013р. порушено провадження у справі №911/3577/13 та призначено справу до розгляду на 26.09.2013р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.09.2013р. розгляд даної справи було відкладено на 15.10.2013р.

В судові засідання 26.09.2013р. та 15.10.2013р. представник відповідача не з'явився, витребувані документи не надав, про причини їх ненадання суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

10.11.2010р. між ДП «Держтранс» (далі-зберігач) та ФОП Прокопець Т.М. (далі-поклажодавець) укладено договір зберігання №26/09-03 (далі-договір), відповідно до якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно поклажодавця. Крім того, зберігачем надано поклажодавцю можливість користуватись мийкою зберігача.

Пунктом 3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 16.11.2010р. передбачено, що сума договору на місяць складає 9 240,00 грн., з яких: 6 600,00 грн. за зберігання та 2 640,00 грн. за користування мийкою.

Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за договором виконав належним чином.

Так, на виконання умов договору, протягом, зокрема, серпня-вересня 2011 року, позивачем було забезпечено схоронність майна відповідача, а також надана відповідачу можливість користуватись мийкою позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та відсутністю з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Втім, відповідач свої обов'язки за договором в частині оплати вартості наданих послуг за вказаний період належним чином не виконав, сплативши лише 960,00 грн., внаслідок чого за ним утворилось 17 520,00 грн. заборгованості.

Факт проведення відповідачем розрахунків за договором, в тому числі за спірний період, підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою ПАТ «АКБ «Базис» №09-07/2004 від 04.10.2013р., виписками з поточного рахунку позивача, а також прибутковими касовими ордерами останнього.

Листами від 01.10.2011р. та 30.11.2011р. відповідач просив позивача розірвати договір зберігання №26/09-03 від 10.11.2010р., а також зобов'язався здійснити остаточні розрахунки за вказаним договором до 12.12.2011р.

З метою досудового врегулювання даного спору, 29.07.2013р. позивачем було надіслано відповідачу претензію №231, якою позивач інформував останнього про наявність заборгованості за договором та вимагав її сплати.

Посилаючись на те, що відповідач на зазначений лист не відповів, свої договірні зобов'язання не виконав, позивач про суд стягнути з відповідача, зокрема, 17 520,00 грн. заборгованості по оплаті вартості наданих послуг за серпень-вересень 2011 року згідно договору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приписами статей 173, 193 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 901, 936, 903, 946, 530 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 16.11.2010р. передбачено, що поклажодавець оплачує зберігачу послуги зі зберігання до 10 числа кожного місяця.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що станом на день прийняття рішення відповідач вартість наданих за спірний період послуг оплатив лише частково, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 17 520,00 грн. заборгованості по оплаті вартості наданих послуг за серпень-вересень 2011 року згідно договору підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача:

- 1 310,40 грн. пені, нарахованої з 12.12.2011р. по 10.06.2012р. на 17 520,00 грн. скупної заборгованості;

- 918,72 грн. 3% річних, нарахованих з 12.12.2011р. по 10.09.2013р. на 17 520,00 грн. скупної заборгованості.

Статтями 611, 612, 625 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Водночас, зі змісту п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 16.11.2010р. слідує, що сторонами погоджено лише строки оплати послуг за зберігання, у той час як доказів погодження сторонами строків оплати за користування мийкою суду не надано, що унеможливлює встановлення судом моменту (дата, місяць, рік) виникнення у відповідача обов'язку по сплаті вказаних послуг.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання позивачем суду доказів, зі змісту яких можливо встановити період, з якого відповідач вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України щодо обов'язку по оплаті послуг за користування мийкою протягом серпня-вересня 2011 року за договором у розмірі 5 280,00 грн., суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних за порушення строків оплати вартості вказаних послуг не відповідає вимогам статей 611, 612, 625 ЦК України та ст. 230 ГК України, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2012р. у справі №5002-18/273-2011.

Крім того, статтею 232 ГК України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що за несвоєчасне або неповне проведення грошових розрахунків поклажодавець зобов'язаний сплатити зберігачу пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

З огляду наведеного, враховуючи встановлений п. 3.1 договору строк оплати вартості послуг зберігання, а також те, що ані умовами договору, ані відповідними додатковими угодами до нього не передбачений більш тривалий період нарахування пені ніж 6 місяців, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення строків оплати вартості послуг зберігання за серпень/вересень 2011 року, в силу вимог ст. 232 ГК України, у позивача виникло з 10.08.2011р./10.09.2011р. та припинилось 10.02.2012р./10.03.2012р. відповідно.

Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, суд здійснював обрахунок:

- пені за періоди:

з 12.12.2011р. по 10.02.2012р. на 5 640,00 грн. заборгованості за послуги зберігання за серпень 2011р. з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат,

з 12.12.2011р. по 10.03.2012р. на 6 600,00 грн. заборгованості за послуги зберігання за вересень 2011р.;

- 3% річних за періоди:

з 12.12.2011р. по 10.09.2013р. на 5 640,00 грн. заборгованості за послуги зберігання за серпень 2011р. з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат,

з 12.12.2011р. по 10.09.2013р. на 6 600,00 грн. заборгованості за послуги зберігання за вересень 2011р.

Оскільки арифметично вірний розмір пені та 3% річних, обрахованих судом в межах заявленого позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 398,35 грн. та 642,86 грн. відповідно, тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних підлягає задоволенню у розмірі 398,35 грн. та 642,86 грн. відповідно

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 59, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 611, 612, 625, 901, 936, 903, 946 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230, 232 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Прокопець Тетяни Миколаївни (07420, Київська обл., Броварський р-н, смт. Калита, вул. Леніна, 26, кв. 9, ідентифікаційний номер 2105313909) на користь Державного підприємства «Держтранс» (01103, м. Київ, шосе Залізничне, 25, ідентифікаційний код 02736337) 17 520 (сімнадцять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. заборгованості, 398 (триста дев'яносто вісім) грн. 35 коп. пені, 642 (шістсот сорок дві) грн. 86 коп. 3% річних та 1 617 (одну тисячу шістсот сімнадцять) грн. 02 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 17.10.2013р.

Суддя В.А. Ярема