Постанова № 34164577, 10.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2013 року № 826/11091/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Аблова Є.В., Амельохіна В.В., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомПриватного акціонерного товариства "Індустріальні та дистрибуційні системи"доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків, Міністерство доходів і зборів України проскасування податкового повідомлення-рішення №0000394020 від 22.04.2013р., скасування рішення №5872/6/99-99-10-05-15 від 01.07.2013р.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків (надалі по тексту Відповідач - 1), Міністерство доходів і зборів України (надалі по тексту Відповідач - 2) про скасування податкового повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 22 квітня 2013 року №0000394020; скасувати Рішення Міністерства доходів і зборів України від 01 липня 2013 року №5872/6/99-99-10-05-15 про результати розгляду повторної скарги.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані рішення прийняті Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Відповідач - 1 проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що Позивачем було не правильно заповнені податкові декларації, що в свою чергу і стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, а тому, рішення прийнято правомірно.

Відповідач -2 в судове засідання не з'явився.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Центральним офісом, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ з наступними змінами та доповненнями та згідно наказу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 21.05.2013р. №544 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» (код за ЄДРПОУ 24364528) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Благодатне» (код за ЄДРПОУ 31140930). За результатами перевірки складено акт від 05.04.2013р. №353/40-20/24364528, (надалі по тексту Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки Податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2013 року №0000394010, яким застосовано штрафні санкції в сумі 1335246,60 грн. за несвоєчасну сплату податку на прибуток.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням рішенням Позивачем було подано скаргу до Міністерство доходів і зборів України, за результатом розгляду скарги Міністерство доходів і зборів України було прийнято Рішення від 01.07.2013 р. №5872/6/99-99-10-05-15, яким податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Виходячи з аналізу заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи Суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Приватним акціонерним товариством «Індустріальні та дистрибуційні системи» було подано декларацію з податку на прибуток за півріччя 2012 року засобами електронного зв'язку 30 липня 2012 року.

В даній декларації Позивач зазначив наступні показники: податок на прибуток за звітний (податковий) період (рядок 14 Декларації) в сумі 24 999 524,00 грн.; податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду (рядок 16 Декларації) в сумі 20 860 995,00 грн.; сума авансового внеску при виплаті дивідендів, нарахована за результатами останнього календарного кварталу звітного (податкового) періоду, що має бути сплачена за місцезнаходженням юридичної особи (рядок 22 Декларації) в сумі 5 033 847,00 грн.

Відповідач зазначає, що граничний термін сплати 19.08.2012 року, станом на 19.08.2012 року задекларована сума 25 894 842 грн. була сплачена Приватним акціонерним товариством «Індустріальні та дистрибуційні системи» до Державного бюджету не в повному обсязі.

В обліковій картці ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів обліковувалось 19 218 608, 94 грн. переплати.

Отже, в результаті чого у Позивача обліковувався податковий борг в сумі 6 676 233,06 грн.

Засобами електронного зв'язку 20 серпня 2012 року Позивачем подано уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток за півріччя 2012 року.

В уточненій декларації з податку на прибуток за півріччя 2012 року Позивач зазначив наступні показники: податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду (рядок 16 Декларації) в сумі 14 149 941, 00 грн.; сума авансового внеску при виплаті дивідендів, нарахована за результатами останнього календарного кварталу звітного (податкового) періоду, що має бути сплачена за місцезнаходженням юридичної особи (рядок 22 Декларації) в сумі 5 033 847, 00 грн.; зменшення податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду, що уточнюється (від'ємне значення (рядок 16 - рядок 16 Податкової декларації, яка уточнюється) (рядок 26 Декларації) в сумі 6 711 054,00 грн.

Таким чином, Позивач зменшив свої податкові зобов'язання у зв'язку із виплатою дивідендів акціонерам.

Відповідно до пп. 153.3.3 п.153.3 ст.153 Податкового кодексу України, платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту. Не дозволяється проведення зазначеного заліку з податком, передбаченим статтею 156 цього Кодексу.

Листом №7369/10/40-250 від 22.08.2012 року Окружна державна податкова служба - Центральний офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби повідомила Позивача про невизнання податковою звітністю Уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток за півріччя 2012 року за реєстраційним №9050418031 від 20.08.2012, оскільки зазначений документ складено з порушенням норм статті 48 Податкового кодексу України.

У відповідності до п.46.1 ст. 46 Податкового кодексу України: податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною».

Пунктом 57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно пунктом 48.1 статтею 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Відповідно до п.48.3 ст.48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Отже, у позивача на момент сплати податкового зобов'язання обліковувався податковий борг в сумі 6 676 233,06 грн.

Позивачем не надано Суду переконливі докази того, що ним було оскаржено дії Податкового органу щодо не прийняття податкової звітності.

Підпунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Враховуючи вищевикладене, Позивачем в порушення ст. 126 Податкового кодексу України не було сплачено узгоджену суму грошового зобов'язання в строки встановлені ст. 57 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим до Позивача було застосовано штрафні санкції.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги в частині щодо скасування повідомлення-рішення від 22.04.2013 року №0000394010 задоволенню не підлягають.

В частині позовних вимог щодо скасування рішення Міністерства доходів і зборів України від 01 липня 2013 року №5872/6/99-99-10-05-15 про результати розгляду повторної скарги, Суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Пунктом 55.1 статті 55 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до ст.56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Крім того, Податковий кодекс України не містить жодної норми, яка б передбачала оскарження рішень податкових органів прийнятих за результатами розгляду скарг платників податків. Тобто, рішення податкових органів прийнятих за результатами розгляду скарг платників податків не створюють ніяких наслідків для платників податків, тому не підлягають оскарженню.

Рішення Міністерства доходів і зборів України не є юридично значеним для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже сама по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2013 року за номером К-54177/09-С.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу свідчить про те, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для рішень (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді Є.В. Аблов

В.В. Амельохін