Рішення № 34150610, 01.10.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/20953/12

Провадження № 2/752/709/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.10.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Крекотень О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 у жовтні 2012 року звернулася у суд з позовом, в яком упросить визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 22 грудня 2004 року між ОСОБА_2, який діяв на підставі доручення, та ОСОБА_3 Васильоием і ОСОБА_4.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 10 грудня 2004 року позивач надала довіреність і, тим самим, уповноважила ОСОБА_2 діяти в інтересах позивача, включаючи розпорядження всім майном. Довіреність була надана позивачем для можливого продажу або обміну даного домоволодіння.

22 грудня 2004 року ОСОБА_2, на підставі вищевказаної довіреності, уклав договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, позивач не здогадувалася про можливі дії з боку ОСОБА_2, який діяв, як її представник, без погодження з позивачем умов можливого договору чи дій, пов'язаних з відчуженням майна позивача.

В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги та просила суд задовольнити позов. Представник позивача зазначив, що правовою підставою є ст. 232 ЦК України, оскільки, на його думку, правочин вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Крім того, в даному випадку даний договір купівлі-продажу має наслідки, які передбачені ст. 233 ЦК України, оскільки вчинений під впливом тяжкої обставини. Позивач була позбавлена випливу на вчинення правочину від свого імені, оскільки була вивезена в м. Біла Церква Київської області насильно. Також представник позивача посилається на те, що оспорюваний договір вчинений під впливом обману.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, зазначивши, що строк позовної давності вже минув і підстав для його поновлення не вбачається. Жодного порушення чинного законодавства України при вчиненні правочину чи невідповідності оспорюваного договору купівлі-продажу нормам права не встановлено. Постановою від 24.11.2005 р. слідчого СВ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві кримінальну справу № 51-1164 закрито на підставі п. 1 ст. 6 КПК України.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, зазначивши про сплив строку позовної давності та відповідність оспорюваного договору купівлі-продажу домоволодіння нормам законодавства.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та представників відповідачів, а також дослідивши матеріали справи та матеріали цивільної справи № 2-645/11, суд встановив наступне.

Житловий будинок АДРЕСА_2 був зареєстрований за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.05.2004 р. та ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 02.11.2004 р.

10 грудня 2004 року ОСОБА_1 було видано довіреність на ім'я ОСОБА_2, якою останнього було уповноважено від імені позивачки та в її інтересах продати належний їй на праві приватної власності житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною і на умовах йому відомих, з правами подавати від її імені заяви, подавати та отримувати необхідні довідки та документи, у тому числі, в бюро технічної інвентаризації, розписуватися за неї, отримати належні їй гроші, сплачувати необхідні платежі, підписати договір купівлі-продажу, а також виконувати інші дії, необхідні для виконання умов довіреності.

22 грудня 2004 року ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що належить позивачці на праві приватної власності, відповідно до умов якого продавець передав зазначене майно у спільну часткову власність покупців, а останні прийняли його та сплатили за нього оговорену грошову суму.

Постановою від 25.11.2005 р. слідчого СВ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві кримінальну справу було закрито у зв'язку з відсутністю події злочину.

Згідно відповіді № 7141 (И-2013) від 22.03.2013 р. КП «Київське БТІ» від ОСОБА_1 право власності на ? частину будинку перейшло до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.12.2004 р. Згідно розпорядження присвоєно адресу: АДРЕСА_3. далі реєстрації права власності на цілий житловий будинок проведена та зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.04.2008 р. Також від ОСОБА_1 право власності на ? частину будинку перейшло до ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.12.2004 р. Згідно розпорядження присвоєно адресу: АДРЕСА_4. (а.с.67)

Згідно довідки № 157 від 03.04.2013 р., виданої ТОВ «Житловик-плюс», у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3(власник), ОСОБА_6(син), 1991 року народження, ОСОБА_7 (мати дружини), ОСОБА_1 (колишній власник), ОСОБА_8 (син колишнього власника). (а.с. 70)

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду із позовною заявою про визнання недійсним оспорюваного договору. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.09.2011 р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна», про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2011 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року скасовано. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач та її представник визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Повторно звертаючись у суд з позовом, ОСОБА_1 у позовної заяві посилається, як на правову підставу своїх вимог, на ст.ст. 230, 232 та 233 ЦК України.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Заявляючи позовну вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивач посилається на те, що оспорюваний договір вчинено внаслідок зловмисної домовленості.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

На підтвердження своїх доказів позивач не надала жодного доказу. Її доводи ґрунтуються лише на її поясненнях та зводяться до наступного.

Щодо зловмисної домовленості відповідачів при укладенні угоди, то позивач посилається лише на свої пояснення, що даний правочин був вчинений за відсутності позивача.

На спростування пояснень позивача, представник відповідача стверджує, що такі доводи є безпідставними, оскільки позивач надала довіреність відповідачу на розпорядження її домоволодінням, і він діяв в межах наданих йому повноважень. При бажанні ОСОБА_1 могла скасувати довіреність, проте цього не зробила.

Крім того, при укладенні договору купівлі-продажу, відповідач ОСОБА_2 був представником позивача, представляв її інтереси, а не представляв інтереси ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Вважає, що ОСОБА_2 відповідно до довіреності від 10.12.2004 року діяв в межах довіреності - продати за ціною та на умовах на розсуд уповноваженого і не порушив чинне законодавство.

Заявляючи позовну вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивач посилається на те, що оспорюваний договір вчинено нею під впливом тяжкої для неї обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

На підтвердження своїх доводів позивач та її представник не надали жодного доказу, який би підтверджував доводи про те, що при підписанні договору воля позивача формувалася не вільно і не відповідала її волевиявленню.

Позивач у своїй заяві зазначила, що вона була позбавлена впливу на вчинення правочину від її імені, оскільки була вивезена в м. Біла Церква Київської області насильно, у зв'язку з чим за її заявою була порушена кримінальна справа.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2005 р. прокуратурою Голосіївського району м. Києва за ст. 190 ч. 4 КК України була порушена кримінальна справа № 51-1164. 24.11.2005 р. зазначена кримінальна справа була закрита у зв'язку з відсутністю події злочину. З постанови від 24.11.2005 р. про закриття кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_1, маючи намір продати належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, зверталася до різних осіб та надавала їм довіреності на продаж будинку від її імені. В січні 2005 р. вона разом зі своєю знайомою поїхала з м. Києва, після чого у серпні місяці повернулася та дізналася, що зазначений будинок проданий.

Оскільки зазначена кримінальна справа закрита у зв'язку з відсутністю події злочину, суд вважає, що позивачем не надано доказів, який би свідчив про укладення нею договору під впливом тяжкої обставини.

Заявляючи позовну вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивач посилається на те, що її було введено в оману.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, саме на позивача як на сторону, яка діяла під впливом обману, покладається обов'язок довести наявність умислу з боку іншої сторони правочину, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, одна із сторін правочину або інша заінтересована особа повинна довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Разом з тим позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що договір купівлі-продажу від 22.12.2004 року було укладено нею під впливом обману. Викладене у позовній заяві ґрунтується лише на поясненнях позивача.

При підписанні оспорюваного договору сторони були ознайомлені зі змістом договору, погодилися з ним та представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності, особисто поставив свій підпис. Довіреність, посвідчену 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, позивач не оспорює.

Оцінивши надані докази, доводи сторін, суд приходить до висновку, що доказування з боку позивача ґрунтується лише на поясненнях та її оцінці подій, тобто ґрунтується на припущеннях.

Разом з тим, ч. 4 ст. 60 ЦПК України чітко визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивач не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння недійсним і в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись статтями 202, 203, 204, 216, 230, 232 та 233 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: