Ухвала суду № 34148567, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/42565/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Беляневича В.Е.,

представників відповідача Шевченко Н.О., Завгороднєвої О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 року

у справі № 826/1893/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі - позивач, ТОВ «АТ Каргілл»)

до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, Міжрегіональне ГУ Міндоходів - ЦО ОВП)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «АТ Каргілл» звернулось до суду з позовом про визнання нечинними виданих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 22.11.2012 року № 0000182310, № 0000192310, № 0000202310.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2013 року в задоволені позовних вимог ТОВ «АТ Каргілл» відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2013 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 22.11.2012 pоку № 0000182310, № 0000192310 та № 0000202310.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржену постанову скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 200.1., п. 200.2., п. 200.3., п. 200.4. ст. 200, п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України); пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; ст. ст. 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення суду.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі пп. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, пп. 78.1.8. п. 78.1. ст. 78, п. 79.1. ст. 79 ПК України, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період 2010-2012 роки.

В ході перевірки фінансово-господарської діяльності позивача при взаємовідносинах з рядом контрагентів, зокрема: ТОВ «Зернова компанія «Агромир», ТОВ «Агрооіл групп», ТОВ «Агросейл», ПП «Адріатика-Н», ПП «ТАС «Агротранс», ПП «Ганеша-Люкс», ТОВ «ТК «Грейн Корн», ТОВ «Техноком трейд», ПП «А-Ліра», ТОВ «Кістанов і К», ТОВ «Игнат Лтд», ТОВ «Олександрійська зернова компанія», СГД ОСОБА_4, ТОВ «Оксамит Таврії», ТОВ «Ватикан», СГД ОСОБА_5, ПП «Агроексімцентр», ПП «Таврійська Агро-Торговельна компанія», ТОВ «Урожай», СГД ОСОБА_6, ПП «Бізнес і Компані», ПСП «Маяк», ФГ «Дід-Ух», ТОВ Фірма «Імперія», ТОВ «Шевченко-Південь-Агро», ФГ «Єнісєя», ТОВ «Агроперспектива», ФГ «Агролідер», Фірма «Томіг-Центр», ПП «Парус Юг», ПП «АФ «Астарта» було встановлено, що позивач має значні обсяги розбіжностей між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів постачальників, по яких декларації з ПДВ не подано, податкова звітність має статус «До відома», «Недійсна» та по яких згідно даних перевірок регіональних ДПІ, зменшено актами податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем.

В акті перевірки податковий орган прийшов до висновку, що діяльність контрагентів позивача здійснюється ними поза межами правового поля, усі правочини (договори), укладені між контрагентами та позивачем не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, а складені ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій. Дані висновки ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагентів позивача, що не заперечується відповідачем.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 07.11.2012 року № 1252/40-50/23-20/20010397, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за перевіряємий період на загальну суму 24 462 649,57 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення за вересень 2012 року на загальну суму 61 002,04 грн.; п. 1.8. ст. 1, пп. 7.7.1, 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.18. п. 14.1. ст. 14, п. 200.4. ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування, в перевіряємому періоді, на загальну суму ПДВ в розмірі 24 354 480,14 грн.

Наведене вище слугувало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.11.2012 року: № 0000182310, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 24 354 480,14 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 273 501,97 грн.; № 0000192310, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 61 002,04 грн.; від 22.11.2012 року № 0000202310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 47 167,39 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 23 583,70 грн.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття контрагентами належним чином цивільної право-дієздатності, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення господарських операцій. Суд першої інстанції погодився з висновками відповідача щодо недійсності правочинів, вчинених між позивачем та контрагентами, в силу їх нікчемності.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, дійшов висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства. Суд апеляційної інстанції також дійшов до висновку, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності ПК України (до 01.01.2011 року), то судом першої інстанції розгляд та вирішення адміністративної справи здійснювався з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 року.

Згідно п. 1.7. ст. 1. Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.181. п. 14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.11 ст. 201 ПК України). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 200.1., ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 зазначеного закону, п. 200.1. ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону, Кодексу), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 ст. 200 ПК України, пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4. ст. 200 ПК України, пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари (роботи, послуги) до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, а також формування від'ємного значення податку на додану вартість, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2 цього Закону).

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що поставка товарів для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд першої інстанції правомірно звернув увагу на відсутність доказів щодо наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особі (-ам), відповідальним за отримання від постачальника такого товару. Відсутність згаданих документів не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданих господарських операцій та позбавляє можливості встановити факт товарності зазначених господарських операцій.

Також, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано документів, які б спростовували висновки податкового органу, зокрема, не доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача, а також не надано доказів щодо наявності на даний час товару у позивача або реалізації його іншим контрагентам.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, дійшов вірного висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковим органом правомірно винесені спірні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 року у справі № 826/1893/13-а - скасувати.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2013 року у справі № 826/1893/13-а - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько