Рішення № 34134444, 16.10.2013, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 0909/6366/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

у складі:

головуючого-суддіВеселова В.М.

секретаряМаксимюк М.А.

прокурорів Тарасенко В., Лейбюка Б.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3,ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

третя особа, що не заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідачів приватний нотаріус ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: м. Коломия вул. Леонтовича, 18/53, Івано-Франківської області, укладений 13 червня 1996 року. Позовні вимоги мотивує тим, що вона являється інвалідом праці ІІ групи, пенсіонеркою, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає сама і потребує сторонньої допомоги. Відповідач,ОСОБА_4, якого вона знала та думала що йому можна повністю довіряти, разом із своєю дружиною запропонували їй свої послуги по забезпеченню її доглядом, харчуванням, утриманням житла. Взамін відповідачі попросили відписати їм належну позивачці квартиру, що в м. Коломия по вул.Леонтовича, 18/53, тобто на її думку вона повинна була укласти з відповідачами договір довічного утримання.

13 червня 1996 року відповідачі силою її примусили поїхали до Коломийської міської державної нотаріальної контори, де, шляхом обману,відповідачі уклали з нею уклали договір дарування квартири,що належала їй на праві власності. Даний договір нотаріус їй не зачитувала, копію договору вона не отримала. Перші роки після укладення договору відповідачі виконували свої зобовязання , однак згодом почали з неї знущатися, що змусило її переїхати в с. Корнич Коломийського району. Таким чином, вважає,що договір дарування між нею та відповідачем було укладено під впливом насильства та обману. Звернувшись у 2011 році до ЖЕКу за довідкою з місця проживання вона дізналася, що власником квартири є відповідачка, ОСОБА_3, після чого вона дізналася що між нею та відповідачами було укладено договір дарування, а не довічного утримання. Відповідно вважає,що строк перебігу позовної давності повинен рахуватись з того моменту коли вона дізналась у 2011 році про укладення договору дарування ,а не договору довічного утримання.

При наданні пояснення, позивачка взагалі заперечила сам факт підписання будь-яких документів у нотаріуса, вказала, що двічі приїжджала до нотаріуса, ,який проводив розмову з відповідачами, про що вони говорили, вона не чула, однак будь-які документи вона відмовлялась підписувати.

Також, вказує,що такими протиправними діями їй було заподіяно моральну шкоду, оскільки при виявлені зазначеного обману вона втратила душевний спокій і надію на відновлення прав на квартиру, також їй неодноразово приходилось звертатись за медичною допомогою. Просить суд визнати недійсним договір дарування квартири, що за адресою: м. Коломия вул. Леонтовича, 18/53, Івано-Франківської області, укладений 13 червня 1996 року та стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 5000 грн. В судовому засіданні позивачка та її представник вимоги позовної заяви підтримали.

Відповідач ОСОБА_4 в запереченні на позовну заяву та в своїх поясненнях вказав,що з позивачкою він дійсно познайомився у 1996 році під час виконання рішення Коломийського міськрайонного суду про виселення племінника позивачки з спірної квартири. Позивачка в квартирі не проживала,а з своїми родичами мала неприязні відносини. Позивачка не мала коштів на утримання квартири, мала величезні борги по сплаті комунальних послуг за квартиру,тому сама добровільно захотіла подарувати свою квартиру третім особам,а не родичам,з якими вона була в недоброзичливих стосунках. Позивачка пропонувала в подарунок квартиру не тільки йому , але і іншим особам. 29 травня 1996 року позивачка оформила на нього заповіт у приватного нотаріуса Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_7,в оформленні якого ні він, ні його дружина участі не брали. Враховуючи,що як такого житла він з дружиною не мав,тому він і пристав на добровільну пропозицію позивачки щодо подарунку квартири і відповідно 13.06.1996 року такий договір між ним та позивачкою було укладено у державного нотаріуса на засадах добровільності з обох сторін. Перед оформленням договору нотаріус окремо розмовляв з позивачкою,розяснюючи їй права та наслідки укладення такого договору. Після укладення договору дарування за подарованою квартирою числився великий борг по сплаті комунальних послуг, який він та його дружина добровільно з часом погасили. Вказує,що при підписанні договору дарування та й на даний час позивачка була і є дієздатною,жодних рішень суду про її недієздатність відсутні. Жодного насильства,обману,погроз до позивачки з приводу підписання договору дарування ні він, на його дружина не застосовували,шахрайських дій не застосовували. При укладанні договору дарування нотаріус ОСОБА_6 розяснила сторонам, що договір дарування є безоплатним і безумовним, пунктом 6 договору дарування позивач підтвердила,що договір дарування не є удаваним і не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін. Вказує на те, що всі необхідні документи для підписання договору дарування могла підготувати і представити нотаріусу тільки позивачка, оскільки при укладанні такого договору необхідні правовстановлюючі документи на квартиру, оцінка вартості, довідка про наявні заборгованість та технічний паспорт. Дані документи були тільки у позивачки, або виготовити їх могла тільки позивачка, стороннім особам такі документи не видавались, відповідно укладення договору дарування свідчить про те, що позивачка добровільно була у нотаріуса і добровільно принесла вищевказані документи до нотаріуса. Крім цього, відповідачі подали до суду заяву про застосування строку давності,в якій зазначив,що терміни позовної давності пройшли і просить суд на підставі ч.4 ст.267 ЦК України відмовити позивачу у позові. В частині стягнення моральної шкоди,то вважає,що в цій частині вимоги позивачки є взагалі безпідставними,оскільки не наведено в чому полягає моральна шкода.

Третя особа ,що не заявляє самостійних вимог пояснила ,що дійсно 13 червня 1996 року між позивачкою і відповідачем було посвідчено договір дарування квартири у відповідності до якого позивач подарувала відповідачу належну позивачу на приватній власності квартиру, що розташована в м.Коломия вул.Леонтовича,18/53. Для посвідчення договору дарування необхідно було представити ряд документів, а саме правовстановлюючий документ на право власності на квартиру, оцінку вартості квартири, довідку про наявну заборгованість, технічний паспорт на квартиру. Дані документи оформлялись та були представлені позивачкою, оскільки саме вона була власником квартири. Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги зазначила, що договір укладався абсолютно добровільно, без всякого примусу і попередила позивачку про наслідки укладання договору дарування, про що вказує п.6 укладеного договору. В подальшому вона вголос зачитала сам тексту договору, а позивачка його підписала. Обидві сторони виявили свою добровільну волю і підписали даний договір без примусу, розуміючи наслідки підписання такого договору саме у присутності нотаріуса. Після укладання договору дарування сторонам були надані відповідні копії договорів дарування та інші документи.

Прокурор позовні вимоги заперечив, оскільки у відповідності до висновку експерта позивачка особисто підписала договір дарування.

Допитані в судовому засіданні свідки з сторони позивачки повідомили наступне.

Так, свідок ОСОБА_8 повідомила, що з 2011 р. позивачка декілька разів просила її про допомогу посапати на городі, побілити хату, деколи придбати продукти харчування. Вказує, що позивачка проживала в селі постійно, ніколи з нього в інше місце проживання не відлучалась. До 2011 року вона бачила в будинку позивачки відповідачку ОСОБА_3, яка допомагала позивачці по виконанню хатньої роботи. Позивачка їй розповідала про те, що дійсно подарувала свою квартиру відповідачам,але вважає,що такий подарунок мала б зробити комусь з своїх родичів. Свідок ОСОБА_9 повідомила, що позивачка просила її допомогти ощипати гусей, в цьому їй допомагала відповідачка ОСОБА_3, до 2011 року позивачка до неї ніколи не зверталась по допомогу.

Допитані в судовому засіданні свідки з сторони відповідача повідомили наступне.

Так, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повідомили, що працювали з відповідачем і відповідач, який не мав свого автомобіля, декілька разів просив їх підвезти продукти _до будинку позивачки в с.Корнич. Продукти відповідач купував на ринку і сплачував за них свої гроші. Також на прохання відповідача, вони допомагали відповідачу привезти дрова до будинку позивачки в с.Корнич,а також обробляти город._ Відносини між позивачкою та відповідачем були дуже теплі і хороші. Відповідач оплачував всі продукти, а також відшкодовував їм вартість пального.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що на прохання відповідача двічі допомагав з забезпеченням дровами, за які оплатив особисто відповідач, в подальшому дрова з його допомогою перевозились в с.Корнич до позивачки.

Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 пояснили, що працювали тривалий час з відповідачем разом, знають і бачили, як відповідач неодноразово купував продукти за власні кошти, які в подальшому відвозив до позивачки. Так, само бачили , як позивачка неодноразово приходила до відповідача на роботу, відносини були доброзичливі і хороші. Крім цього, свідок ОСОБА_13 бачив як позивачка принесла заповіт і передала його відповідачці.

Свідок ОСОБА_15 В.Д._ пояснив, що у 1996 році працював судовим виконавцем, в його обовязки входило виконання рішень суду, що вступили в законну силу. До нього на виконання поступило рішення про виселення громадян, які проживали в квартирі в м.Коломия по вул.Леонтовича, яка належала позивачці. Виконання даного рішення йому запамяталось, оскільки виселявся близький родич позивачки і мав майно в квартирі. За допомогою працівників міліції рішення було виконане, однак після цього позивачка приходила до нього на роботу і пропонувала йому цю квартиру подарувати, однак він відмовився, оскільки за квартирою рахувалась дуже велика заборгованість по енергоносіях, яку слід було погасити.

Свідок ОСОБА_16 пояснив ,що на початку червня 1996 року відповідач попросив його підвезти позивачку до державної нотаріальної контори і він, на прохання _відповідача, разом з останнім підїхав в с.Корнич, забрав позивачку, яка тримала в руках пакет з документами, і разом всі вони поїхали до державної нотаріальної контори, після чого біля контори їх зустріла дружина відповідача і разом з позивачкою зайшла в контору, а відповідач залишився з ним в автомобілі. Коли позивачка та дружина відповідача вийшли з контори, то позивачка передала добровільно відповідачу пакет з документами. Позивачка сідала та їхала в автомобілі добровільно, жодного примусу чи погроз до неї ніхто не застосовував._

Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 пояснили суду, що є сусідами позивачки по сходовій клітині ,і живуть з нею на одному поверсі. Вказують, що позивачку жодного разу в квартирі не бачили, вона там ніколи не проживала. Відповідачі, які вселились в квартиру з 1996 року характеризуються свідками тільки з позитивної сторони, максимально допомагали позивачці продуктами.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, відповідачів та їх представника, третьої особи , свідків, думку прокурора, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 була власником квартири в м.Коломия, вул.Леонтовича, 18/53,що підтверджується свідоцтвом на право власності на житло від 2 серпня 1993 року (а.с.80). В даній квартирі вона не проживала, про що свідчать показання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, квартири яких є на одній площадці з спірною квартирою, а також свідок ОСОБА_8, яка підтвердила, що позивачка постійно проживала в селі, так само факт постійного проживання в селі підтверджується довідкою виконкому Корницької сільської ради №1216 від 20.12.2012р. Факт непроживання в квартирі позивачки підтверджується і показаннями в судовому засіданні самої позивачки, яка до 1996 року здавала квартиру своєму родичу, якого в подальшому було виселено з квартири рішенням Коломийського міськрайонного суду, що також не заперечували і відповідачі. Таким чином, твердження позивачки в позовній заяві про те, що вона проживала в квартирі разом з відповідачами і ті почали з неї знущатися, після укладення договору дарування, не відповідають дійсності. Більше того позивачка взагалі в судовому засіданні вказала, що не знає свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які постійно проживають з 1990 року в квартирах на одній сходовій площадці поруч з спірною квартирою по вул.Леонтовича,18 в м.Коломия.

Навесні 1996 року відповідач ОСОБА_4 дійсно був залучений судовими виконавцями до примусового виконання рішення Коломийського міськрайонного суду про виселення з квартири АДРЕСА_1 родичів позивачки, що не заперечують сторони по справі. Після виселення квартира залишалась у власності позивачки.

29 травня 1996 року, позивачка самостійно, підписала у приватного нотаріуса Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_7 заповіт (а.с.56,82), яким квартиру по вул.Леонтовича, ,83/53,що належала їй на праві приватної власності, після смерті заповіла відповідачці ОСОБА_3 В судовому засіданні позивачка заперечила сам факт посвідчення такого заповіту у нотаріуса. За запитом суду оригінал заповіту було оглянуто в судовому засіданні.

В подальшому, 13 червня 1996 року позивачка підписала договір дарування квартири, що належала їй на праві власності і знаходилась в м.Коломия вул.Леонтовича,18/53,яким подарувала квартиру відповідачці ОСОБА_3 Як вбачається з пояснень свідка ОСОБА_16, який в той день на прохання відповідача ОСОБА_4 підвіз до нотаріальної контори позивачку ОСОБА_1, позивачка в автомобіль сідала добровільно, без примусу, так само добровільно зайшла в нотаріальну контору, знаходилась в нотаріальній конторі тривалий час, а коли вийшла від нотаріуса, так само добровільно, без примусу, сіла в автомобіль разом з відповідачкою ОСОБА_3, і передала відповідачці пакет з посвідченими нотаріусом документами. Сам факт добровільного підписання договору дарування (а.с.79) підтвердила залучена по справі третя особа, що не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус ОСОБА_6, яка вказала, що чітко пояснила позивачці наслідки укладення договору дарування , і остання погодилась на дані умови, договір було зачитано вголос для позивачки, враховуючи те, що в неї був поганий зір. Жодних доказів про намагання укласти договір довічного утримання з сторони позивачки, остання суду не представила, оригінал договору дарування був оглянутий в судовому засіданні.

Суд приходить до висновку, що оскільки для укладення договору дарування необхідний був перелік певних документів довідкахарактеристика на квартиру, свідоцтво про право власності, оцінка вартості квартири, технічний паспорт, довідка про наявну заборгованість, то надати такі документи, окрім власника квартири - позивачки , інша особа не могла. Позивачка не надала суду будь-яких документів, які б підтвердили, що вона підписала довіреність на третіх осіб, які б збирали документи для подання до нотаріуса для вчинення договору дарування. Відповідно суд приходить до висновку, що позивачка, яка була власником квартири, самостійно зібрала дані документи і подала їх нотаріусу, тобто сама ініціювала та дала згоду на укладення договору дарування квартири. Крім цього, суд бере до уваги той факт, що у позивачки є у власності та користуванні будинок в с.Корнич, в якому вона постійно проживала, а також існувала велика заборгованість тільки за оплату теплоенергії за спірну квартиру - станом на 1.07.1996 року борг становив 3 961 000 крб. (а.с.49), який в подальшому погашався відповідачами, не враховуючи інших заборгованості по комунальним платежам. Водночас, згідно довідки-характеристики від 12.06.1996р. (а.с.81) вартість спірної квартири становила 92392000 крб. ,а згідно повідомлення від червня 1996 року Коломийської МБТІ документацію для дарування квартири було оплачено позивачкою ОСОБА_1 (а.с.170).

Щодо вчинення на позивачку будь-яких насильницьких дій чи погроз з метою укладення договору дарування, про що позивачка вказала в своїй позовній заяві, то в судовому засіданні даний факт не доведено. Крім цього, суд зауважує, що в судовому розгляді позивачка категорично заперечила сам факт підписання як заповіту, так і оспорюваного договору дарування, хоча в позовній заяві вказала, що підписала договір, тобто пояснення позивачки є суперечливими.

За клопотанням позивачки та її представника, судом призначалась судово-почеркознавча експертиза в Львівському НДІСЕ. Згідно висновку експерта, складеного 26 вересня 2013 року, який надійшов до суду 30 вересня 2013 року, підпис від імені позивачки ОСОБА_1 на оригіналах першого та другого примірників договору дарування квартири АДРЕСА_2,укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 13.06.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №Д-964, виконані самою позивачкою - ОСОБА_1. У відповідності до ст.147 ЦПК України висновок експерта в цивільній справі оцінюється судом у відповідності до ст.212 ЦПК України.

Відповідачами до суду представлено копії квитанції про сплату комунальних платежів за квартиру, яка їм була подарована позивачкою, з часу отримання подарунку (а.с.84-154). В той же час позивачка, на вимогу суду, не надала суду жодної квитанції про те, що сплачувала комунальні платежі за квартиру до 1996 року, так і після 1996 року. Так само в суду відсутні будь-які відомості про те, що позивачка взагалі з червня 1996 року (часу підписання оспорюваного договору дарування) цікавилась даною квартирою. Таким чином, суд приходить до висновку, що після вчинення договору дарування на користь відповідачки, позивачка втратила інтерес до квартири, не цікавилась її станом, сплатою заборгованості по комунальним платежам та поточною сплатою комунальних платежів, проведенням поточних ремонтів, що підтвердила і сама позивачка в позовній заяві, вказавши, що звернулась за отриманням довідки в Абонентський відділ «Житлоінфоцентру» тільки в вересні 2011 року.

Твердження позивачки про те, що вона залишалась зареєстрованою у спірній квартирі, що є підтвердженням того, що вона вважалась власником, суд до уваги не бере, і вважає, що залишення зареєстрованої позивачки в квартирі, після вчинення нею договору дарування на користь відповідачів, це є акт доброї волі відповідачів.

Твердження позивачки про те, що відповідачі сплачували комунальні платежі, оскільки знімали в неї квартиру і тому у них була така усна домовленість, суд до уваги не бере, оскільки позивачка не змогла представити суду будь-якого письмового договору, який би підтверджував таку згоду сторін.

Твердження позивачки в позовній заяві про те, що відповідачі не допомагали їй взагалі, спростовуються поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні, які підтвердили, що відповідач за власні кошти дійсно іноді придбавав продукти харчування для позивачки, обробляв огород та допомагав з заготівлею дров для позивачки, а відповідачка деколи допомагала позивачці по господарству та виконувала хатню роботу. Однак, намагання представника позивачки та самої позивачки довести , що таким чином з нею мав би бути укладений договір довічного утримання, спростовується тим, що таку допомогу відповідачі надавали добровільно, без примусу, в якості подяки і з повагою до поважного віку позивачки. Крім цього, надання такої допомоги позивачці носило не систематичний та нерегулярний характер.

Твердження позивачки про те, що спірний договір було укладено нею внаслідок обману та збігу тяжких обставин, так само не було доведено в судовому засіданні, не надано доказів та фактів того, що відповідачі обманули позивачку, або скористались її станом, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачка свідомо та без тиску укладала оспорюваний договір дарування та розуміла наслідки укладення такого договору.

У відповідності до ст.316,317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном,на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обовязків власник зобовязаний додержуватися моральних засад суспільства.Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.ст.386,387 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки оспорюваний договір дарування було укладено 13.06.1996 року, то суду слід керуватись нормами Цивільного кодексу в редакції 1963 року, який регулював на той час спірні правовідносини. Відповідно до ст.76 ЦК України в редакції 1963 року,що також встановлено ст.261 ЦК України в редакції 2003 року, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, право на позов виникає з дня,коли особа довідалась,або повинна була довідатись про порушення свого права.

Згідно ст. 71 ЦК України в редакції 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.У відповідності до ст.ст.74,75 цього ж кодексу вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності, а позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.Згідно ст.76 ЦК в редакції 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Згідно ст.80 ЦК в редакції 1963 р. закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позові.

В поданому до суду позові позивачка не надала до суду жодного клопотання щодо поновлення пропущеного строку позовної давності з поважної причини за період з часу укладення оспорюваного договору дарування з 13 червня 1996 року. Відповідно відповідачі звернулись до суду з заявою про застосування позовної давності (а.с.66).

У відповідності до статті 256 ЦК України в редакції 2003 року, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачами та їх представником до суду було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки позивачка звернулася з позовною заявою 7 грудня 2012 року, пропустила строк позовної давності, не подала клопотання про його відновлення, не навела причин поважності пропущення строку.

Твердження позивачки про те, що вона дізналася про своє порушене право у 2011 році, судом не береться до уваги, оскільки це спростовується укладеним договором дарування від 13.06.1996р. (а.с.79) та підписом позивачки на даному договорі, що підтверджено висновком експерта.

У відповідності до ст.1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Як вбачається з матеріалів справи (а.с.42-46), позивачка після 2011 року зверталась до правоохоронних органів з приводу вчинення відповідачами шахрайських дій по відношенню до неї, однак Коломийським РВ УМВС виносились постанови про відмову в порушенні кримінальних справ щодо відповідачів у звязку з відсутністю складу злочину. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вина відповідачів відсутня, таким чином вимога позивачки про стягнення з відповідачів моральної шкоди не підлягає до задоволення.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені. Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Сторонам по справі було надано рівні можливості щодо представлення доказів по справі та обґрунтування своєї позиції, однак позивачка не змогла довести суду, що до неї були застосовані насильницькі дії та обман, наслідком чого стало укладення договору дарування. Так само позивачка не змогла довести , що замість договору дарування повинен був бути підписаний договір довічного утримання, що також підтверджується поясненням свідка ОСОБА_8, яка вказала, що позивачка сама їй розказала, що вона добровільно відчужила квартиру на користь відповідачки.

Суд приходить до висновку, що позивачка не змогла довести суду про те, що договір дарування нею був підписаний під впливом обману та з застосуванням насильницьких дій щодо неї, так само висновком експерта спростовано твердження позивачки про те, що вона оскаржуваний договір дарування не підписувала, суперечливість пояснень позивачки, свідчать про те, що позовні вимоги позивачки про дані обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому в позові слід відмовити.

Вищенаведене підтверджується наступними документами копіями договору дарування квартири від 13.06.1996 року, копією заповіту, довідкою виконкому Корницької сільської ради №1216 від 20.12.2012р.,копіями квитанцій про оплату комунальних послуг.

На підставі ст.ст.71,74,75,76,80 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст.256,267,1167 ЦК України в редакції 2003 року та керуючись ст.ст.147,212,213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4,третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідачів приватний нотаріус ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та відшкодування моральної шкоди - відмовити за недоведеністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подана протягом десяти днів, з дня проголошення рішення через Коломийський міськрайонний суд.

Суддя:

ОСОБА_19