ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
____________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" жовтня 2013 р. 14 год.30 хв.Справа № 821/2220/13-а
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Морської Г.М.,
при секретарі: Вітічак О.Р.,
за участю:
представників позивача - Половенка В.Ю., Безхлібного В.В., Подлєсної Т.З.,
представників відповідача - Кротко Н.М., Лапіна В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Теплотехніка"
до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та податкової вимоги,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Теплотехніка» (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач, ДПІ), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - третя особа), за яким просить визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 27.05.2013р. № 90-19, якою позивачеві визначено податковий борг у загальній сумі 474572,71 грн. та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.12.2012р. №№ 00002923000, 00003023000, 0049281700, 0000642330, якими позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 225076,75 грн., у тому числі за основним платежем на 225029,0 грн., з податку на додану вартість на 257622,5 грн., у тому числі за основним платежем на 206098,0 грн., з податку на доходи фізичних осіб на 975,73 грн., у тому числі за основним платежем на 372,58 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 3400,0 грн. за порушення законодавства України у сфері використання реєстраторів розрахункових операцій.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги представники позивача зазначили, що виконали всі вимоги Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (далі - ПКУ) при формуванні витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «ТД «Термінал» та ТОВ «Нафтопромпостач». Ці операції підтверджується бухгалтерськими та податковими документами, вартість товарів сплачена постачальникам. Придбані товари використані для отримання доходу в межах оподатковуваних операцій позивача. Фактичне отримання та використання підтверджується даними бухгалтерського обліку. Позивач вважає, що відповідач протиправно визнав правочини з придбання товарів у ТОВ «ТД «Термінал» та ТОВ «Нафтопромпостач» нікчемними (недійсними), оскільки визнання недійсними цих правочинів можливе виключно на підставі судового рішення, якого бракує у відповідача. На думку позивача, ці обставини свідчать про протиправність визначення грошових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями - рішеннями і тому вони підлягають скасуванню. Також позивач наполягає на неправомірності податкової вимоги, посилаючись на те, що вона прийнята щодо сплати неузгодженого зобов'язання, оскільки спірні ППР були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Херсонській області.
Відповідач проти позову заперечував і стверджував, що позивач по відносинам з ТОВ «ТД «Термінал» та ТОВ «Нафтопромпостач» сформував безтоварні витрати та податковий кредит і тому придбані за цими правочинами товари не могли бути використаними в господарській діяльності платника податків. Безтоварність господарських операцій підтверджується зв'язками постачальників позивача із суб'єктами господарювання, що формують штучні витрати та податковий кредит з метою отримання податкової вигоди третіми особами. Ці постачальники не мають реальної можливості здійснення господарських операцій з поставка товарів. Відповідач зазначає, що на обчислення грошових зобов'язань і штрафів за спірними податковими повідомленнями - рішеннями вплинули і інші порушення законодавства України. З цих причин вважає обчислення грошових зобов'язань і штрафів за спірними податковими повідомленнями - рішеннями правомірними і просить суд відмовити позивачеві у їх скасуванні.
Представник третьої особи у судовому засіданні суду повідомив, що будь-яких скарг від позивача на спірні податкові повідомлення-рішення до Головного управління Міндоходів у Херсонській області не надходило. Податкова вимога від 27.05.2013р., є законною, оскільки на час її прийняття зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені не були, відповідно у позивача обліковувався податковий борг.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні обставини.
Спірна податкова вимога складена відповідачем у зв'язку з несплатою позивачем грошових зобов'язань, визначених спірними податковими повідомленнями - рішеннями.
Позивач наполягав, що його представником у грудні 2012р. нарочно передано до Головного управління Міндоходів у Херсонській області скаргу на податкові повідомлення-рішення від 04.12.2012р. №№ 00002923000, 00003023000, 0049281700, 0000642330. Проте на вимогу суду не надав доказів подання скарги. Натомість представник третьої особи заперечував надходження такої скарги до податкового органу. Суд витребував від Головного управління Міндоходів у Херсонській області копію журналу реєстрації вхідної кореспонденції за грудень 2012р., з огляду якого судом встановлено, що будь-яких скарг від ТОВ «Фірма «Теплотехніка» не надходило. Отже станом на 27.05.2013р. - дату прийняття податкової вимоги, у позивача обліковувався податковий борг, і ДПІ правомірно її прийняла.
Проте дана податкова вимога підлягає скасуванню, оскільки податковим органом вона не відкликана, а суми, заявлені у ній, оскаржені ТОВ «Фірма «Теплотехніка» у судовому порядку.
Спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі акту планової виїзної перевірки позивача від 15.11.2012р. №22/22/22730590 (далі - акт № 22).
За актом перевірки на збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток вплинуло зменшення за наслідками перевірки задекларованих витрат позивача на 978468,16 грн. Зменшення витрат позивача за перевірені податкові періоди пов'язане:
-з виключенням із складу витрат операцій позивача з придбання паливно-мастильних матеріалів у ТОВ «ТД «Термінал» на суму 168428,3 грн. та у ТОВ «Нафтопромпостач» на суму 806905,0 грн.;
- з виключенням із складу витрат вартості послуг мобільного зв'язку у сумі 2069,86 грн., наданих ПРАТ «МТС Україна»;
- з виключенням із складу витрат послуг ПСМ НП «Газкотолоспецмонтажналадка» у сумі 1065,0 грн. з установки автоцистерни на території АГЗП що належить позивачеві.
Операції з придбання ПММ у ТОВ «ТД «Термінал» та у ТОВ «Нафтопромпостач» та послуг у ПРАТ «МТС Україна» вплинули також на формування податкового кредиту з ПДВ позивача і тому їх розгляд впливає на визначення грошових зобов'язань з ПДВ за податковим повідомленням - рішенням № 00003023000.
За актом перевірки № 22 витрати позивача зменшено на 1065,0 грн. у зв'язку з виключенням з їх складу вартості послуг ПСМ НП «Газкотолоспецмонтажналадка» з установки автоцистерни на території АГЗП що належить позивачеві. Відповідно до ст. 146 ПКУ для визначення вартості об'єкту амортизації до складу його вартості включаються витрати платника податків на установлення та монтаж основних фондів, якими є послуги ПСМ НП «Газкотолоспецмонтажналадка». Вартість основних фондів (об'єктів амортизації) відноситься до складу витрат частинами у вигляді амортизації і тому відповідач правомірно виключив вартість послуг з установки основних фондів наданих ПСМ НП «Газкотолоспецмонтажналадка» із складу витрат позивача. Під час розгляду справи позивач погодився з цією позицією відповідача.
Як зазначає відповідач у акті перевірки № 22 позивач за податковою звітністю відображав операції з ТОВ «ТД «Термінал» та з ТОВ «Нафтопромпостач» з метою формування штучних витрат та податкового кредиту шляхом відображення господарських операцій, які фактично не відбувались, тобто мали безтоварний характер.
Підставою для такого висновку відповідача було дослідження господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ТД «Термінал» та ТОВ «Нафтопромпостач».
При досліджені взаємовідносин позивача з ТОВ «ТД «Термінал» відповідачем та податковими органами за місцем податкової реєстрації цього постачальника встановлено, що ПММ для продажу позивачеві ТОВ «ТД «Термінал» придбав у ТОВ «ТД Палладіум». За наслідками перевірки ТОВ «ТД Палладіум» встановлено, що ТОВ формує податковий кредит від підприємств, які задіяні в схемах мінімізації податкових зобов'язань та штучного формування податкового кредиту, підприємство не має основних фондів, автотранспортних засобів та інших виробничих факторів. З цих підстав відповідач дійшов до висновку про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «ТД «Палладіум». З урахуванням зазначеного, відповідач вважає не підтвердженими здійснення поставок від ТОВ «ТД «Термінал» до позивача і вважає, що ці господарські операції не мали мети настання реальних наслідків. Тому ці правочини, за висновками відповідача, відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Наслідком визнання нікчемними (недійсними) правочинів позивача з ТОВ «ТД «Термінал» є визнання недійсними бухгалтерських та податкових документів, складених сторонами за цими правочинами.
За аналогічних підстав визнано нікчемними (недійсними) правочини, бухгалтерські та податкові документи з придбання позивачем ПММ у ТОВ «Нафтопромпостач». Так за актом Світловодської ОДПІ від 07.11.2012р. №3665/2200/37377048 встановлено, що продані позивачеві ПММ, ТОВ «Нафтопромпостач» придбав у ПП «Таврійські нафтові регіони» , ПП «Сігма-Нафта» та ПП «Медпром Капітал». Правочини з продажу товарів згаданими постачальниками ТОВ «Нафтопромпостач» визнані нікчемними податковими органами за місцем податкової реєстрації постачальників. Визнання нікчемними (недійсними) операцій з придбання товарів, на думку відповідача, є підставою для визнання нікчемними (недійсними) правочинів та документів з продажу - придбання ПММ між ТОВ «Нафтопромпостач» та позивачем.
Суд не погоджується з цією оцінкою господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ «ТД «Термінал» та ТОВ «Нафтопромпостач», оскільки така оцінка зроблена на підставі аналізу господарських операцій постачальників контрагента позивача, з якими позивач не мав безпосередніх господарських відносин. Відповідач та інші податкові органи, маючи у своєму розпорядженні окремі дані про фінансово-майновий стан суб'єктів господарювання, вважають, що ці СПД мають здійснювати власну господарську діяльність виключно з використанням лише тих виробничих факторів, відсутність яких встановлена податковими органами.
Так відповідач вважає, що господарська діяльність постачальника має здійснюватись виключно з використанням власних основних засобів та персоналу, який заходиться в безпосередніх трудових відносинах із цим СПД, використання орендованих основних засобів та логістичних послуг інших суб'єктів господарювання, на думку податкових органів, є неможливим. За таких обставин висновки податкових органів про неможливість реального здійснення господарської діяльності постачальниками позивача без ретельного вивчення всіх обставин здійснення їхньої господарської діяльності є припущенням податкового органу, яке не може бути достатньою підставою для перегляду грошових зобов'язань позивача перед бюджетом з ПДВ та з податку на прибуток.
Крім того суд відмічає відсутність у податкового органу повноважень на визнання нікчемними правочинів позивача.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемними правочини). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Належне встановлення умислу можливе лише в межах кримінального процесу. Доказом вини може бути вирок суду постановлений у кримінальній справі або інше судове рішення, яке підтверджує вину особи. Разом з тим акт перевірки не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб Позивача на порушення публічного порядку, не пояснює, в чому саме таке порушення полягає. Відповідачем не надано вироку суду, який набув законної сили, відносно керівників контрагентів позивача або іншої особи, яка використовувала дане підприємство з метою ухилення від оподаткування.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочинів ухвалюється судове рішення.
Отже, суд погоджується із позицією позивача, що відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. Відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, приміщень, чисельності персоналу, умови його транспортування. Відповідач не навів жодного нормативного акту, який би обґрунтовував таку позицію контролюючого органу. Положеннями законодавства, яке регламентує права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.
Тому правочини між позивачем та його постачальниками є оспорюваними, тобто, є правомірними, до того часу, поки їх недійсність не буде встановлена судом.
Судом досліджені первинні бухгалтерські документи позивача, складені за результатами господарської діяльності із ТОВ «ТД «Термінал» та ТОВ «Нафтопромпостач» - видаткові накладні, податкові накладні, ТТН та подорожні листи. Оплата за поставлений товар проведена повністю у безготівковому порядку. Товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується актом перевірки.
Отже, суд приходить до висновку по безпідставність зменшення витрат та податкового кредиту позивача за господарськими операціями із ТОВ «ТД «Термінал» та ТОВ «Нафтопромпостач» у серпні, жовтні, листопаді 2011 року.
Іншою підставою для зменшення за результатами перевірки витрат та податкового кредиту було виключення з їх складу вартості послуг мобільного зв'язку у роумінгу, наданого ПРАТ «МТС Україна» та нарахованого при цьому ПДВ.
Відповідно до приписів Податкового кодексу України до складу витрат та податкового кредиту платника податків включаються витрати та ПДВ, обчислені за наслідками господарських операцій, пов'язаних із отриманням оподатковуваних податком на прибуток та ПДВ доходів цього платника податків.
Під час перевірки та під час розгляду справи позивачем не надано доказів приналежності витрат на послуги ПРАТ «МТС Україна» у роумінгу з його оподатковуваною господарською діяльністю (позивач не здійснює зовнішньоекономічну діяльність), і тому суд вважає правомірним висновок відповідача щодо відображення у складі витрат та податкового кредиту вартості цих послуг та нарахованого при цьому ПДВ.
У зв'язку з тим, що позивачем не доведено приналежність послуг зв'язку, наданих ПРАТ «МТС Україна», відповідач вважає, що їх вартість є доходами працівників позивача, які фактично отримали ці послуги. Керуючись пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ відповідачем обчислено податок на доходи фізичних осіб у сумі 372,58 грн. з вартості послуг зв'язку наданих ПРАТ «МТС Україна».
Відповідно до пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:… дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді: … вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). На думку суду, відсутність зв'язку отриманих послугу з оподатковуваною господарською діяльність платника податків є доказом отримання цих послуг як додаткового блага фізичними особами, які фактично скористались цими послугами і тому вартість цих послуг підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб у джерела їх виплати (податкового агента) , яким є позивача.
Під час розгляду справи представники позивача погодились з позицією відповідача щодо оподаткування ПДВ, податком на прибуток та податком на доходи фізичних осіб послуг зв'язку наданих ПРАТ «МТС Україна» і тому суд вважає правомірним виключення із складу витрат та податкового кредиту вартості цих послуг та обчислення податку на доходи фізичних осіб з цих виплат за податковим повідомленням - рішенням №0049281700.
За актом перевірки № 22 іншими підставами для зменшення податкового кредиту позивача було безпідставне включення до податкового кредиту січня 2012 року ПДВ у сумі 9500,0 грн., нарахованого за податковою накладною ПП «Фінвал СТ» від 31.01.2012р. № 22 на суму передплати, яка не підтверджена фактичною сплатою податку постачальникові або фактичним отриманням товарів та включення до складу податкового кредиту травня 2012 року ПДВ у сумі 205,91 грн., сформованого від постачальника ТОВ «Фобос і К» та не підтвердженого податковою накладною. Ці обставини формування податкового кредиту січня та травня 2012 року по відносинам з ПП «Фінвал СТ» не спростовані позивачем під час розгляду справи.
Відповідно до п.198.2. ст.198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. За п.198.6. ст.198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.
За таких підстав суд вважає правомірним виключення відповідачем із складу податкового кредиту січня та травня 2012 року операцій позивача з ПП «Фінвал СТ» та ТОВ «Фобос і К» відповідно у сумах 9500,0грн. та 205,91 грн.
За актом перевірки № 22 відповідачем виявлено порушення вимог п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995р. №265/95-ВР, яке полягає у відсутності за місцем проведення готівкових розрахунків 10 фіскальних чеків реєстратора розрахункових операцій (реєстраційній ний номер 2111001516).
За п.9 ст. 3 Закону № 265 суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій. За п.5 ст.17 цього Закону передбачено, що у разі невиконання друку контрольної стрічки або її не зберігання протягом встановленого терміну до СПД порушників застосовуються штрафні санкції у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Під час розгляду справи позивач не спростував наявність цього порушення та погодився з висновками відповідача, тому суд вважає правомірним обчислення штрафних санкцій за податковим повідомленням - рішенням №0000642330 і відмовляє позивачеві у задоволенні позову про його скасування.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: лише в частині визначення зобов'язань із ПДВ та податку на прибуток у зв'язку із визнанням нікчемними господарських операцій позивача із ТОВ «ТД «Термінал» та ТОВ «Нафтопромпостач» у серпні, жовтні, листопаді 2011 року.
Суд витребував у податкового органу розрахунок донарахованого зобов'язання із ПДВ та податку на прибуток у розрізі виявлених порушень. У даному розрахунку відображено, що визнання безтоварними операцій позивача призвело до зменшення витрат на 975333,0 грн. та визначення зобов'язань із податку на прибуток за основним платежем на 224327,0 грн. та до зменшення податкового кредиту на 243833,0 грн. та визначення зобов'язань із ПДВ за основним платежем на 195066,8 грн. та штрафними санкціями на 48766,7 грн.
Відповідно суд скасовує податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012р. № 0000292300 в частині визначення зобов'язання за основним платежем на 224327,0, податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012р. № 0000302300 в частині визначення зобов'язання за основним платежем на 195066,8 грн. та за штрафними санкціями на 48766,7 грн.
Керуючись ст.ст. 94, 122, 158-163,167 КАС України, суд -
постановив:
Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Теплотехніка" до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та податкової вимоги.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012р. № 0000292300 в частині визначення зобов'язання за основним платежем на 224327,0, податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012р. № 0000302300 в частині визначення зобов'язання за основним платежем на 195066,8 грн. та за штрафними санкціями на 48766,7 грн.
Скасувати податкову вимогу від 27.05.2013р. № 90-19.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Теплотехніка" понесені судові витрати у сумі 2256,84 грн. згідно платіжного доручення № 595 від 05.06.2013р.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 14 жовтня 2013 р.
Суддя Морська Г.М.
кат. 8.2.1
Судове рішення № 34132824, Херсонський окружний адміністративний суд було прийнято 07.10.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 821/2220/13-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: